До Золотої Зорі - Бережний Василь

Ще один скрик старого, і почався ритуальний танок. Ніхто навіть не почув, як просвистіла стріла, вдаривши Магові в груди. Опам’ятались тільки тоді, коли старий скорчився і впав посеред кола, та вже було пізно: стріли дзижчали, пронизуючи мисливців…

— Тіла злочинців ми віддамо вовкам! — гукнув поблідлий Дан. — А "прихідців з неба" поховаємо тут, під оцим камінням. Вони хотіли наблизити нас до Золотої Зорі!

Остання сторінка металевих аркушів прочитана. Академік Сокальський вирівняв стосик паперу і, зітхну-вши, відкинувся на спинку крісла. Рукопис викликав багато думок… Отже, в Антарктиді росли пальми. А тепер навіть Обсерваторна гора похована під кригою, і не десь далеко, а тут, поблизу. Може, й кам’яна будівля, в якій виростав Бад, лишилася цілою?

Академіка охопило радісне передчуття нових археологічних відкриттів, аж очі йому засяяли — одне зе-ленкувато, а друге — блакитно.