Ніч лагідна - Фіцджеральд Френсіс Скотт

- Тут приємно посидіти,- сказав молодий англієць, і Дік з ним погодився. Захмелілий від міцного, пахучого вина, він повеселішав - неначе все на світі знову стало на свої місця завдяки шпакуватим ветеранам золотих дев’яностих років, що горлали коло піаніно давні пісні, і молодим голосам, які вторували їм, і яскравим плямам костюмів, що розпливалися в хмарах тютюнового диму. На мить йому примрілося, ніби він на кораблі й берег уже близько; дівочі обличчя довкола світилися надією на несподіванки, що їх обіцяли ці веселощі й ця ніч. Дік озирнувся - чи тут та дівчина, що впала йому в око, і йому здалося, що вона сидить за сусіднім столом. Але він одразу ж забув про неї й почав сипати жартами, намагаючись розважити своїх супутників.

- Мені треба поговорити з вами,- сказав Франц по-англійському.- На жаль, у мене обмаль часу, я приїхав тільки на два дні.

- Я відразу здогадався, що ви щось замишляєте.

- У мене є задум, чудовий задум.- Він поклав долоню на коліно Діка.- Задум, який дозволить нам здійснити всі наші мрії.

- Який саме?

- Діку, ми з вами могли б придбати власну клініку. Клініку Брауна на Цугському озері. Вона не нова, але обладнана по-сучасному, треба тільки дещо перебудувати. Браун хворий і хоче виїхати до Австрії, певно, щоб там померти. Така нагода трапляється тільки раз у житті. А ми з вами - яка б це була пара! Тільки не кажіть нічого, дайте мені договорити.

В очах Бебі зблиснули жовті вогники; Дік зрозумів, що вона прислухається.

- Це буде наше спільне діло. І воно вас не дуже обтяжить - ви матимете власну базу, лабораторію, дослідний центр. Вам зовсім не треба буде жити там цілий рік. Півроку, найкращі місяці,- в клініці, а на зиму виїздіть собі до Америки чи Франції й пишіть книжки на основі найсвіжіших клінічних спостережень.- Він трохи притишив голос.- До речі, близькість клініки з її атмосферою й відповідним режимом була б дуже корисною вашій родині.- Вираз обличчя Діка застеріг його, і Франц відразу облишив цю тему, немовби поставив крапку, швидко облизнувши губу.- Ми поділили б обов’язки: я був би головним адміністратором, а ви були б теоретиком, провідним консультантом і таке інше. Я знаю собі ціну, знаю, що мені бракує хисту, а ви його маєте. Але мене вважають здібним клініцистом, і я знаюся на нових методах лікування. Я ж, бувало, місяцями фактично керував клінікою. Професор вважає цей план чудовим, цілком схвалює його. Тим більше, мовляв, що сам він сподівається жити вічно й працювати до останньої хвилини.

Перше ніж висловити свої міркування, Дік дав волю фантазії; картина була, що й казати, принадна.

- Ну, а фінансовий бік? - спитав він.

Франц увесь сіпнувся: підборіддя, брови, зморшки на чолі підскочили, пальці, лікті, плечі, м’язи ніг напружилися, напнувши штани, серце підкотилося під горло, а голос зазвучав так, ніби виникав він десь між язиком і піднебінням.

- Отож-бо! Гроші! - гірко вигукнув він.- Грошей у мене мало. Браун продасть клініку за двісті тисяч - у перерахунку на долари. Крім того, модерні-за-ція,- він невпевнено посмакував нове слово,- обійдеться в двадцять тисяч доларів. Але ця клініка - золоте дно. Запевняю вас - я переглянув їхні бухгалтерські звіти. Вклавши в неї двісті двадцять тисяч доларів, ми можемо розраховувати на твердий прибуток у розмірі...

Бебі аж палала з цікавості, було б просто нечемно не залучити її до розмови.

- Вам знайоме це правило, Бебі,- звернувся до неї Дік,- якщо європеєць хоче конче зустрітися з американцем, то це означає, що мова йтиме про гроші!

- Не розумію,- невинно відповіла вона.

- Оцей молодий приват-доцент вважає, що ми з ним повинні організувати великий бізнес, цебто відкрити заклад для душевнохворих янкі.

Франц звів стривожений погляд на Бебі, а Дік тим часом провадив далі:

- Але хто ми такі, Франце? У вас за душею тільки ім’я, а в мене - два підручники. Чи вистачить цього, щоб принадити пацієнтів? І потім, я теж не маю таких грошей - навіть десятої частини.- І коли Франц недовірливо всміхнувся, додав: - слово честі, не маю. Ніколь і Бебі багаті, як крези, але мені ще не вдалося накласти руку на їхнє багатство.

Тепер усі слухали їхню розмову, можливо, і та дівчина за сусіднім столом, подумав Дік. Ця думка потішила його. Він вирішив: нехай Бебі поговорить за нього; ми часто надаємо жінкам слово в тих випадках, коли вони нічого вирішити не можуть. Бебі обернулася раптом у свого діда, заговорила холодно і розважливо:

- А як на мене, вам варто обміркувати цю пропозицію, Діку. Я не чула, правда, що казав доктор Грегоровіус, але мені особисто здається...

Дівчина за сусіднім столом нахилилася в хмарі диму й підняла щось з підлоги. Обличчя Ніколь - він бачив його просто перед собою,- її врода, зворушлива й зазивна, викликала в ньому, як завжди, бажання прихистити й приголубити її.

- Обміркуйте це, Діку,- схвильовано наполягав Франц.- Не можна писати книжки з психіатрії, не маючи сталої клінічної бази. Юнг, Блейлер, Фрейд, Форель, Адлер - усі вони черпають матеріали для своїх праць, щоденно спостерігаючи випадки нервових захворювань.

- Дік спостерігає мене,- засміялася Ніколь.- Одного цього випадку йому, напевно, задосить.

- То зовсім інше,- обережно відказав Франц.

А Бебі вже думала: якби Ніколь жила при клініці, за неї можна було б не турбуватися.

- Нам треба все як слід обміркувати,- сказала вона.

Її зухвалість потішила Діка, але він вирішив присадити її.

- Дякую за щедрість, за вашу готовність купити мені клініку, Бебі,- промовив він лагідно.- Але вирішувати все-таки буду я сам.

Зрозумівши свою нетактовність, Бебі швиденько відступилася.

- Ну, звичайно.

- Це питання таке важливе, що зразу його не вирішиш. Зокрема, я не уявляю себе й Ніколь у ролі постійних мешканців Цюріха.- Він обернувся до Франца, вгадавши наперед, що той скаже: - Так-так, знаю. В Цюріху є і газ, і водогін,