Івасик-Телесик - Шиян Анатолій

Місяць зійшов. Певне, моя кума Сова-нічниця прилетіла. Так і є.

З'являється Сова.

Сова (говорить так, немов плаче мале дитя). Я прилинула до тебе, кума Яга — костяна нога. Я бажаю тобі здоров'я, щастя, довголіття...

Яга. Рада я, що ти прибула мене поздоровити.

Сова. Я вітаю гостей! У-а-а! У-а-а! У-а-а! (Вмощується на пеньку).

Забудько. Уже нам можна йти? Яга. Заждіть.

Входять Зміючка і Телесик. Ось він, непокірний Телесик!

Гості оглядають його з зацікавленням. Телесик тримається сміливо, незалежно, гордо.

Телесик. Що тобі від мене потрібно?

Яга. Хочу в тебе дещо спитати та послухаю твою відповідь, а тоді, може, на волю відпущу, а може... Телесик. Що "може"?

Яга. Скараю тебе на смерть, коли загадок моїх не відгадаєш.

Незнайко. Пам'ятай, ми тебе у біді не покинемо. Яга. Що? Роздумуєш? Боїшся?

Телесик. Не боюсь. Загадуй свої загадки. Я згодний.

Яга (бере на ганко$і сито). Ось тобі десяток варених яєць, посади на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила курчата, вигодувала, щоб ти зарізав трьох, спік мені на снідання. Не зробиш цього — буде тобі смерть.

Забудько (лячно). Що ж ти будеш робити?

Незнайко. Хіба ж можна таке загадувать?

Телесик (підійшов до ганку, взяв горщик). Каша... Пшоняна каша.

Яга. Ну і що ж?

Телесик. Виори, Бабо Яго, поле, посій на ньому оцю кашу, і щоб вона за ніч виросла просом, поспіла на ниві, і щоб ти теє просо скосила, змолотила, натовкла пшона годувати ті курчата, що я їх маю тобі подавати на снідання.

Яга (нервує). Ще тобі загадку загадаю. (Зриває під вік-ном стеблину льону, дає Івасикові). Візьми оце стебло льону, вимочи, висуши, побий, потіпай, напряди й витчи мені до ранку сто локіт полотна.

Гості. Оце придумала Яга!

— Сто локіт полотна з однієї стеблини.

— Цікаво, що ж він їй відповість? Незнайко. Пропали ми... Всіх нас вона згубить... Телесик. Не бійся, друже. (Виймає з кишені складаний

ніж, одрізає тоненьку гілочку з дерева, підносить до Яги). Оце даю тобі, Бабо Яго, гілочку. Зроби мені з неї до ранку гребінку і днище, щоб було на чому прясти льон.

Яга (поламала гілочку, кинула геть). Загадаю тобі ще третю загадку.

Телесик. Останню?

Яга. Останню. (До гостей). Любі мої гості! Коли не виконає він мого веління, що йому зробити? Всі. Вбити його, вбити!

Яга (до Телесика). Чув, що мої друзі сказали? Телесик. Чув.

Яга. Сьогодні вранці моя онука Зміючка в морі купалася й загубила перстень чарівний. Дістань мені той перстень із дна морського, і я відпущу тебе й товаришів твоїх на волю.

Пожвавлення серед гостей.

Гості. Задумався.

— Не дістати...

— Хіба ж можна з морського дна...

— Той перстень там і пропаде. Телесик. А як же до синього моря дістатися?

Яга. На чорних лебедях... Вони онуку мою на своїх крилах носили. Вони вкажуть місце, де Зміючка купалася. Тільки я тебе нікуди не відпущу.

Телесик. А хто ж полетить на чорних лебедях?

Яга. Маєш друзів, хай вони і летять.

Телесик. Ти, Забудько, пам'ятаєш? Колись ми з тобою вдвох золоту рибку піймали. Може, вона нам у пригоді стане.

Забудько. Розумію... Я згоден летіти.

Незнайко. Хоч і страшно мені, та заради дружби я на все згодний.

Телесик. Викликай, Бабо Яго, чорних лебедів. Яга. Хай ідуть хлопці до озера, тричі свиснуть — і до них з'являться лебеді.

Забудько. Прощай, Телесику! Незнайко. Прощай.

Телесик. Все робіть, що буде в ваших силах. Ні пуху вам ні пера!

Незнайко і Забудько виходять.

Зміючка (тихо до Яги). Бабусю, а що мені загадаєте? Яга. Забула хіба? У хаті з тобою розмовляла. Зміючка. Згадала. Все буде зроблено так, як ви звеліли.

Яга (до гостей). Любі мої гості, друзі мої, чи маєте бажання оглянути нове озеро і сад, що його посадили мої раби? Бач, забула вам похвалитись новиною. Адже я почала для себе будувати кришталевий палац. І разом з вами, любі мої гості, збираюся в нім справляти своє століття. Ходіть, оглянемо будову.

Гості. Чули? Не звичайний палац — кришталевий.

— Веди, Яга, показуй нам всі свої багатства.

Чути тройчастий свист. Через хвилину в небі пролітають лебеді. На одному з них Забудько, на другому — Незнайко,

Яга. Полетіли... Та чарівного персня все одно з морського дна їм не дістатиі (До гостей). Завернемо ось на цю стежку.

Виходять.

Зміючка (до Телесика). Ходім зі мною. Телесик. Куди? Зміючка. По дрова.

Виходять.

З'являється Зайчик-стрибайчик, озирається, когось гукає. Зайчик. Іди ж но, йди, не бійся. Тут нікого нема. Входить Снігуронька.

Снігуронька. Колись Телесик врятував мені життя. Настав час за добро відплатити добром. Я мушу все зробити, щоб визволити його звідціля.

Зайчик. Ідуть. Сховаймося.

Ховаються.

Зміючка і Телесик вносять по оберемку дров, кладуть біля печі.

Телесик. А навіщо тобі стільки дров? Зміючка. Будемо для гостей вечерю готувати. Розпалюй піч.

Телесик (відколює тріски з сухого поліна, кладе їх у піч).

Зміючка добуває вогонь. Горить-розгоряється полум'я.

Сухі дрова горять добре.

Зміючка. Принеси мені лопату, ту, що хліб саджають у піч.

Телесик. А нащо тобі лопата? Тіста ж нема. (Виходить). Зміючка. Він, дурний, навіть не підозрює, що сам зараз буде в цій печі пектись.

Входить Телесик з лопатою.

Телесик. Не розумію, для чого вона тобі потрібна? Зміючка (ласкаво). Сідай, Телесику, на лопату, я тебе трошки погойдаю.

Телесик. Так я ж не вмію, як його тут сідати. Зміючка. Та вже сідай. Телесик (поклав праву ногу). Так? Зміючка. Ні, зовсім сідай.

Телесик (поклав голову). Може, так? З м і ю ч к а. От же який ти нетямущий! Зовсім сідай. Телесик (поклав ліву ногу). Ось так? Зміючка (сердиться). Та ні ж бо, ні! Не так. Телесик. То покажи мені, як треба сідати, бо я не знаю. Зміючка. Зараз покажу. (Вмощується на лопату, а Телесик її — в піч).

Телесик. Мене хотіла спекти... Печися ж тепер там сама! Вбігають Снігуронька і Зайчик.

Снігуронька. Ой Телесику. Ми все бачили. Залишатися тобі тут не можна.

Телесик (радісно). Снігуронька? Зайчик-стрибайчик! Та звідки ви взялися?

Снігуронька. Часу в нас мало... Збирайся!

Телесик. Куди?

Снігуронька. З нами. Ми знайшли потайний хід. Ми виведемо тебе звідси на волю. Поспішай, кожна хвилина дорога. Телесик. Як же я можу своїх друзів лишити? Снігуронька. А де вони?

Телесик. Зміючка в синьому морі купалася, загубила чарівний перстень. Полетіли мої друзі той перстень із дна морського діставати. Вся надія на золоту рибку.

Снігуронька. Золоту рибку...

Телесик. Хіба ти її знаєш?

Снігуронька. Ми знаємося з нею давно. Вона мені розповідала, як піймав ти її колись на гачок, але пустив у воду.

Телесик. Шкода, що я більше її не бачив, а то спитав би в неї, чи правду кажуть, що на дні синього моря росте квітка. Якщо з пелюсток її росу зібрати, можна сліпій людині повернути зір.

Зайчик. А кому це треба зір повертати? Телесик. Є така дівчинка Орися.

Снігуронька. Орися? Знаю. У лісі я зустрілася з нею, коли вона йшла до свого батька.

Зайчик. Ідуть... Яга з гостями повертається сюди. Ховаймося!

Снігуронька і Зайчик виходять в один бік, Телесик — у другий. Входять

Яга з гостями.

Яга. Що ж, любі гості, спочатку повеселімося, а потім я почастую вас... чим саме, того не скажу... Поки що не скажу. Гості. Повеселімося... Потанцюймо! Яга (робить дивовижні рухи). Засяйте, святкові вогні!

Спалахнули вогні на квітках, деревах, засвітилися гриби. Музика. Танці. У небі пролітають чорні лебеді.

Лебеді мої повертаються. Певне, Зміючка побігла їх зустрічати.

Танці продовжуються. Входять Забудько і Незнайко. Танці припиняються.

Ну що?

Хлопці, схиливши голови, мовчать.

Я так і знала... Так і знала, що чарівного персня їм не дістати. Ідіть, дурники, звідси та чекайте, поки я вас гукну.

Хлопці виходять.

Зміючко! Зміючко, де ти? Треба стіл накривати, треба гостей частувати... Зміючко! (Йде до хати).

Пролітають у небі гуси.

Голос Івасика-Телесика.

Гуси, гуси, гусенята! Візьміть ви нас на крилята, Понесіть до батенька, А в батенька їсти й пити, Ще й хороше походити!

Голос гусенят. Нехай вас задні візьмуть!

Входить Яга.

Яга. Що за диво? Нема. Ніде її нема.

Знову в небі пролітають гуси. Знову звертається до них Телесик.

Гуси, гуси, гусенята! Візьміть ви нас на крилята, Понесіть до батенька, А в батенька їсти й пити, Ще й хороше походити!

Гуси. Нехай задні візьмуть!

Яга (здивовано). Що чую? Його... Телесиків голос... Як же це сталось? Адже він мусив бути спеченим у печі... Де він? Де харцизяка?

Сова. Мої очі вночі добре бачать. Троє хлопців на вершині дуба.

Яга. Чого доброго ще їх можуть узяти на крила гуси. (Гукає до хлопців). Злазьте зараз же з дуба! Не гнівіть мене... Чуєте?..

Гості. Не злазять... Не слухаються Яги. Ждуть гусей. Яга (лютуючи). Не слухатись? Мене не слухатись? То я спиляю дуба.

Сова. Нащо пиляти? Ми примусимо їх злізти. Друзі мої, Яструби, допоможемо іменинниці?

Яструби. Допоможемо! (Розмахуючи крилами, виходять).

Яга. Ага... Дошкуляють... Так їх, так, дзьобайте, бийте крилами... злазять.,. Видима смерть страшна...

Ще пролітають гуси, але не гукає вже до них Телесик. Оточені Яструбами та Совою входять Телесик, Незнайко, Забудько.

Що, шибеники, втікати зібралися? Не втечете! Пощади вам тепер не буде! Всі троє ви розгнівили мене, всім трьом однакова і кара зараз буде! Ось тільки я свого наймита приведу сюди. (Виходить).

Яструби (оточують хлопців). Не думайте втікати, бо все одно від нас нікуди вам не втекти.

Незнайко І (разом). Що ж ми будемо робити? Невже

Забудько / Кґ ' * ґ

кінець? Невже смерть?

Телесик. Не падайте духом, друзі. Ми будем битися з

Ягою смертним боєм.

Входять Яга, Кирило і Орися.

Орися. Тату, де ви? Тату! Кирило. Я тут, доню, біля тебе. Орися. Боюсь... боюсь...

Яга (до Кирила). Бери дрова, натопи піч, щоб аж пашіла. Кирило. Не буду. Відмовляюсь... Ненавиджу тебе... Яга. Ні слова більше, інакше розлучу тебе з дочкою навіки.

Орися. Тату! Татусю... Де ви? Яга. Подумай.

Кирило. Гаразд. Сідай, доню, сідай отут, на пеньочку. (Садовить, сам підходить до печі). Телесик. Дядьку Кириле. Орися. Я чую голос... Телесику, ти? Телесик. Я. Орися. А хто ще з тобою? Телесик. Забудько і Незнайко.

Забудько І (разом). Ми тут... всі втрьох... А ти, Ори-

НезнаикоІ г ' * ґ

сю, як потрапила сюди? Яга. Мовчать!

Телесик. Ні, не буду я мовчати! Баба Яга покликала вас, дядьку Кириле, щоб ви піч натопили.