Українська література » Класика » Робінзон Крузо - Даніель Дефо

Робінзон Крузо - Даніель Дефо

Читаємо онлайн Робінзон Крузо - Даніель Дефо
житло.

Признаюсь, я страшенно перелякався, коли побачив, що він біжить до мене, тим більше, що мені здалось, ніби вся ватага кинулась доганяти його. Отже, перша половина мого сну справдилась: дикун, за яким женуться, шукає, притулку в моєму ліску. Проте я не міг сподіватись, що здійсниться й друга половина цього сну, тобто, що решта дикунів не переслідуватиме своєї, жертви і не знайде її там. Я залишився на своєму посту і дуже підбадьорився, коли побачив, що за втікачем женуться всього лише троє. Остаточно заспокоївся я, коли пересвідчився, що він біжить далеко швидше, ніж його переслідувачі, що відстань між ними дедалі збільшується і що, коли йому пощастить пробігти так іще з півгодини, вони його не піймають.

Від мого замку їх відокремлювала бухточка, вже не раз згадувана мною на початку оповідання: та сама, куди я причалював з своїми плотами, коли перевозив майно з нашого корабля. Я ясно бачив, що втікач муситиме перепливти її, інакше його зловлять. Справді, він, не задумуючись, кинувся у воду, хоч був саме приплив, за яких-небудь тридцять помахів переплив бухточку, виліз на протилежний берег і, не сповільнюючи темпу, помчав далі. З трьох його переслідувачів тільки двоє кинулись у воду, а третій не наважився, бо, певне, не вмів плавати. Він нерішуче постояв на березі, подивився вслід двом іншим, а потім повільно пішов назад. З того, що сталося, читач зараз побачить, що він вибрав собі кращу долю.

Я помітив, що двом дикунам, які гнались за втікачем, треба було вдвоє більше часу, ніж йому, щоб перепливти бухточку. І тут я всім своїм єством відчув, що настав час діяти, коли я хочу придбати слугу, а може, й товариша чи помічника. Саме провидіння, думав я, закликає мене врятувати нещасного. Не гаючи часу, я збіг драбинами до підніжжя гори, взяв з собою рушниці, які я лишив унизу, так само швидко виліз знову нагору, спустився з другого боку й побіг до моря навперейми дикунам. Незабаром я опинився між утікачем та його переслідувачами, бо взяв найкоротший шлях і до того ж біг униз, по схилу горба. Почувши мої крики, втікач озирнувся і спочатку перелякався мене більше, ніж своїх ворогів. Я подав йому рукою знак повернути, а сам поволі пішов назустріч переслідувачам. Коли перший з них порівнявся зі мною, я збив його з ніг ударом приклада. Стріляти я боявся, щоб не привернути уваги решти дикунів, хоч на такій відстані навряд чи вони могли б почути мій постріл або побачити дим від нього. Коли перший з переслідувачів упав, його товариш спинився, очевидно, перелякавшись, і я швидко підбіг до нього. Але наблизившись, я побачив, що він тримає в руках лук і стрілу і цілиться в мене. Отже, я мусив діяти і першим же пострілом убив його. Нещасний утікач, побачивши, що обидва його вороги, як йому здавалось, упали мертві, спинився, але він був так наляканий вогнем і звуком пострілу, що розгубився, не знаючи - чи йти йому до мене, а чи тікати, і, мабуть, більще схилявся до того, щоб тікати. Я почав знову гукати й манити його до себе. Він зрозумів: ступив кілька кроків, спинився, потім знову ступив кілька кроків і знову спинився. Тоді тільки помітив я, що він труситься, як у пропасниці. Бідолаха, очевидно, вважав себе за мого полоненого і думав, що я вчиню з ним точнісінько так само, як я вчинив з його ворогами. Я знову поманив його до себе і взагалі старався підбадьорити його, як умів. Він підходив до мене все ближче, кожні десять-двадцять кроків падаючи навколішки на знак вдячності за порятунок. Я ласкаво посміхався до нього і манив його рукою. Нарешті, підійшовши зовсім близько, він знову впав навколішки, поцілував землю, притулився до неї обличчям, взяв мою ногу й поставив її собі на голову. Мабуть, останній порух означав, що він присягається бути моїм рабом до самої смерті. Я підвів його, поплескав по плечу і, як міг, старався показати, що йому не слід боятись мене. Але справа, яку я розпочав, не була ще закінчена. Дикун, звалений ударом приклада, був не забитий, а лише приголомшений, і я помітив, що він починає приходити до пам’яті. Я привернув до нього увагу врятованого, показуючи, що ворог живий. У відповідь на це він сказав кілька слів своєю говіркою, і хоч я нічого не зрозумів, але самі звуки його мови були для мене солодкою музикою, бо більше ніж двадцять п’ять років я не чув людського голосу, коли не рахувати свого власного. Але тепер я не мав часу роздумувати: дикун, якого я приголомшив, настільки опритомнів, що уже сидів на землі, і я помітив, що мій дикун перелякався. Бажаючи його заспокоїти, я прицілився в його ворога з другої рушниці. Але тут мій дикун (так я буду звати його надалі) почав показувати мені мигами, щоб я дав йому тесак, який висів у мене через плече. Я дав йому цю зброю. Дикун зараз же підбіг до свого ворога і одним махом відтяв йому голову. Він зробив це так, спритно й вправно, що жоден німецький кат не міг би зрівнятися з ним. Таке вміння орудувати тесаком дуже здивувало мене, бо цей дикун у своєму житті бачив, мабуть, тільки дерев’яні мечі. Тільки згодом я довідався, що дикуни вибирають для своїх мечів таке тверде й важке дерево і так вигострюють його, що одним ударом можуть відтяти голову чи руку. Кінчивши свою справу, мій дикун вернувся до мене з веселим і врочистим виглядом, виконав цілу низку незрозумілих мені рухів, а потім поклав коло мене тесак і голову вбитого ворога.

Але найбільше вразило його те, як я вбив другого індіанця на такій великій відстані. Він показував на вбитого і жестами просив дозволу подивитись на нього. Я дозволив, і дикун відразу ж побіг туди. Він спинився перед трупом у повному замішанні: подивився на нього, повернув його на один бік, потім на другий, оглянув рану. Куля влучила в самісінькі груди, і крові було небагато, але, мабуть, стався внутрішній крововилив, бо смерть була миттєва. Знявши з убитого його лук і сагайдак із стрілами, мій дикун знову підійшов до мене. Тоді я повернувся й пішов, запрошуючи його йти за мною і стараючись пояснити йому жестами, що залишатись тут далі небезпечно, бо за ним можуть послати нову погоню.

Дикун відповів мені

Відгуки про книгу Робінзон Крузо - Даніель Дефо (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: