Творчість Максима Рильського - Білецький Олександр

Його переможний похід бачить поет не тільки в радянській країні, а й за кордоном, в країнах народної демократії. Це підіймає почуття радянської національної гордості поета, бо він бачить, що наша Батьківщина стала прапороносцем великих ідей комунізму, прикладом і зразком для всього трудящого людства, що вона очолює сили демократії, миру і прогресу проти сил імперіалістичної реакції, проти паліїв нової світової війни.

В епіграфі до вірша "Дві сили" показано боротьбу сил демократичного та імперіалістичного табору:

Одна — це гніт і кров, це визиск і неволя,

Продажа й купля це, омана, смерть і тлін,

А друга — чесний труд у дружбі світлочолій,

Горіння сміливе і сяйво верховин

Одна — це та, що світ ще вчора багрянила,

Це — глум напасників, це — зрадницька війна,

За вільність і за мир повстала друга сила,

Хвилини кожної росте й росте вона.

Поет відчуває себе бійцем у рядах цієї другої сили — демократичного табору, — на чолі якої стоять комуністичні партії всіх країн і миролюбний Радянський Союз.

Поетична форма, якою користується автор для вираження думки про незбориму силу демократичного табору в боротьбі проти паліїв війни, відповідає значимості теми. Інтонація вірша — урочиста. Поет ніби виступає з міжнародної трибуни, кидаючи звинувачення світові імперіалістичних хижаків. Протилежність двох світів зображується в чотирьох строфах, чітко поділених на дві пари рядків. У перших подається нищівна характеристика світу визиску, руїни, смерті, в других — картини нашого радісного, творчого мирного світу. В двох останніх строфах поет безпосередньо звертається до паліїв війни, голос його сягає вищого напруження і сили:

Ви грому хочете? На вас ударить грім!

Зі спокійною певністю своєї сили — сили миру, правди комунізму — поет закінчує вірш рядками:

Ми — світу молодість, ми — правота людини,

Єдине серце в нас, і прапор наш єдиний,

І слово Комунізм написано на нім!

Урочисте звучання вірша створюється і його композицією, побудованою на антитезі і заключному звертанні, і розміреним ритмом шестистопного, чітко цезурованого ямба, і лексикою, з застосуванням архаїзмів ("олжа", "рать", "тлін", "зорить", "світлочолій"), і всією образною системою твору. Тему протиставлення двох світів, викриття паліїв війни М. Рильський розгортає і в інших поезіях збірки "Мости". При відмінності окремих формальних моментів таких віршів, як "Океан", "Я голос подаю", деяких розділів циклу "Весняні води", уся збірка об'єднана спільністю думки і стилю. Як і в вірші "Дві сили", поет гнівно картає "ворогів неситих", "дурисвітів злостиву рать", славить "комунізму зорі" і проголошує себе рядовим "в рядах борців, що оновлюють світ", у рядах тих, хто йде під проводом великої Комуністичної партії.

Ти, Партіє, вела і привела

Крізь дим боїв народ до перемоги,—

каже поет в одній із поезій циклу "Весняні води".

Провідним ідейним мотивом збірки "Мости" є показ благородної місії радянського народу, який приніс визволення країнам, що стали тепер на шлях народної демократії та будівництва соціалізму.

Перебуваючи після війни у дружніх слов'янських країнах, М. Рильський бачить у них паростки нового життя, любов до країни соціалізму, Радянського Союзу, і втілює почуття дружби та єдності народів в образі мостів. Ось у новій Чехословаччині перекинуто моста через річку, і на ньому поет бачить напис: "Спорудили міст з наказу Конєва бійці радянські". Ось він переїздить Віслу у вільній демократичній Польщі мостом, який також побудовано руками радянських саперів, синів багатонаціональної Країни Рад. Вони клали ці мости не для магнатів і королів, а для простих людей, які будують тут нове, вільне життя. Отак мости стають символом єднання братніх народів, символом устремління в сонячне майбутнє. Це почуття сповнює серце поета гордістю за наш народ, за нашу Батьківщину:

І горда мисль пронизує мене;

Так, ми мости будуємо у світі —

Ми, днів нових бійці і теслярі,

Каменярі грядущої комуни, —

Щоб друзі тими їздили мостами,

Щоб брат до брата броду-переходу

У ріках бурноплинних не шукав,

Щоб наша сила в єдності міцніла!

("Мости")

Але горе тим, хто зазіхне на нашу єдність! Будівники знову стануть бійцями, і хто з підступною метою зійде на наш вільний міст, той впаде у безодню.

Вірш "Мости", що дав назву цілій збірці, побудовано. на образі великої узагальнюючої сили. Для втілення своїх думок широкого політичного звучання поет знайшов тут своєрідну і просту форму, яка дозволяє нам відчути, як саме зароджується поетичний образ "мостів між народами" з безпосередніх життєвих спостережень поета над явищами дійсності.

Я бачив міст в землі Чехословацькій...—

починає М. Рильський свою спокійну, просту розповідь. У словесній тканині цього твору ми не знайдемо ні умовно-урочистих епітетів, ні архаїчної піднесеної лексики. Це ще раз свідчить про багатство і різноманітність творчих засобів поета, про його уміння використовувати всі "роди зброї" поетичного мистецтва.

Зразком щирої, людяної і просто написаної поезії є також вірш "Записна книжка".

Першу частину цієї своєрідної невеликої поеми, присвяченої пам'яті героїв Вітчизняної війни, написано неримованим віршем. Поет спочатку ніби лишається в сфері окремих, незавершених вражень: гортаючи стару записну книжку, він вдивляється в "записи короткі, що деякі, немов ієрогліфи", не зрозумілі тепер самому власникові записної книжки, натрапляє на список телефонів і адрес, і тут "короткі, урвані слова" нагадують авторові його друзів, полеглих на полі бою. Дівчина "ставна, весела, аж химерна трохи" — героїня Ґуля Корольова; поет — "з якою пристрастю він сперечався про діло кровне — про літературу" — Кость Герасименко; "спокійний, простий, лагідний, твердий Десняк Олекса, більшовик незламний...".

І ось від спогадів про незабутніх друзів думка поетова лине до тих, за кого вони полягли, — до радянського народу.

Підтриманий урочистим ритмом римованих ямбів, вступає мотив народної незборимої сили:

Як дальній шум потоків весняних,

Ще не ясний, але вже зрозумілий,

Зростає серед записів сумних

Висока пісня, повна віри й сили.

Лети, радянська славо, у світи,

Пливи в віки. Нема такої сили,

Щоб нашу правоту перемогти,

Щоб наш огонь згасить мільйоннокрилий!

Вірш закінчується звертанням до народу:

В війні за правду ти гримиш, як грім,

В труді шумиш, як по узгір'ях води...

Оце порівняння — "в труді шумиш, як по узгір'ях води" — розгорнуто в циклі віршів "Весняні води", об'єднаних думкою про те, що на нашій землі, де радянський народ недавно героїчно бився проти "ворога неситого", тепер буяє повінь весняних вод — людської праці.

Перед нами проходять образи рядових, героїчних радянських людей — тих, хто боровся з ворогом (лікар Соснін, воїн Олекса) і тих, хто працює, оновляючи рідну визволену землю (директор МТС, садовод-мічурінець). Поет уславляє трудовий переклик Уралу і Донбасу, працю шахтаря і моряка:

Немов на бій, у трудовій

Ти устаєш напрузі...

Нехай же буде голос мій,

Як чересло у плузі.

На службу основній ідеї, яка проходить через усі вірші збірки "Мости", — ідеї непереможної сили народу, керованого в боях і в труді Комуністичною партією, — поет ставить свою високу поетичну майстерність. Засоби образності, інструментовки й ритмомелодики М. Рильський підпорядковує змістові, підкреслюючи думку звуковими повторами ("братську Братиславу", "спочинку і спокою", "правди й прав" і т. ін.), лексикою, почерпнутою зі скарбів народної поезії, ("злотостеблі ниви", "у затишному придолинку" та ін.).

Загалом збірка "Мости" свідчить про значне розширення обріїв поета, про зміцнення його на позиціях партійності, про творче збагачення і зростання.

Особливої уваги заслуговує діяльність М. Т. Рильського як поета-перекладача, її значення належною мірою ще недостатньо оцінено. А проте це новий етап у розвитку української мови і взагалі в розвитку української культури.

У Рильського як поета-перекладача були попередники. Після того, як спала хвиля перекладів-переспівів, що ставили собі завдання "українізувати" іншомовного автора (згадаймо "Гараськові оди" Гулака-Артемовського, що недалеко відійшли від "Енеїди" Котляревського, пізніші перекладання "Іліади" С. Руданського, "Антігони" Петра Байди-Ніщинського та ін.), над перекладами чужоземних поетів (Шекспіра, Байрона, Гете, Шіллера та ін.) працював Куліш, взявши за мету "європеїзувати українську поезію", примусити її кинути "рідну письменницьку фальш" і вирушити в широкий океан світової культури. Та Кулішеві — при його буржуазно-націоналістичних тенденціях — бракувало поетичного таланту, щоб захопити своїми перекладами широкі читацькі кола. Величезну заслугу в галузі поетичних перекладів мав Іван Франко. Але він брався за переклади насамперед як просвітитель, прагнув найбільшої точності і не надавав першорядного значення художньому шліфуванню своїх перекладацьких праць. Це, звичайно, ніяк не зменшує їх значення для української культури, хоч і особливостями мови, і за цензурними умовами переклади Франка були мало доступні українським читачам, які жили в межах царської Росії. Царська цензура, як відомо, майже до 1905 року категорично забороняла перекладати художню літературу українською мовою. Та й серед самих українських діячів було поширене переконання, що переклади — взагалі зайва розкіш; ще майже наприкінці XIX століття М. Костомаров радив М. Старицькому "дати Міцкевичам та Байронам спокій", бо вони непотрібні літературі, котра існує, як тоді висловлювались, "для хатнього вжитку". Ось чому з перекладу "Гамлета", зробленого М. Старицьким, глузував навіть дехто з українців, вигадуючи на нього пародії. Особливо скептично ставились і російські реакціонери, і українські ліберали до перекладів на українську мову російських поетів: навіщо це робити? Начебто українці не можуть читати їх у російському оригіналі?

М.Т. Рильському належить заслуга і теоретичного, і практичного руйнування цих мало не вікових передсудів. Ще в 1938 році, працюючи над власними перекладами Пушкіна і редагуючи переклади інших авторів, він писав:

"Українські переклади Пушкіна — конче потрібні. Це, по-перше, спосіб наблизити пушкінську спадщину до широких мас нашого народу, які думають і говорять українською мовою, отже, значить, переклади є трамплін до дальшого ознайомлення з творчістю Пушкіна в оригіналі; а, по-друге, який це прекрасний спосіб вигострити свою мовну зброю, піднести українську мовну культуру на вищий щабель розвитку! Переклади Пушкіна на українську мову збагачують, отже, українську мову, українську поезію, літературу взагалі".