Натура й культура - Кочерга Іван

Ідіть! Ідіть!

Прищепа. Прошу вас не кричати і не виганяти мене. Я вам не льокай. (Виходить, гуркнувши дверима.)

Бубнов (підморгує). Не подобається... хе-хе-хе.

Кучерявий. Гад... Ви не повірите, товариш Футорян-ський, як важко працювати культурній людині... культурній людині посеред таких гадів. (Томно й хапаючись за серце.) Я почуваю себе зовсім знеможеним... здається, я здорова людина, але й у мене не стає сил працювати за всіх.

Б у б н о в. Де ж там! Конешно! Ви й так зовсім змарніли останніми часами/

Кучерявий (в якого фізіономія як не трісне). Так... так... Мені вже обіщано відпуск на два місяці... для лікування на курорті. Ось тільки трохи налагоджу комбінат і поїду. Ну, то, значить, гаразд. (До Футорянського.) Значить, все. Ідіть, я вже сам напишу протокола. Що робити, посидю ніч і напишу, не в перший раз.

Бубнов (вбік). Ну і сукин >ке син, і не поперхнеться.

Футорянський (підводиться). Добре. То я сьогодні ж пришлю вам цукерок і тортів. (Виходить.)

Кучерявий і Бубнов удвох.

Кучерявий. Ну, що? Більш нічого не чув? О, тепер, я гадаю, не будуть язика розпускати, бачив, як я їх пробрав. Бубнов. Конешно. Так і треба, так і треба.

Анкетов увіходить навспинячки і йде до ключа "00".

Кучерявий. Вам чого?

Анкетов (бере ключ). Ні, ні, нічого. Це я, вибачайте, ключика взяти, щось живіт — гм...

Кучерявий. Знов! Ви ж, здається, вже брали сьогодні.

Анкетов (хапається за оюивіт). Та ні, їй-богу ж, ні, я вперше.

Кучерявий. Дивіться. А то знов нарежимите на 20 карбованців в місяць. Беріть.

Анкетов бере ключа і виходить.

Бубнов (регоче). Ха-ха-ха-ха! Це на нього так ваша прочуханка наробила.

Кучерявий (регоче). Ха-ха-ха! О, в мене так! (Стискує кулака.) Ну, то що ж ти чув? Знов хто базікає?

Бубнов (нахиляється до нього, трохи спускаючи голову). Сьогодні я тут був, коли вас ще не було.

Кучерявий. Ну-ну. То й що ж?

Бубнов. Ну, то, звичайно, плескали тут про вас, і про вороних коїіей, і про дівчат, ну, конешно, і про автомобіля теж, це, власне, той Макарон з кравецької, нащо, мовляв, купляти, адже ж ви чули...

Кучерявий. Гад... ну-ну, а ще хто? А Анкетов нічого?

Бубнов. Булгахтер? Ні, він, здається, нічого, навіть вуха затулював. Потім прийшов цей Заноза та як почав пащекувати про вас — голосно, при всіх — Кучерявий і такий, і сякий, репетував на весь комбінат, так цей ваш секретар — письменник цей знаменитий,— замість прогнати, ще підтримує, так, каже товариш Заноза, я бачу, що з вами неправильно зроблено.

Кучерявий. Гад. Ну, добре, він у мене знатиме. Так, ну то що ж автомобіль?— Кажи ж, ти там був?

.Бубнов. Аякже, все гаразд, атлічна машина, просто шік. Дасте мені потім карбованців п'ятсот, так я вам такий лімузін утну, "что нада". І у Головченка такої не буде. Щоб Бубнов да не зробив!

Кучерявий (весело). Да ну! Так ти кажеш, все справно?

Бубнов. Там дурниці не хапає — так це ж юринда. Саме главне, камери майже нові, мотор справний, нікеліровка аж горить. Поїдете, так ні одна дівчина не втерпить. Одразу захоче.

Кучерявий (аж підскакує). Ха-ха-ха! Ах, ти... гад. Ну, а гудок? Який там гудок, ти чув? Чи не можна в Києві сирену купити? Я люблю, розумієш, щоб аж в вухі... того... (Імітує губами сирену, підскакуючи в кріслі неначе їде.) Гу-у-у-у-

У-У-У-У-

Бубнов. Добре, дістанемо й сирену.

Кучерявий. Ах, ти, гад. Ну, то, значить, можна пла^ тити. Зараз я дам тобі гроші, а ти зараз же кінчай, а то ще перехоплять.

Анкетов, як і перше, увіходить навспинячки і вішає ключ, відсапуючись.

Кучерявий (до Анкетова). Ну, що? Гроші готові? Анкетов (мнеться). Гроші?

Кучерявий. Ну, да, гроші, дві тисячі на машину, зараз же видайте їх товаришу Бубнову.

Анкетов (розводячи руками). Нічого не міг зробити, Борисе Михайловичу, нігде немає, і в банку теж на цей місяць все взято.

К у ч е р я в и й. Та що ви мені галову морочите! Я ж сам бачив учора в касі близько трьох тисяч карбованців.

Анкето в. В касі? Е, то тих грошей не можна займати, ті гроші треба завтра ж платити в банк за викуп векселів.

Кучерявий. Яких векселів? Що ви беліберду верзете. Зараз же принесіть ці гроші.

Анкетов (в жахові). Та що це ви, Борисе Михайловичу, тих грошей не можна! Буде протест.

Кучерявий (стукотить по столу). Та що ви, з глузду з'їхали? Хто тут розпоряджається грішми — я чи ви? Зараз же видайте дві тисячі товаришу Бубнову. Мені таких булгах-терів не треба.

Анкетов. Слухаю, слухаю, зараз.

Увіходить Суспа.-

Кучерявий (до Бубнова). Зараз же бери в нього гроші і дуй.

Б у б н о в. Добре, я миттю. (Виходить з Анкетовим.)

Кучерявий. Ф-фу... аж втомився... ну, що поробиш з таким народом... не тямить ніякої культури — чисто сви-ні... гади... (Підводиться і сякає ніс у плювальницю за поміччіо пальців, після чого виймає чисту хустку, і витирає носа.)

Суспа (помітно стурбований і смутний). А ти все культуру насаждаєш. (Сідає.) Ой,, стережись, брате, як би тобі нашої культури не показали. Я ось, здається, хитріший за тебе, а й то (зітхає) вже починаю сумніватись, чи тієї я тебе культури учив тоді на селі... (Закурює.) Ми з тобою, бачиш, думали, що культура — це така штука, щоб інші тебе боялися, да самому в смак жити, то ти, я бачу, цю науку добре зрозумів, але чи надовго...

Кучерявий (з щирим дивуванням). Ну, а як же? Навіщо ж тоді і головою бути, якої ж тобі ще культури?

Суспа. Щось вона мені боком вилазить та культура; чи то я тоді помилився, чи то, може, нова якась мода пішла, не розберу.

Кучерявий. Та що таке? Чого це ти справді якийсь смутний?

Суспа. Будеш смутний, коли прочухана дали, та ще вигнати в три вирви обіцяли.

Кучерявий. Да що ти? Де? За що?

С у с п а. Е, довго розказувати, і хоч би за кого путящого, а то, тьфу, за шляпу; пам'ятаєш, я тобі казав тоді, що єсть такі мерзоти — шляпи — гнила інтелігенція, ось вроді твого секретаря, ну, то через таку ось шляпу; так би і дав по со-патці, ех!

Кучерявий. Ну, то й що ж?

Суспа. Що там що ж. Викликали до голови виконкому та в' Контрольну 19,— здається,, ясно.

Кучерявий (зацікавлений і трохи кепкуючи). Ну, то чого ж ти не сказав їм як слід — по-пролетарському,— пам'ятаєш, як ти мене вчив, сміло, довго не думаючи — на ти.

С у с п а. Е, то ти, я бачу, ще й глузуєш. Ні, брате, ця система тепер устаріла, я вже попробував, але й тобі не пораджу. Тепер, здається, крім смілості, ще й глузду питають — на одному маті далеко не уїдеш. (Зітхає.) Ну, то я піду. Це, братику, й тобі наука, щось-точ ти дуже, я чув, розвернувся. Поставили тебе замість голови на час, а ти вже чудес натворив. Начувайся! Службовців порозганяв, замовців розгубив, понабирав собі скрізь, а ще.кажуть, автомобіль купуєш. Дивись, як би не прийшлось знов до села на возі податись. Да, до речі, здається, твоя жінка тут.

Кучерявий (підскакує). Ну! Хто тобі казав? Ти її бачив?

Суспа. Ні, сам не бачив, Крига казав. Адже ж ти їй винен гроші. Дивись, чи не правити їх з тебе вона приїхала.

Кучерявий. А щоб її чорт забрав. От ще принесло не до ладу:..

Суспа (підводиться). Ну, то я йду. Он до тебе хтось іде.

Виходить, пропустивши в дверях Крушевську, що увіходить з тією ж нервовою квапливістю в супроводі другої теж вичепуреної дами. Кучерявий підводиться їм назустріч і радо вітає.

Кучерявий. А! Яка чудова нагода. Олена Петрівна! Лідія Василівна! Яка щаслива доля занесла вас до мене? Сідайте, прошу сідайте. (Метушиться, подає стільці.) Дуже радий.

Обидві сідають спиною до дверей.

Крушевська. Ах, якби ж то щаслива доля, а то якраз нещасна. На вас одна надія, милий Борисе Михайловичу... (Пряде очима.) Ви ж така мила, така культурна людина — справжній лицар. Я навіть навмисно взяла з собою Леночку, бо сама я не відважусь до вас і завітати.

Кучерявий (весело). Чому ж це так, хіба я такий страшний?

Крушевська (знов посилає бісика очима). Не страшний, а небезпечний,— ви ж знаєте, чим може бути небезпечний для жінки молодий, вродливий мужчина... А я ще, здається, не зраджувала свого чоловіка.

Протягом цієї розмови увіходить навспинячки Анкет о в і крадеться до

ключика.

Кучерявий (перегибається до неї). А то невже ж ви така неприступна? Це ж лиходійство мати такі чудові очі, такі принадні. (Побачивши Анкетова, грозиться до нього кулаком.) Кш, геть, не можна!

Анкетов мімікою показує на живіт і рукою на ключ. Кучерявий (грізно мате рукою). Геть! Не можна. Анкетов зникає.

Крушевська (здивовано). Що таке? На кого це ви?

Кучерявий. Ат, це дурйий булгахтер,— ну, то невже ж, невже ж ви така жорстока?

К р у ш е в с ь к а. Ні, ні, тільки не для вас. (Пряде очима.) Я ж кажу, на вас одна надія... (Бере його руку, зазирає в очі.) Я знаю, що ви це зробите для мене.

Кучерявий. Все. Все, що можу. Та в чім справа?

Крушевська (виймає хустку й прикладає до очей). Прийшли з фінвідділу й описали всю мебель... а головне, рояль, мій дорогий ройль, за якийсь там податковий прибуток чи прибутковий податок, я вже не знаю, якесь паскудство,— 300 карбованців. А сьогодні приїхали з підводами забирати рояль, я ледве випросила, щоб підождали хоч до першої години,— бігала по місту, ледве набрала сто карбованців,— що робити, й сама не знаю. Рояль, мій коханий Бехштейн. І ось я подумала про вас, ви ж така культурна людина...

Друга дама. І так любите музику.

Кучерявий. Але що ж я, розумієте... (Чеше поти-лицю.) Коли вже приїхали з підводами, то конешно... що ж тут поробиш, гм...

Крушевська (зовсім пригортається до нього). Такої послуги, такої допомоги я ніколи не забуду (спускаючи голос), за це моя дяка без міри, без краю. (Наближає своє лице до його і зазирає палко у вічі.) Чуєте... Без міри, без краю, без межі.

Кучерявий (рішуче). Ну, добре. Я позичу вам ці 200 карбованців.

Крушевська. Ах! Милий, любий Борисе Михайловичу.

Кучерявий. Тільки, розумієте, ці гроші у мене в ощадкасі, це ж тут насупротив, ми зараз з вами підемо, і я вам дам. (Підводиться.)

Крушевська і друга дама теж підводяться.

Крушевська (бере його обидві руки). Ходім Так пам'ятайте ж, без міри, без краю-, без межі..

Всі троє хутко ідуть до дверей, із яких раптом виходить стурбований 3 а-н о з а. Дами проходять, останнім іде Кучерявий.

Заноза. Товаришу Кучерявий. Я знов до вас. Кучерявий (гостро). Ти ж бачиш, що я виходжу і не маю часу.

Заноза (нервово).