Панські жарти - Франко І. Я.

клеплете щодня,

Щоб кинули горілку пити?» -

«Се правда».-

«Ну, а як хлопня

Послухає сих слів, то що

Мені з гуральнею робити?»

 

«Се не моя річ».-

«Отож-то!

Не ваша річ! А підтинати

Мій дохід, хлопа бунтувати,

То ваша річ?» -

«Дарують пан,

Роблю се не по своїй волі!

Роблю те, що духовний стан

Мені велить. В те, що на полі,

В коморі, хаті і стодолі

Хлоп робить, не мішаюсь я.

Та дбать про душі їх, вести

В житті їх шляхом чесноти -

Се, прошу пана, річ моя».

 

«Е, тере-фере, моцюмпанє,

Усе те-се пусте гаданє,

А я кажу вам раз на все:

Най про тверезість ту пустую

Від вас і слова більш не чую

Ні я, ні люди! Киньте се!»

 

«Я б радо кинув ті історії,

Я б навіть був не починав,

Коли б виразний не дістав

На се наказ із консисторії».

 

«Се що у біса! - крикнув пан

І скочив, наче приск в халяві

Почув.- Прелати ті плюгаві

Задумали, мабуть, наш стан

Пустить з торбами! Покажіте

Мені сей наказ! Боже-світе,

Та я їм ним кінця дійду!

Не пожалію вже видатку,

В губернії припну їм латку,

А то й до цісаря піду!»

 

«Я наказу із консисторії

Не можу дати,- піп сказав,-

Він посилався по курсорії,

Я й нумеру не записав».

 

«Га, попе! - скрикнув пан сердито,-

Ти брешеш! Аж тепер відкрито

Твою брехню! Із консисторії

Не було жадної курсорії,

Котра б наказувала се.

Бо знай, усі курсорії ті

Дяк під загрозою мені

Все до прочитання несе.

Так от який ти! Тут і сам

Неправні, бунтівничі речі

Говориш раз у раз хлопам,

А криєшся за власті плечі!

А як він, мов святий, зложився!

«Я б того й не розпочинав!»

Постій-но, будеш ти ще знав,

З ким ти так хитро зачепився».

 

29. Попівське сумління

 

Та диво, голос той сердитий,

Вразливі, прикрії слова,

Що, бачилось, к землі прибити,

І похилити, й принизити

Старого мусили попа,

Зовсім аж навпаки неначе

Сердезі духу додали.

Він випростувався, тремтяче

Обличчя заясніло, око

Зустрілось з панським. Він глибоко

Вклонився і сказав: «Коли

Я провинив що проти права,

То що ж робити, відповім!

Роблю лиш те, що божа слава

Мені наказує. Я стою

Вже в гробі одною ногою.

Мене не тикає зовсім

Грізьба ніяка ні обава,

Сумління в мене понад всім».

 

Сказавши се, ще раз вклонився

І звільна, тихо віддалився.

 

30. Пан їде до Львова

 

Пан аж зубами скреготав.

«Постій же, попе! За ту штуку

Ти ще мою почуєш руку!» -

Раз по раз люто він шептав,

І кляв, і слав старого к дідьку.

Та, вгамувавшися крихітку,

Він прибирать став у думках,

Як справдити свої погрози,-

І з лютості трохи що сльози

Не виступали на очах,

Коли побачив, що попови

За ті науки та промови

Не так-то легко що зробить.

 

У консисторії просить,

Аби попові заказали,

Взяли його або вкарали -

Те пана якось не кортіло,

Чи до циркулу заносить

На нього скаргу? Там і мови

Нема про те, щоб виграть діло.

Таж там комісар, що й послідну

Сорочку радо б з нього здер!

«Ні,- думав,- лиш одну тепер

Дорогу бачу відповідну:

До Львова їхать! Там і так

Контракти, сойм постулатовий,

Забави… Продамо ріпак,

От і знайдеться гріш готовий.

І жінка трохи погуляє,-

Давно вже, бідна, нарікає,

Що дома із нуди засхне.

Ну, то й піду я особисто

До губернатора і чисто

Все розповім. Таж він мене

Зна здавна,- часто тут гостив,

Ще як у Самборі служив

Комісарем. Постійте, хами!

Чекай ти, попе! Буде з вами

Не те! Я спражу вас на схаб!

І вже вам, певно, не поможе

Ні просьба, плач, ні «Святий боже»,

Ні сей беззубий, клятий шваб!»

 

 

31. Село без пана

 

Поїхали пани до Львова,

Аж закурилася дорога.

І знов в людей піднявся дух,

Немов якась гнітюча змора

З села уйшла. Хоч то від слуг

Прийдеться завтра більш, ніж вчора,

Терпіти, то така-то вже

Людська натура - зміни хоче!

По яснім дні бажає ночі,

Одного довго не знесе.

Нехай хоч гірше, лиш би інше!

А без панів, то хоч і більше

Докучить панщина, та знов

В хатах, на вулиці немов

Говориш, дихаєш вільніше.

А тим часом піп не дрімає,

Все про тверезість научає

Та до присяги притягає,

Горілки щоб зовсім не пить.

Люд зразу слухає, мовчить.

Всім якось дивно виглядає,

Як можна хлопові не пить?

А деякі лякались та́ки,

Щоб пан не змусив їх ламать

Присягу. «Хто то може знать,-

Мовляли тії небораки,-

Ану ж в інвентарі стоїть,

Щоб мусив хлоп горілку пить?»

 

32. Комісар з попом у змові

 

Що піп толкує - все дарма.

Присяга, бач, страшнеє діло!

Погубиш легко душу й тіло.

Побачив піп, що так нема

Ладу, на інше догадався

І до комісара удався,

Щоб він заглянув у село.

Комісар аж не знав де сісти,

Коли такі веселі вісти

Почув. «Я, зо! 10 Отак пульо

Тавно вше трепа вам