Архів Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

таємничий учений, витівки якого привели нас сюди з Лондона. Проте ані в поведінці, ані в зовнішніх його рисах не було й натяку на якесь дивацтво: то був показний, поважний, високий чоловік у сурдуті, з гордовитою поставою досвідченого лектора. Найцікавіші були його очі - пильні, спостережливі й надзвичайно розумні, щоб не сказати - хитрі.

Він поглянув на наші картки:

- Прошу сідати, джентльмени. Чим можу бути корисним?

Містер Холмс люб’язно всміхнувся:

- Саме про це я хотів би спитати вас, професоре.

- Мене, сер?

- Можливо, сталася якась помилка. Мені переказували, що професорові Пресбері з Кемфорда потрібні мої послуги.

- Он як! - Мені здалося, що в сірих насторожених очах спалахнув злий вогник.- Переказували, так? А дозвольте-но запитати - хто переказував?

- Пробачте, професоре, але то була приватна розмова. Якщо я й помилився, ніякої біди не сталося. Я можу лише попросити у вас вибачення.

- Е, ні! Я так просто не залишу цієї справи. Вона мене зацікавила. Ви маєте з собою якийсь лист або телеграму, що підтвердили б ваші слова?

- Ні, не маю.

- Сподіваюся, ви не станете стверджувати, що я сам запросив вас?

- Я волів би не відповідати на ваші запитання,- мовив Холмс.

- Отож-бо й воно,- глузливо мовив професор.- Дарма, на це запитання легко відповісти й без вашої допомоги.

Він обернувся і підійшов до дзвінка. З’явився наш лондонський друг - містер Беннет.

- Заходьте, містере Беннете. Оці двоє джентльменів приїхали з Лондона, певні, що їх сюди викликали. Ви переглядаєте все моє листування. Чи записаний у вас де-небудь адресат на ім’я Холмс?

- Ні, сер,- почервонівши, відповів Беннет.

- Питання вирішено,- мовив професор, гнівно втупившись у мого друга.- Отже, сер,- він подався вперед усім тілом, спершись на стіл обома руками,- як на мене, становище ваше незавидне.

Холмс знизав плечима:

- Я можу лише повторити прохання вибачити мені за несподіване вторгнення.

- Замало, містере Холмсе! - пронизливо скрикнув старий, аж скривившися з люті. Він перепинив нам шлях до дверей і несамовито замахав кулаками.- Не думаю, що вам пощастить так легко викрутитись! - Він розлючено кривлявся, викрикуючи недоладні погрози, і я певен, що нам довелося б пробиватися до дверей силоміць, якби не втрутився містер Беннет.

- Шановний професоре! - вигукнув він.- Згадайте про ваше становище! Подумайте про можливий скандал в університеті! Містер Холмс - відома людина. Хіба можна поводитися з ним так нечемно?

Господар,- якщо личить так його звати,- похмуро відступив від дверей. Ми невимовно зраділи, вирвавшись із його дому й опинившись у затишку алеї. Холмса ця пригода, здавалося, неабияк потішила.

- У нашого вченого друга щось не в ладу з нервами,- сказав він.- Може, ми й справді дещо зухвало вдерлися до нього, зате дістали змогу поговорити з ним особисто, чого я й бажав. Але стривайте-но, Ватсоне, він ще не дав нам спокою! Цей негідник женеться за нами.

Було чути, як за нами хтось біжить, але, на щастя, з-за повороту алеї замість лютого професора вигулькнув його асистент. Захекавшись, він зупинився біля нас:

- Мені так шкода, містере Холмсе. Я хотів попросити у вас вибачення.

- Не треба, сер. Для моєї професії це звична річ.

- Я ніколи не бачив його таким лютим. З ним дедалі небезпечніше жити. Тепер ви розумієте, чому я і його дочка так стривожилися? Адже його розум цілком ясний!

- Аж надто ясний! - уточнив Холмс.- Це мій прорахунок. Його пам’ять працює набагато чіткіше, ніж я думав. До речі, чи можна нам, поки ми ще тут, поглянути на вікно кімнати міс Пресбері?

Містер Беннет, продираючися крізь кущі, вивів нас у таке місце, звідки будинок було добре видно збоку.

- Он воно. Друге ліворуч.

- Еге, та до нього справді важко дістатися! Але гляньте: внизу росте плющ, а вище є ринва,- хоч якась опора.

- Я, правду кажучи, не заліз би,- мовив містер Беннет.

- Цілком можливо. Це було б надто небезпечно для будь-якої нормальної людини.

- Я хотів сказати вам іще одну річ, містере Холмсе. Я дістав адресу тієї людини в Лондоні, з якою він листується. Один лист він написав сьогодні вранці, і я переписав адресу з бювара. Зрозуміло, що, як на секретаря, це був негарний вчинок, але що я мав робити?

Холмс поглянув на папірець і сховав його в кишеню.

- Дорак... цікаве ім’я. Слов’янське, здається. Що ж, це важлива ланка в нашому ланцюзі. Ми сьогодні ж повертаємося до Лондона, містере Беннете. Зоставатися тут далі нам немає рації. Заарештувати професора ми не можемо, бо він не скоїв ніякого злочину; взяти його під нагляд - так само, бо в нас немає доказів, що він збожеволів. Тож діяти поки що зарано.

- Але як же тоді бути, на Бога?

- Трохи почекаймо, містере Беннете. Події не забаряться. Якщо не помиляюся, наступного вівторка слід чекати кризи. Того дня ми, звичайно, будемо в Кемфорді. Проте настрій у домі зараз не дуже приємний, і якщо міс Пресбері зможе продовжити свій візит...

- Це зовсім неважко залагодити.

- Тоді хай вона залишається в Лондоні, поки ми зможемо запевнити її, що будь-яка небезпека минула. А професор тим часом хай робить, що хоче, і перечити йому не варто. Аби лиш він був у доброму гуморі, а там усе буде гаразд.

- Он він! - злякано прошепотів Беннет. З-за дерев ми побачили високу, ошатну постать професора, що стояв у дверях і озирався навколо, трохи подавшися вперед, ворушачи перед собою руками. Секретар востаннє махнув нам рукою і зник за деревами; ми побачили, як він підбіг до свого господаря, і вони обидва пішли додому, жваво щось обговорюючи.

- Наш старенький джентльмен, напевно, вже зметикував, що й до чого,- сказав Холмс дорогою до готелю.- Хоч наша зустріч і була коротка, мене вразив його розум, надзвичайно ясний і тверезий. Він запальний, це правда, але зрозуміти його можна - мимоволі розлютишся, якщо до тебе приставили детективів, та ще й, з усього видно, з волі твоєї власної родини. Боюся, що нашому другові Беннету зараз не до жартів...

По