Мобі Дік - Герман Мелвілл

і ледь здригався, коли ненароком ніж висне, ковзнувши по тарілці, і жував те м’ясо не плямкаючи, і ковтав не без остороги. Бо подібно до коронаційного бенкету в Франкфурті, де німецький імператор урочисто обідає з сімома імперськими курфюрстами, що обрали його,- оті обіди в капітанській каюті були ніби урочистими учтами і їх споживали в шанобливій мовчанці. А втім, Ахав зовсім не забороняв розмовляти за столом; він тільки сам мовчав. Стаб аж давився тією мовчанкою, і для нього бувало великою полегкістю, коли десь у трюмі під каютою зашарудить пацюк. А бідний маленький Фласк був найменшим сином, маленьким хлопчиком на тій нудній родинній учті. Йому діставалися з солонини самі кістки; якби подавали курку, він би одержав з неї самі лапки. Бо для Фласка навіть думка про те, щоб самому вибрати для себе порцію, була, рівнозначна найзухвалішій крадіжці. Якби він сам узяв собі шматок за тим столом, то, напевне, ніколи вже не зміг би дивитись порядним людям в очі - дарма що Ахав, найімовірніше, й не помітив би нічого. А вже щоб набрати собі масла - на таке Фласк не насмілився б нізащо в світі. Чи то він думав, що власники корабля не закуповують масла на його пай, бо воно може зіпсувати чистий, ясний колір його обличчя; чи, може, в глибині душі гадав, що в такій тривалій подорожі по морях, де нічого не купиш, масло - це щось занадто дорогоцінне, а тому не може бути призначене для нього, такого невисокого чином,- хай там як, а Фласк був людиною, приреченою на життя без масла.

І ще одне. Фласк останнім сідав за обідній стіл, і Фласк таки перший уставав з-за нього. Завважте! Через це Фласк мав дуже мало часу на обід. І Старбак, і Стаб сідали за стіл раніше за нього - і все ж вони мали привілей посидіти довше. Навіть якщо в Стаба, усього на крихту вищого рангом за Фласка, чогось не було апетиту і він не хотів засиджуватися за обідом, тоді й Фласк мусив поспішати і того дня не міг спожити більш як три ковтки їжі, бо якби Стаб устав із-за столу раніше за Фласка, це було б порушенням священного звичаю. Тому Фласк якось признався потай, що, відколи піднісся до рангу помічника капітана, ще ні разу не наїдався як слід і весь час був більш або менш голодний. Бо те, що він з’їдав, не стільки вгамовувало його голод, скільки підтримувало той голод у стані безсмертя. «Мир і задоволення,- думав Фласк,- навіки покинули мій шлунок. Я помічник капітана; проте який я був би радий ум’яти кусень солонини в кубрику, як тоді, коли був іще простим матросом! Оце такі плоди підвищення по службі; оце така марнота слави; оце таке безумство життя!» А крім того, якби хтось із матросів на «Пекводі» озлився на Фласка як на свого начальника, то, щоб досхочу натішитись помстою, тому матросові досить було б під час обіду піти на корму й крізь світловий люк каюти підгледіти, як Фласк сидить, онімілий і отупілий, перед грізним Ахавом.

Отже, Ахав і троє його помічників становили собою те, що можна б назвати першим столом у кают-компанії «Пеквода». Коли вони виходили - у зворотному порядку,- блідолиций стюард просто розправляв парусинову скатерку чи принаймні робив на ній сякий-такий лад. А потім на бенкет кликали трьох гарпунників, що ставали немовби спадкоємцями його решток. Вони на якийсь час обертали вельможну кают-компанію на челядню.

Дивно контрастувала з отією нестерпною церемонністю та невисловленим і невидимим деспотизмом, що панували за капітановим столом, безтурботна вільність, навіть сваволя, майже несамовита демократія за столом підлеглих-гарпунників. Тоді як їхні начальники, помічники капітана, неначе боялися, щоб у них не зарипіли щелепні суглоби, гарпунники вминали їжу з таким смаком, що аж лящало. Вони бенкетували, наче вельможі; вони напихали собі животи, наче кораблі в Індії, що цілі дні набивають свої трюми прянощами. Квіквег і Тештіго мали такий неймовірний апетит, що блідолиций стюард знай підносив і підносив кусні солоної яловичини, зрізані, очевидно, з туші здоровезного вола. А якщо він барився і не носив їжу бігцем, то Тештіго не дуже по-джентльменському підганяв його, жбурляючи йому в спину виделку, наче гарпун. А одного разу Дагу, чомусь розжартувавшись, освіжив пам’ять стюарда, вхопивши його в оберемок і поклавши голову його на велику дошку, на якій різали хліб та м’ясо, а Тештіго з ножем у руці заходився примірятися до тієї голови, ніби хотів зняти з неї скальп. Той стюард, низенький, з обличчям наче хлібина, дуже нервовий та полохливий натурою, був сином збанкрутілого власника пекарні та лікарняної доглядачки. А що Пундик день у день мав перед очима грізного, похмурого Ахава, а час від часу ще й оцих трьох бешкетливих дикунів, то його життя було все заповнене дрижаками. Звичайно, наносивши гарпунникам усього, чого їм треба, він утікав з їхніх лабетів до невеличкої комори поряд і зі страхом підглядав за ними крізь щілини в дверях, аж поки скінчиться їхній обід.

Варто було побачити, як Квіквег гордо сидить навпроти Тештіго і обидва вони шкірять білі зуби один на одного. З третього боку стола вмощувався долі Дагу, бо якби він сів на лаві, то вперся б чорною кучерявою головою в низеньку стелю; за кожним рухом його велетенських рук і ніг уся невеличка каюта двигтіла, немов на судні плив за пасажира африканський слон. А проте велетень негр поводився за їжею напрочуд здержливо, щоб не сказати церемонно. Аж не вірилося, що такими невеличкими, як на його зріст, ковточками він може підтримувати могутню силу, що нею було налите його величезне, розкішне, царствене тіло. Очевидно, цей благородний дикун досхочу наїдався й напивався чистим повітрям, широкими своїми ніздрями втягуючи в себе священну живлющу силу світів. Велетні вигодовуються не хлібом та м’ясом і виростають не з них. Зате Квіквег мав жахливу варварську звичку гучно плямкати губами за їжею - звук досить-таки гидкий,- і то плямкати так, що бідоласі Пундикові щоразу кортіло зиркнути на свої худі руки - чи не зостались на них сліди від зубів. А почувши, що Тештіго вже гукає, щоб він вийшов, бо вони і його кісточки хочуть пообгризати, простосердий стюард починав так труситися, що посуд, розвішаний по стінах комірчини, трохи не падав додолу. До того ж гарпунники весь час носили в кишенях гострильні бруски, на яких гострили свої гарпуни та іншу