Катастрофа - Бердник Олесь
Промайнула і зник-ла, затиснута в глибоку схованку мозку волею Рі-о.
З ущелин зненацька налетіли колони хмар, вихором закрутилися біля Рі-о. закрили Зірку-матір. Моторо-шне сяйво блискавиці осліпило його зір, гуркіт розряду оглушливо різонув по слуху. Тіло Рі-о жадібно сприй-мало освіжаючі потоки електричних сил, хоч свідомість була паралізована страшним громом, що розкочувався десь зовсім поряд.
"Воістину, це житло для богів, — знову з’явилася думка. — Цікаво, які ж насолоди знання таїть в собі Храм…"
До Рі-о підлетів посланець, що доставив його сюди, схвильовано крикнув:
— Тут небезпечно. Прямуй за мною, сей Рі-о!
Вони полинули над майданом, минули овальний отвір в стіні і опинилися біля першої будівлі. Хмари ро-зійшлися так же швидко, як і налетіли, і тепер було видно куполоподібну основу Палацу Вищих Сфер, фіолето-ву вежу, що сягала в запаморочливу височінь, а далі, за ними, чорний шпиль Храму Космічної Насолоди.
В стіні одкрився отвір. Він був сповнений туманом, голубою імлою. Посланець десь зник, Рі-о залишився самотнім.
"Починається",— подумав він.
І в ту ж мить у просторі грізно загриміло:
— Хто ти?
— Шукач! — гордо відповів Рі-о, посилаючи могутні імпульси думки до отвору.
— Що хочеш знайти?
— Істину — єдину і неповторну!
— Давно мрієш про неї?
— Все життя!
— Не покинеш її заради іншої насолоди?
— Ніколи!
— Зайди в цей Палац. І знай — зрада клятви, даної перед цим входом до Блаженства, — не прощається!
Рі-о поплив уперед, минув хмарку блакитної мли і опинився в пустельній невеликій залі. Тут було темно, похмуро, тихо. Гуркіт грози, шум урагану залишився позаду, за отвором.
Тиша панувала недовго. Звідкілясь ринула могутня ріка музичних акордів — дисгармонійних, диких, не-звичайних. Вони врізалися в психіку Рі-о, сколихнули її. Неприємні акорди розізлили Вчителя, він уже хотів подумати щось не дуже обачне про господарів Палацу, але вчасно стримався. Він зрозумів, що це спроба вивес-ти його з стану рівноваги, щоб добратися до захованих глибин його свідомості.
Вслід за тим з усіх боків ударили потоки проміння — сліпучого, різкого.
Рі-о примружив очі, але не затулив їх руками, не показав навіть вигляду, що це йому неприємно.
Так стояв він серед зливи звуків і променів довго, ніби учень, покараний за якусь провину Учителем. На-решті, мелодія змовкла, освітлення-зникло. З усіх боків знову насунулися пітьма і тиша. Перехід був таким рап-товим, що в Рі-о запаморочилась голова.
І в ту ж мить владні імпульси чужої думки вдерлися до психіки Рі-о, не даючи часу для роздумів, почали промацувати її глибини. Учитель надсвідомістю збагнув підступний прийом Великої Трійки, надзвичайним напруженням волі відновив утрачений спокій. Тепер таємні закутки мозку були закриті для інших Тайя непереможного запоною волі. Недаремно Рі-о багато спіралей підряд вивчав у своїй гірській схованці древню муд-рість Ло-ла .
А думка невидимих Тайя-Богів шаленіла, загрожувала, питала:
— Хто світильник істини на Та-іні?
— Вищі Сфери! — не задумуючись, відповів Рі-о.
— Чию волю вони творять на планеті?
— Вищого Духа!
— Чи маєш ти сумніви в цьому?
— Ні!
Довго тривав страшний іспит. Вихори думок неймовірної сили гнітили розум Рі-о, терзали його, мучили. Але старий Учитель витерпів усе.
Йому здавалося, що минула вічність. Вічність, сповнена мукою і нестерпним чеканням. Та коли вона ві-дійшла в небуття, наступило нечуване блаженство. Потоки ворожої, підступної думки розвіялися, одступили. Свідомість відчула свободу, вона могла відпочити…
Ніжне рожеве проміння заповнило залу. Воно було приємним для зору, заспокійливим для душі. А назу-стріч Рі-о линули над голубою підлогою три величні постаті, одягнені в барвисті шати, їх обличчя були суворі, погляд холодний, рухи плавні, стримані.
"Велика Трійка", — збагнув Рі-о.
Постаті наблизилися, зупинилися. Учитель спокійно і зацікавлено дивився їм в очі, ждав. Прихований подив, ніби небажане передчуття, виник десь в душі. Він готувався побачити розумні, прекрасні лиця, осяяні світлом істини, а зустрів щось зовсім протилежне…
Рі-о відзначив усе, до дрібниць. І відсутність натхнення, що вінчає чола людей науки, і жорстокий по-гляд, і хтиві тонкі вуста у всіх трьох, звичні, напевне, до грубих утіх. Вони були різні за віком, навіть відрізня-лися зафарбленням шкіри, кольором очей, але щось наклало на них спільну печать, і це робило обличчя Тайя-Богів одноманітними. Що це було — Рі-о ще не міг збагнути…
Середній з Великої Трійки — товстий, поважний — усміхнувся приязно, привітно доторкнувся до чола Рі-о.
— Ми вітаємо тебе з посвятою, Рі-о. Тепер ти наш брат по духу. Я Умт — Ча Великої Трійки.
— Я Сут.
— Я Ба-ір.
Ріо відповів їм жестом дружби. Умг потиснув його руку, одверто засміявся.
— У нас тут без умовностей. Ми — Тайя-Бо-ги лише для нижчих. Між собою ми — володарі чистої Іс-тини.
— Я щасливий, — відповів Рі-о. — Я давно мрію про неї…
— Тоді прямуй за нами. Вищі Сфери зібралися в Храмі Космічної Насолоди. Ждуть тебе. Сьогодні подо-рож по шляху Вищого Блаженства.
Умт і його помічники рушили в глибину приміщення. Рі-о поплив за ними. їх супроводжували хвилі за-колисуючої музики, потоки розмаїтого проміння.
Коридори вели все нижче і нижче. Світло потроху затухало, якась прозора пітьма оточувала Рі-о. Вона заспокоювала, готувала до незвичайного.
Коридори обірвались раптово. Велика Трійка і Рі-о опинилися в приміщенні, форму якого не можна було визначити. Стіни ховалися за пеленою ніжної імли. "Світловий ефект",— подумав Рі-о. Він оглянув залу, помі-тив у центрі багато розкішних ца, розташованих кільцем. Посередині того кільця видавалося ще три ца, які па-нували над іншими.
В повній, нестерпній тиші з протилежного боку випливли постаті Тайя. Ніби привиди, досягли вони се-редини залу, сідали на ца. Умт мовчки вказав Рі-о на вільне місце, а сам, на чолі Великої Трійки, зайняв місце в центрі.
Серце Рі-о сильно занило, душа тяжилась тою церемонією, незрозумілою підготовкою. Коли ж почнеться щось, коли відкриється таємниця Вищих Сфер?
Прозора пітьма згустилася ще більше. Рі-о відчував, що в повітрі посилилась потужність зарядів, тіло жило активніше, свідомість відкрилася, мов безодня, готова прийняти те незвичайне Блаженство, про яке Учи-тель мріяв на шляху важкого життя.
Почувся тихий протяжний голос. Рі-о насторожився.
Хто це говорить? Умт? Ні, не він…
Голос підіймався до урочистих висот, спадав у пристрасному шепоті до ледве чутних вібрацій, сповню-вав пафосом лунке приміщення Храму Космічної Насолоди. Він говорив:
— Все шукає єдності. Все прагне істини.
Гнучкі віти ма-ура , пробиваючи покрив са, тягнуться до променів Зірки-матері.
Найдрібніші ва-а сполучаються в обіймах пристрасті, щоб продовжити рід свій до безконечності, щоб охопити собою вічність і об’єднатися з нею.
Все шукає єдності. В ній найвища істина
Тисячоліття Тайя шукали того шляху серед хаосу думки і почуття. І не знаходили. Вони ускладнювали свої шуканяя і тим самим віддаляли істину єднання…
Почуття неприємного подиву зародилося в душі Рі-о. Він не міг збагнути, для чого тут говоряться бана-льні слова, які недостойні учня нижчого кола. Що за низький, викривлений культ? Невже після такого вступу можна чекати на якісь відкриття?
Сумління змусило його відкинути такі думки. Може, голос, який він чує, лише залишок Древнього зви-чаю, традиція. Треба заспокоїтись, слухати далі…
А голос гримів переможно:
— Вищі Сфери Та-іни розв’язали величну проблему. Вони зрозуміли слова древніх: Істина в найпрості-шому. Вони оглянулись назад і відкрили свої обійми минулим вікам. Здійснюється предковічне пророцтво. З’єднується початок і кінець, Перший і Останній в задоволенні Бажання Єства…
— Дивіться, Тайя-Боги, на ваше неосяжне царство, хай душі ваші сповняться великої гордості і приго-туються до шляху Великого Блаженства.
Голос замовк. Торжествуюча жалібна мелодія полилася з усіх боків. Стінч освітилися, віддалилися в безмежжя. Членів Вищих Сфер охопили видіння. В них з’являлися будівлі велетенських автоматичних ба-мо, де виготовлялися літаючі небесні диски, різноманітні пристрої для дально-видіння, для демонстрування то-та, обладнання для жител і синтезу їжі. І те, що трапилося далі, було страшною несподіванкою для Рі-о. Він поба-чив Будинки Контролю, куди нижчі Тайя були зобов’язані з’являтися щодня під страхом позбавлення їжі. Ні-хто, крім Вищих Сфер, не знав справжнього значення Будинків Контролю. Тепер ця таємниця для Рі-о розвія-лась. Вона була жахливою, неймовірною…
І не встиг він ще отямитись від огидного враження, як почався новий розділ космічного ритуалу.
Згори опустилися над кожним Тайя-Богом напівсфери ро-да . Рі-о знав про них. Це були апарати для конденсації вібрацій поля думки з тим, щоб передавати її на далекі відстані. Ро-да вживалася в науці Ло-ла. Для чого ж вони призначені тут?
Ро-да лягли на голови членам Вищої Сфери. Почулася могутня думка Умта:
— На планеті Гро-оча створені наші перші пости. Ціла планета — незаймана, дика, сповнена океаном предковічного почуття — перед вами, Тайя-Боги Я і Всесвіт!
— Я і Всесвіт!
— Я і Всесвіт!
Всі Тайя-Боги проголосили символічний заклик Вищої Сфери. І тоді зник зал Храму Космічної Насоло-ди. Рі-о відчув, що він серед Космосу.
Вібрації поля, спрямовані гігантськими дзеркалами, встановленими на вежах, несли його свідомість до планети Гро-оча, диск якої блискавично виростав. Промайнули штучні А-лу, білі хмари, неосяжна гладь блаки-тних океанів, зелені, буйні зарості невідомих дерев
"Чудова планета,— промайнуло в душі Рі-о радісне почуття.— Ясна, прозора, сповнена бурхливим жит-тям…"
Його думки були перервані грубим втручанням чужої думки. Рі-о з жахом зрозумів, що він стає покірним виконавцем чужої волі. Він побачив на галявині, серед хащів високих, гостролистих дерев, гурти тонкошиїх, товстих тварин з маленькими голівками і дурними оченятами. Вони мирно паслися, пожираючи віти низькорослих ма-ура — рослин Гро-очі.
Недалеко від них причаїлися два хижаки з гігантськими головами і страшними зубами. Вони з грізним ревом виринули з-за дерев і накинулися на беззахисних тварин.
Рі-о відчув, як він проти своєї волі переселився в тіло хижака, став ним, оволодів його інстинктом.
