Серця трьох - Джек Лондон

в долині нема жодного католицького священика, який би їх звінчав. Не подумайте, що таке огидне створіння закрутило Френкові голову. Ні, його заморочили оті мерзенні скарби, які є в неї. І це той грінго, що його ви так радо вітали у своєму домі, та осоружна американська гадюка, насмілилася заплямити Леонсію, дивлячись на неї закоханими очима! О, я знаю, що кажу. Я сам свідок...

Радісне гавкання пса перебило йому мову, і він нараз побачив Френка й Царицю, що, так само жваво розмовляючи, як і Генрі з Леонсією, вийшли з-за ширми. Цариця спинилася погладити собаку; пес був такий великий, що передніми лапами досяг їй аж на плечі і став вищий за неї. Тим часом Торес облизував свої пересохлі губи й надаремно напружував мозок, міркуючи, як викрутитися з цього безвихідного становища.

Перший засміявся Енріко Солано. Його сини приєднались до батька, й усі зареготали до сліз.

- Я й сам міг би одружитися з нею,- злісно посміхнувся Торес.- Вона навколішки просила, щоб я взяв її заміж.

- Ну досить,- сказав Френк.- Я позбавлю вас брудної роботи і сам викину його звідси.

- Я часом також люблю брудну роботу,- заперечив Генрі, виступаючи наперед.- І ця особливо мені подобається.

Обидва Моргани ладні були вже кинутись на Тореса, але Цариця спинила їх рукою.

- Нехай він спершу поверне кинджал, що вкрав у мене,- сказала вона.

- А може, він поверне й самоцвіти, що поцупив у вас, люба леді,- зауважив Енріко, коли Торес витяг з-за пояса кинджал.

Торес не зволікав. Він засунув руку в кишеню, видобув жменю самоцвітів і поклав їх на стіл. Енріко глянув на Царицю. Та мовчки чекала.

- Давай решту! - сказав Енріко.

І Торес додав ще три чудові нешліфовані самоцвіти до тих, що лежали вже на столі.

- Може, ви будете трусити мене, мов якогось звичайного злодюжку? - сердито спитав Торес і вивернув свої порожні кишені.

- Тепер я візьмусь за нього,- сказав Френк.

- Ні, я! - не здавався Генрі.

- Гаразд, берімось до нього разом. Удвох ми зможемо жбурнути його далі!

Вони вхопили Тореса за комір і за штани й потягли до дверей.

Усі, хто був у кімнаті, кинулись до вікна подивитися, що буде з Торесом; Енріко добіг перший. А після всього Цариця зібрала зі столу самоцвіти і передала їх Леонсії, сказавши:

- Це вам з Генрі весільний подарунок від мене й Френка.

І Пин залишив стару на березі й підкрався сам до гасієнди, маючи намір з-за кущів побачити, що робиться в домі. Він задоволено засміявся, коли багатий кабальєро злетів із східців і простягся на піску. Та І Пин був надто розумний, щоб вилізти з кущів і показати, що він усе бачив. Він чкурнув чимдуж униз, і Торес наздогнав його тільки на півдорозі до берега. Китаєць привітався дуже принижено, але розлютований Торес підніс батога й налагодився був безжально вдарити його просто в обличчя. Та І Пин не злякався.

- Сеньйорита Леонсія...- поспішив сказати він і цим затримав удар.- Я знаю великий секрет.- Торес чекав, не опускаючи батога.- Ви ж не хочете, щоб хтось інший одружився з цією гарненькою сеньйоритою Леонсією?

Торес опустив батога.

- Кажи, який там секрет?

- Ви не хочете, щоб хтось інший одружився з сеньйоритою Леонсією?

- Припустімо, що не хочу.

- Тож уявіть собі, що ви знаєте секрет, який завадить їм одружитися.

- Що ж то за секрет?

- Спершу заплатіть,- похитав головою І Пин.- Шістсот золотих доларів. Тоді я кажу вам секрет.

- Добре, я заплачу,- погодився Торес, не мавши найменшого наміру додержати свого слова.- Скажи, а потім я заплачу, якщо то не якась брехня. Ну!

Коли з кишені на грудях він витяг напханого кредитками гаманця, І Пин неохоче погодився і повів його вниз до старої, що сиділа на узбережжі.

- Ця стара,- пояснив він,- не бреше. Вона хвора і незабаром помре. Вона боїться. Вона розмовляла з священиком у Колоні. Він сказав, що вона мусить відкрити секрет, бо як ні, то попаде до пекла. Отже, вона не збреше.

- Ну добре, що не збреше, але що ж вона може сказати мені?

- А ви заплатите?

- Аякже! Шістсот золотом.

- Ну то послухайте. Вона народилася в Кадіксі, в Іспанії. Вона була чудова служниця і чудова нянька. Одного разу вона найнялася до англійської родини, що подорожувала в її рідному краю. Вона довго служила в тієї родини. Навіть поїхала з нею до Англії. Далі,- ви знаєте, іспанська кров дуже гаряча,- вона образилася на ту родину. А в них була маленька дівчинка. Вона краде дівчинку й тікає до Панами. Ту маленьку дівчинку бере за доньку сеньйор Солано. В нього багато синів і жодної доньки. Отже, з цієї маленької дівчинки він робить собі доньку. Але ця стара жінка не сказала прізвища родини дівчинки. А то дуже заможна родина, в Англії кожне її знає. Її прізвище - Морган. Ви знаєте це прізвище? До Колона приїздять люди з Сан-Антоніо й кажуть, що дочка сеньйора Солано одружується з англійським грінго, Морганом на ймення. І цей грінго Морган - брат сеньйорити Леонсії.

- А-а! - промовив Торес у злісному захопленні.

- Тепер ви заплатите мені шістсот золотом,- сказав І Пин.

- Дурний ти! - відповів Торес і глузливо засміявся.- Мабуть, коли-небудь ти навчишся краще продавати свої секрети. Секрет - це не черевики й не дошки. Секрет, коли його вже розказали, це все одно, що шепіт вітру. Він приходить і зникає, як мара. Хто його бачив? Черевики й дошку можна відібрати назад. Як ти відбереш секрет? Га?

- Ми обоє говоримо про мару, ви і я,- спокійно сказав І Пин.- Мара справді зникає. Я не зраджував вам жодного секрету. Ви бачили сон. Якщо ви переповісте його людям, вони запитають, хто це сказав. Ви пошлетеся на мене. А я скажу: «Ні». І тоді всі казатимуть: «Вам усе це приснилось»,- і сміятимуться з вас.

І Пин бачив, що його логічні докази починають впливати на Тореса, і зробив доречну паузу.

- Ми з вами поговорили,- додав він по хвилі,- і