Івасик-Телесик - Шиян Анатолій

Всі мене цураються.

Снігуронька. Не плач. Заспокойся. Витри сльози.

З м і ю ч к а. А хіба ви приймете мене до гурту?

Снігуронька. Приймемо. Ось побачила я, що ти плачеш, і мені тебе шкода стало.

Зміючка. У тебе, Снігуронько, добре серце. Мабуть, тому тебе й люблять подруги.

Снігуронька. Бо живу я з ними у великій дружбі. Адже так, дівчата?

Всі. Так. Звичайно, так. Дружба у нас міцна.

Зміючка. А я теж хочу з тобою дружити. Я тобі разок намиста подарую. Хочеш?

Сніжинки милуються намистом.

Сніжинки. Яке ж красиве!

— А як воно грає барвами!

— Самоцвітами!

— Такого намиста зроду я не бачила! З м і ю ч к а. Візьми його собі, Снігуронько. Снігуронька. Нащо воно мені?

З м і ю ч к а. Візьми, візьми. Я хочу подарувати його тобі. Нехай це намисто буде початком нашої дружби. Снігуронька. Ні, не візьму.

З м і ю ч к а. Значить, ти не хочеш зі мною знатися? А я, Снігуронько, люблю тебе. І так хотілося мені з тобою подружити. Візьми, візьми оце намисто.

Снігуронька (рішуче). Не візьму!

Зміючка. То хоч приміряй, чи до лиця воно тобі?

Сніжинки. Снігуронько, не відмовляйся.

— А ми подивимось, як буде воно сяять.

— Та вигравати барвами.

— Що тобі станеться від того? Приміряй.

Снігуронька. Ну, гаразд, приміряю. Зміючка (зраділо). От і добре. Ти будеш у цім намисті мов королівна.

Снігуронька. Зажди.

Дивляться одна на одну.

Зміючка. Снігуронько, невже мені не віриш? Я ж так люблю тебе, мов сестру.

Снігуронька. Здалось мені... Таке привиділося в твоїх очах... Ну, чіпляй його мерщій.

Зміючка. Зараз Ось так... (До Сніжинок). А що, дівчата, правда ж личить їй намисто?

Сніжинки. Чудово!

— Така ти в ньому гарна...

— Очей не можна відірвати.

Зміючка. Чого ж ми стоїмо? Адже Снігуронька хотіла танцювати.

Снігуронька (до Зміючки). Ставай же й ти до танцю. Зміючка. Охоче з вами потанцюю. (Стає в коло, але весь час стежить за Снігуронькою). Снігуронька (заспівує).

Ми легкі, як пушинки. Подруженьки Сніжинки.

Всі.

Давайте ж веселитися, Співать і танцювать, Бо всі ми тут зібралися Наш Новий рік стрічать.

Снігуронька.

Нам зорі-зоряниці... Засвітять...

Обривається голос. Снігуронька пробує зірвати намисто.

Душить... воно душить мене.

Зміючка (регоче). А що, піймалася? Моєю тепер будеш. Це намисто не просте, це намисто чарівне. Що задумаєш, те і збудеться. А я задумала тебе з світу звести. Ха-ха-ха!

Сніжинки. Зніми намисто.

— Хіба не бачиш, Снігуроньці погано.

— Врятуй подружку нашу.

Зміючка. Не зніму. Хай загибає. Натішусь я вволю з її смерті. А ви, Сніжинки, геть звідціль! Я — Зміючка, Баби Яги внучка, вовчі в мене зуби, вовчі в мене очі, кожну з вас загри-зу-у-у!

Сніжинки втікають.

(Підходить до Снігуроньки). Що, душить? Ніхто тебе не врятує.

Снігуронька (намагається зірвати). Душить... ду...

Зміючка. Ха-ха-ха! Бачу, згасає твій зір. Пітьма окутує тебе навіки. Ти не побачиш більше, як світить сонце, як розквітають квіти. Не почуєш пташиних співів... Смерть зазирає тобі в очі.

Снігуронька. Рятуйте!.. Ряту-у-у...

Зміючка. Ха-ха-ха! Зараз ти сконаєш.... Ха-ха-ха!

З'являються Зайчик-стрибайчик, Телесик і Забудько.

Зайчик. Ну, ось я розшукав моїх друзів. (Помітив Снігуроньку, кинувся до неї). Що з тобою? Снігуронько! Якесь намисто в шию впивається. (Намагається зняти).

Зміючка. Ха-ха-ха! Це намисто не просте, це намисто чарівне. Що задумала, те збудеться.

Телесик. Ти почепила?

Зміючка (сміливо й нахабно). Я — Зміючка, Баби Яги внучка, вовчі в мене зуби, вовчі в мене очі. Так тебе й загризу-у-у! Відповідай: хто ти такий?

Телесик. Я — Івасик, по прізвиську Телесик... Я тебе не боюсь, з вовчих зубів твоїх сміюсь!

Зайчик. Телесику, допоможи! Врятуй Снігуроньку! Намиста я не можу розірвати.

Телесик (підходить до Снігуроньки, а Забудько майструє з вірьовки петлю). А дай я попробую. (Пробує, але розірвати не може).

Зміючка сміється.. Зміючка. Не врятуєте. Надходить смерть до неї.

Телесик. Врятую! Намисто розірву... Мушу розірвати! Зміючка. Ха-ха-ха! Це намисто не просте, це намисто... Телесик (розірвав). Ну, ось і все... Зміючка (злякано). Розірвав... (Намагається втекти).

Забудько ловко накидає на неї вірьовчаний аркан.

Забудько. Зажди, Зміючко, не втікай. Зміючка. Пусти мене, пусти! Кричатиму, гукатиму Ягу... Пусти!

Забудько (прив'язує вірьовку до стовбура). Відпустити тебе, отаку лиходійку? Ось я Телесика спитаю.

Телесик. Не відпускай її! Снігуроньці допоможемо, а тоді вже й за неї візьмемось.

Снігуронька (поворухнулась, розплющила очі). Хто врятував мене?

Зайчик. Телесик. Він розірвав чарівне намисто. Йому дякуй.

Телесик. Чому ж мені? Зайчикові будь вдячна. Це він привів нас вчасно сюди.

Забудько. їй уже краще?

Снігуронька. Я знову бачу зорі в небі і білі дерева рідного лісу. (До Телесика). Скажи, якої ти хочеш нагороди за те, що врятував мене від смерті?

Телесик. Ніякої нагороди мені не потрібно. Я радий, що ти, Снігуронько, жива.

Зміючка вовчими зубами гризе вірьовку.

Забудько. І я радий. (Помітив прикраси на ялинці). Телесику, поглянь. Це ж та ялинка, що ми її збиралися рубать. Кращої нам не знайти.

Телесик. Ялинку потім виберем. (До Снігуроньки). Скажи, Снігуронько, яку кару придумаєш для злої Зміючки?

Зміючка (перегризла вірьовку, звільнилася з петлі, погрозливо кричить). Не буде кари! Ха-ха-ха! Не буде! А для тебе я кару придумаю... Я тобі, Телесику, помщусь... Помщуся! (Втікає).

Зайчик. Телесику, бережись Зміючки. Вона підступна і зла. Де сама вдіяти не може, там їй Баба Яга — костяна нога допомагає. Обох їх стережися!

Забудько (здивовано, оглядаючи вірьовку). І справді, вона вовчі зуби має. Таку вірьовку перегризла.

Телесик. Треба було за нею наглядать.

Забудько. Ая забув...

Снігуронька. Я по очах бачила, що затіває вона щось лихе, але повірила сльозам її зрадливим і мало не втратила життя.

З'являються Сніжинки.

Сніжинки. Ти жива, жива!

— Яке щастя!

— А ми вже побували в Діда Мороза, розповіли йому про все, що бачили.

— Він скоро прийде.

З'являється Дід Мороз.

Мороз. А я вже й тут. Де вона? (Метнувся до Снігуроньки, обіймає, цілує її). Дитя моє... Жива... Жива... Хто ж врятував тебе?

Снігуронька (показує на Івасика). Телесик, дідусю, врятував мене.

Телесик. І зовсім ні... Це треба дякувати ось йому, Зай-чику-стрибайчику... Коли б не він...

Зайчик. Я що... Я тільки привів сюди, а врятував же ти Снігуроньку.

Мороз (обіймає Івасика). Спасибі тобі, хлопче. Кажи, що хотів би ти мати від мене? Які дарунки? Телесик. Нічого мені не потрібно.

Забудько (смикає за рукав Телесика, тихо йому говорить). Попроси прикрас до ялинки. У діда ж їх багато.

Телесик. Я дуже, дуже радий, що Снігуронька лишилася живою. А ми з Забудьком зрубаємо по ялинці та й підемо додому.

Снігуронька. Ні, ні. Додому йти не треба. Я прошу... Я дуже прошу тебе й твого товариша лишитись. Ми разом зустрінемо Новий рік.

Забудько. Телесику, лишаємось?

Телесик. Не можна. Вдома будуть турбуватися.

Входять батьки Телесика.

Марія. Телесику! Синочку мій!

Телесик. Мамо! Тату! (Біжить до них).

Андрій. Ну, ось і живий наш син, а ти все торочила мені про вовків.

Марія (помітила Забудька). І ти тут?

Забудько. Де Телесик, там і я. Ми з ним нерозлучні друзі.

Мороз. Я дуже радий познайомитися з вами і сердечно вам подякувать за сина. Він врятував мою онуку від злої Зміючки.

Мати. Від кого, кажете? Зміючки... А хто ж вона така? Телесик. Я дома поясню. Мамо! Тату! Дозвольте мені Новий рік зустріти ось тут, з Снігуронькою та її подружками. Снігуронька (до батьків). І вас запрошуємо лишитись. Всі. Залишайтесь. У нас буде весело.

Мороз. Зробите велику приємність не тільки моїй Снігуроньці, а й усім нам.

Андрій. Може, й справді, Маріє... Телесик (радісно). Лишилися... Лишилися... Забудько. А що, як Зміючка приведе сюди Бабу Ягу — костяну ногу?

Снігуронька. Не бійтеся. Дідусь і близько їх сюди не підпустить. Він дмухне на них холодом,— одразу втечуть.

Марія (оглядає ялинку). Яка ж вона рясна та красива! Хто ж ЇЇ прикрашував?

Сніжинки. Ми, Сніжинки.

— Ми прикрашали віти.

— Коли б іще свічок дістати.

Мороз. Не треба нам свічок, коли рясними зорями укрите небо.

Телесик. Зорями. Хіба ж дістанеш їх звідти? Мороз. Дістану! (Зводить руки догори, майнув ними в бік, до зелених віт). Ялинко лісова, зірками, барвами засяй!

Ялинка засвічується різнокольоровими вогнями.

Телесик. Ото диво! Яка ж вона красива! Яка чарівна!

Снігуронька. Подруженьки Сніжинки, чому ж ми стоїмо? (Підходить до Телесика). Ходімо танцювати разом з нами.

Телесик. Ходім! А де ж мій друг Забудько?

Забудько (стоїть у колі Сніжинок). Я вже тут. Танцювати люблю.

Мороз. Веселіться, діти, веселіться. Хай радісним і щасливим буде для вас Новий рік!

Музика. Дід Мороз виймає з торби подарунки.

Снігуронька (заспівує).

Ми легкі, як пушинки, Подруженьки Сніжинки.

Всі.

Давайте ж веселитися, Співать і танцювать, Адже ми тут зібралися Наш Новий рік стрічать.

Снігуронька.

Нам зорі-зоряниці Засвітять, мов сестриці.

З'являються Зміючка і Баба Я г а. їх ніхто не помічає, крім Діда Мороза Він дмухає на них, обдає холодом, виганяє геть. Яга свариться кулаком. Пісні і танці продовжуються.

Завіса

17

2 А, Щиян. т. 2

ДІЯ ДРУГА

В'ється ріка, обсаджена вербами та лозами. Удалині за лугом, на горбі, розташувалося село, а щ далі смугою простяглися дрімучі ліси. Спереду, праворуч,— тин, а на ньому глечики, горщики. Із-за тину визирають жовті шапки соняшників, красуються багряні, білі, фіалкові рожі. Чути сопілку. З хвірточки виходять з вудками Телесик і Забудько. В руках у Те-

лесика срібне весельце.

Телесик. Вудки взяв, а наживку маєш? Забудько. Наживку? Забув. Ти мене зажди, я швидко збігаю.

Телесик. Не йди нікуди. Поділюся з тобою. Я сьогодні ловитиму в'язів на зелений горох.

Забудько. Я теж хочу ловити в'язів. (Милується веслом). І хто тобі, Телесику, зробив таке гарне срібне веселечко?

Телесик. Еге, ти ще мого човника не бачив.

Забудько. Так я ж у тітки на хуторі гостював два тижні... То в тебе і човник є? А хто човника змайстрував?

Телесик. Весельце тато зробив, а човника ми майстрували вдвох... із татом.

До тину підходить мати Телесик а.

Марія Степанівна. Гляди ж, сину, як принесу сніданок та кликатиму тебе, то пливи до бережка, а як хто чужий гукатиме, то відпливай далі.

Телесик.