Коханка Віра - Басан Валентина

Я цілий день лежу.

— Дивно, а ми бачили, як вона виходила з під'їзду.

— Ви що стежите за мною? — стратегія нападу була не її коником. Замість того, щоб приперти двома питаннями відвідувачів до стінки, Вірочка промямлила фразу і сама злякалася своєї зухвалості.

Аріна розсміялася щиро і дзвінко, вперше подавши голос з моменту візиту.

— Дитинко, мені не треба стежити за тобою. Я знаю все. Про що ти

думаєш, чого боїшся, про що мрієш. Ляля прийшла розповісти про мене чергову гидоту. Вона намагалася розповісти Олегу, що я винна в смерті якоїсь його попередньої коханки. Потім бігала по всьому Києву і дізнавалася, де можна терміново зробити аборт від мого чоловіка.

Олег дав мені слово, що це востаннє. Він дав їй грошей на салон краси, домовився в банку про безстрокову кредитну лінію і взяв з неї обіцянку, що вона більше ніколи не з'явиться в нашому житті. Але потім з'явилася ти, я побачила, що моєму чоловікові стало легше, він розважається з тобою і відчуває себе знову молодим і завзятим. У нас з ним налагодилися відносини, ми перестали сваритися і дорікати один одного. Життя знову стало як колись. Але тут ти понесла від нього і Толік допоміг нам усім: тобі, Олегу і мені вирішити цю проблему.

Погляд її потеплішав, вона глянула на доктора зовсім по-іншому, немов весняна земля, яка дихає після снігу і льоду, відтанула, і бажає озеленити, виростити, нагодувати людей. Енергія хвилею теплоти огорнула кухню. За частку секунди Віра стала свідком німої сцени прояву любові. Аріна продовжила говорити:

— Вірочка, я дозволила тобі бути з моїм чоловіком, тому що ти потрібна йому, сіренька, маленька і тиха. Вважай себе співробітником нашої сім'ї, людиною, яка надає послуги психотерапевта, наприклад, або тренера з духовних практик. Поруч з тобою він стає хоробрим і рішучим. Справжнім чоловіком. Але не треба збирати плітки про всіх його колишніх. Анатолій Іванович вже звільнив співробітницю, яка передавала чутки Ларисі. Тому не треба нічого дізнаватися, з'ясовувати і допитувати. Ти мене розумієш?

Віра кивнула. Серце билося набагато повільніше, але кожен удар був такої сили, що їй здавалося, грудна клітка ось-ось трісне. Болю не було. Тільки бум, бум, бум всередині, під шиєю і до самого шлунка. Серце роздулося до гігантських розмірів і зараз руйнує все, що трапляється на шляху, як екскаватор з куля-бабою для знесення будинків.

— Олегу нічого не треба говорити, про те, що ми приходили, добре? А то він буде переживати. Ти ж його любиш, вірно? Знаю, що любиш. І ще, у мене для нього є радісна новина. Я — вагітна. Термін ранній, але все добре. Тому прошу тебе, будь мудрою дівчинкою, побережи себе і мого чоловіка, не роби йому нерви, він скоро вперше стане батьком. А я буду берегти себе і нашого малюка.

Ара погладила абсолютно плоский живіт і ніжно посміхнулася доктору.

Як вони вийшли і закрили за собою двері, Віра не чула. Скільки часу вона сиділа на кухні, невідомо, але прокинулася від того, що хтось хапає її за плече і трясе і кричить її ім'я.

Глава 12

Більше всього на світі Толик не любив розмов про свою сім'ю. Анатолій Іванович Тихомиров, головний лікар і співзасновник однієї з найкращих клінік в центрі Києва ретельно приховував своє походження і старанно ховав сімейні скелети в шафі.

Його мати була жінкою вітряною і охочою до любові чоловіків з самої юності. Перший чоловік і батько двох старших дівчаток Іван Тихомиров був чоловік бідний, дурнуватий, але працьовитий.

У запоях він був рідко, дружину не бив, тещу і тестя матюкав, але з великою повагою. Сім'я жила на межі бідності і середнього класу, тому мати завжди згадувала першого чоловіка, як головного чоловіка її жіття.

На заводі транспортного машинобудування, де працював Іван сталася НП. Пожежа в одному з цехів забрала життя кількох людей, у тому числі одним з очманілих від диму був Іван Тихомиров. Зоя Тихомирова сумувала кілька місяців, а потім активно почала влаштовувати особисте життя. На жаль, в налаштуванні стався збій і замість одного нормального чоловіка, Зоя через кілька років зібрала навколо себе багато недолугих товаришів по чарці.

Зоя частенько домовлялася про аборти з місцевим гінекологом, таким же любителем випити. Тихомирова зметикувала, що в суворі радянські часи аборт був громадським осудом, особливо якщо він робився від одруженого партпрацівника. А для того, щоб про маленьку неприємності ніхто не дізнався, необхідно робити це не в клініці, а вдома, за нехилі гроші 100 рублів.

Кілька місяців вона і чорний гінеколог каталися, як сир в маслі. Підпільний абортарій працював, як годинник. По сарафанному радіо до них дзвонили і записувалися на процедуру. Вдень лиха парочка пила гірку, а пізніше, проспавшись, виходила різати і латати. Зоя стала асистувати, подавати, кип'ятити і дезінфікувати інструменти.

Але в одну ніч вони втратили все. Пацієнтка померла прямо у них на столі, обладнаному під гінекологічний стілець. У ще п'яного гінеколога здригнулася рука, мабуть почався тремор, він різонув занадто сильно і глибоко, молода дівчинка померла від больового шоку і втрати крові миттєво. Приїхала швидка, потім майже відразу міліція.

Гінекологу дали двадцять років суворого режиму, де він практично відразу помер. В Дніпропетровську говорили, що чорному гінекологу "допомогли" померти самі зеки, але правда це чи ні, досі невідомо. Зої Тихомировій дали вісім років загального режиму. Загибла дівчинка виявилася неповнолітньою дочкою глави комуністичного осередку, яка завагітніла від свого п'ятдесятирічного вчителя. Учитель теж отримав термін, але який Зоя вже не знала. На зоні вона шила одяг в цеху і поступово відвикала від пияцтва.

Батьки похилого віку не винесли долі дочки-зечки і померли, так і не дочекавшись її повернення. Дочок забрав притулок. А вісім років пролетіли для жінки, як один день.

Несподівано для себе під кінець терміну вона виявилася вагітна. Хто батько жінка так і не впізнала. Але судячи з того, що хлопчик народився міцним , великим і красивим, батько був, як мінімум, гарний собою. Вона спала за сигарети і шоколад відразу з кількома охоронцями, тому в глибині душі сподівалася, що батьком був темний і високий джигіт, чимось схожий на її улюбленого індійського актора.

На жаль, а може і на щастя Анатолій майже не пам'ятав матері. Його завжди виховували, купали, годували і поїли старші сестри.

Мати влаштувалася прибиральницею в магазин, забрала дівчаток з притулку і працювала до самих пологів.

Кілька років Зоя трималася, але потім поступово скотилася туди, звідки не повертаються. У безпробудному пияцтві дні змінювали ночі, тижні накопичувалися в місяці, а потім запорошеними і брудними роками накопичувалися на життєвих полицях спогадів дітей Тихомирових.

Зоя продала батьківську квартиру за борги, купила халупу в яку перевезла дітей. Частину грошей вона пропила, а частину дала дівчаткам на утримання малюка. Сестри швидко обзавелися своїми сім'ями і з'їхали з клопівника від п'яниці — матері. Толіка няньчили по черзі і він років до чотирьох називав обох сестер мамами. Пізніше старша запропонувала його усиновити і він з радістю погодився.

На похорон матері вони прийшли двома сім'ями: старша з чоловіком, новонародженим сином і Толіком. Молодша була з чоловіком і його матір'ю. Вони купили просту труну, помолилися і проводили Зою в останню путь.

Толік з відзнакою закінчив школу і захотів вступати в медичний в Києві. Сестри переживали, але забороняти не стали, на вокзал проводжали разом, як завжди, двома сім'ями.

Глава 13

— Віруша! Вірочка! Що з тобою? Тобі погано? Я примчав, дивлюся двері відчинені, світло на кухні горить, ти за столом, підбіг, голова на руках лежить. Господи, як я злякався. Віра, твою дивізію, як я злякався! Я вже думав, що ти не дихаєш, дурочка, налякала мене.

Віра розліпила очі і підняла голову. Олег тряс її за плече і намагався змусити піднятися.

— Дівчинка моя, я поки по цих чортових пробках до тебе доїхав, думав з розуму зійду. Чому ти не береш телефон? Пішли на диван. Вставай, ось так, потихеньку. Давай я Толіку подзвоню, дізнаюся, чому тобі погано.

— Не треба. Олег, будь ласка, прошу тебе, тільки не йому. Не переймайся.

У Віри побіліли губи. Вона від страху стиснулася на дивані, як побита тварина.

— Що таке? Що сталося? Ти мені можеш все нормально пояснити?

— А ти мені?

— Що я повинен тобі пояснювати? Чому я три дні був у відрядженні?

— Не бреши. Ти не був ні в яких відрядженнях.

— Ти що, дура, Віра? Тобі квитки і позначки в паспорті показати?

Віра плескала очима, вся її рішучість розірвати з Олегом раз і назавжди знову випарувалася.

— Віруш, я не розумію, що трапилося? Приземлився, набрав тебе, ти мені про мою дружину, про лікарню, потім трубку кинула. Я до тебе додзвонитися не міг. Поки багаж забрав, поки з Бориспіля дістався в офіс, підписав документи, відправив листи, дзвоню-зв'язку немає, поки до тебе доїхав водія свого обматюкав, застрягли в пробці на мосту на дві години.

Віра розповіла про візит Лариси і про те, що Білозерська все їй відкрила, загадкову смерть Наташі, вагітність Лариси, ненормальне бажання законної дружини Олега бути присутнім при абортах коханок, і нарешті, Віра розповіла про дивний візит Аріни і Анатолія Івановича до неї додому і про те, що Ара — вагітна.

Олег слухав дуже уважно, а потім, розсміявся. Він встав, дістав чашку з червоними півнями, включив кавоварку і підійшов до вікна.

— Мила моя, ти зараз серйозно? Ти реально сподіваєшся на те, що я, втомлений як собака, що мчав до тебе по довбаних пробках, буду вислуховувати цю маячню сивої кобили в місячну ніч? Навіщо ти мені брешеш? Де ти це почула? Хто злив тобі інформацію про моє минуле?

— Я, Олег, я не брешу.

— Що ти приймаєш? Що Толя тобі виписав? Запиваєш ліки винцем? Бавишся вином, так? Ти, що, зовсім, а? Офігіла? Поплутала? Не смій, чуєш, не смій згадувати мою дружину, зрозуміла?

Ось дивись, ось її Інстаграм, ось вона виклала пару годин тому пост і фото, у неї презентація програми в Феєрмонті, там п'ятсот персон і всі бачать Ару, вона записує сторіз ось. Дивись. Я сказав, дивись.

— Я бачу, Олег, не кричи на мене.

— А ось Ляля, вона зараз на Балі. Ось бачиш підпис Лариса Білозерська? Бачиш, на неї Толя підписаний, гад, дивиться на її форми в купальнику.