Соломія Крушельницька - Врублевська Валерія
Його вулиця.
Там, у її кінці, відкривався вид на широке поле і стояв дім, де зупинився Стефаник. Якийсь старий дідуган встановлював під ворітьми ослінчик, мабуть хотів погрітися на сонці. Соломія стишила ходу. Рухи старого — такі вправні, зосереджені і обережні, що Соломія задивилася. Це настільки відрізнялося від молодечого: спробувати — помилитися — вгадати! Настільки було вже відібраним, випробуваним і оптимальним, що вражало точністю і гармонійністю. Так, це вже спосіб існування, мистецтво жити!.. І найфатальнішою здавалася неможливість досягти цього ніяким прискореним розвитком, ніяким особливо гострим і винахідливим розумом... Наче яблукові, якому вигідна погода може прискорити достигання, але ніколи не наповнить його теплим, цілющим соком зрілості до пори...
На хвилину забувши усі свої переживання, Соломія ще раз глянула на старого. Побачила схудлу, згорблену постать, погляд, утоплений вдалеч, темно-воскове обличчя із загостреним, як у неживих, носом... і здригнулася від жаху. На коломийській чистій вулиці, на білому ослоні, спершися на товсту палицю у звичайній дідівській позі сидів мрець, і очі його, задивлені у простір зеленого поля, не відбивали вже нічого, окрім байдужості.
Серце Соломії наче захололо від цього видіння, що остудило кров, організувало мозок, і майже спокійним кроком вона пройшла повз будинок у бік поля. А було воно того дня таким ніжним і спокійним, вічний шепіт збіжжя був такий самодостатній і заспокоюючий... Повними грудьми Соломія вдихнула свіже повітря і відчула, як їй хочеться розтанути в цій ніжній зелені, блакитних далях... Розтанути! Щоб стати частинкою цієї краси й залишитися тут назавжди.
Розділ II
ПЕТЕРБУРЗЬКІ ГАСТРОЛІ. За кілька років праці на сцені Варшавського театру Соломія Крушельницька не тільки ствердилася як самобутня артистична сила, але й зробила певний вплив на культурне життя варшав'ян. її поява на польській сцені викликала пожвавлення у всіх його духовних сферах, як про те свідчить у тижневих хроніках видатний польський письменник Болеслав Прус: "Крушельницька,— писав він,— відкрила нам усе суспільне життя, нашу темноту, нужду та бездіяльність. Будьщо-будь електроліт не наробив у Варшаві стільки галасу, як панна Крушельницька в ролі Графині".
Численні варшавські газети того часу сповіщали, що квитки на вистави за участю Соломії Крушельницької заздалегідь продані. Стефанія Подгорська-Окулува згадує: "То був період великого успіху Варшавської опери, головне, завдяки двом першорядним співачкам, Крушельницькій і Королевич. Своїми голосами і поставами вони доповнювали одна одну. Крушельницька — худорлява... з овальними рисами обличчя, полум'яними очима і зубами як перлини, обдарована драматичним сопрано з металевим звучанням, була ідеальною Галькою і Графинею. Кожний оперний спектакль був на той час великим тріумфом обох співачок, хоча Крушельницька завдяки своїй надзвичайній красі і драматичній грі завжди збирала щедріший урожай оплесків і квітів".
Варшавська опера допомогла набути справжнього сценічного досвіду, а різноманітний репертуар і висока вимогливість дирекції театру зробили можливим для неї розкрити свій талант. Соломія Крушельницька на все життя зберегла спомин про тих, хто допомагав їй у ті роки, і завжди плекала в душі вдячність до вимогливої, але щирої варшавської публіки. Вона набула тут багато друзів.
Та перебування Соломії у Варшаві мало й свої нелегкі, складні аспекти. її талант і працездатність, що так допомагали і вирізняли її на сцені, іноді ставали (а як на ті часи, то, певно, неминуче) для неї чималими прикрощами. Вона височіла над рештою, настільки її обдаровання вирізняло її серед інших. Те, що вона всією душею прагнула взаєморозуміння, часто не міняло справи для тих, хто бажав чимось зашкодити їй. Щоправда, вона вже мала досвід і навчилася захищатися мовчанням, але пошуки рівного собі партнера на сцені часом робили її підступною в очах деяких колег.
Коли на варшавській сцені з'явився Баттістіні, Соломія не вагаючись віддала йому перевагу над усіма. Він так само вирізнив її серед інших співачок, і почалося те живе спілкування творчого духу, яке відоме тільки великим партнерам у мистецтві. Перед кожним спектаклем рано-вранці вона отримувала від нього коротеньку записочку з привітанням. Завжди воно адресувалося героїні, яку Соломія мала співати увечері. Отримавши такого аркушика, вона розуміла, як тонко Баттістіні допомагає їй відчути себе Татьяною, Шарлоттою або Аїдою.
Тож не дивно, що через деякий час по своєму від'їзді з Варшави він письмово запропонував Соломії поїхати з ним на гастролі до Петербурга.
Зокрема, у листі Баттістіні зазначав: "Я все більше радію із сталих успіхів, які супроводжують Вас на сцені, і нічого не можу додати до слів, що я сказав їх про Вас синьйорові Дукаті. Мої слова — це просто вірне відбиття моїх до Вас почуттів.
Не знаю, чи вестиме з Вами переговори наша дирекція про ангажемент у наступному році, але мені обіцяли, що надішлють Вам запит із цього приводу. Якщо до цього часу Ви його не одержали, чекайте на цю пропозицію, і коли визнаєте її слушною, я матиму щастя співати разом з Вами. Це те, чого я жадаю.
Прийміть мене, шановна синьйорино, до числа своїх найпалкіших прихильників і цілковито покладайтеся на мене.
Відданий Вам М. Баттістіні"
Павлик, який з великим пієтетом ставився до російської опери і російської музичної критики, визнав слушним бажання Соломії поїхати на гастролі до Петербурга. Колись, ще під час її першого перебування в Мілані, він писав їй, що вона потребує таких чинів, щоб зробити собі реноме в музикальнім світі, і "найперш в російськім, котрого Вам непримінно треба і для російської, і для української музики. Я навіть думаю, що для Вашої кар'єри і для кар'єри української музики з Вами, як і для тої спеціальної справи, котрій Ви можете і мусите служити в дальній лінії, що для того Вам найперш треба б піти в Київ і добре пройти Лисенкову школу української музики і рівночасно й школу російської музики. Тільки тоді Ви б заімпонували світові, як співачка-українка по репертуару і тенденціях".
Гастролі планувалися на грудень, а зараз було літо, і Соломія мріяла про відпочинок. Тим часом надійшов лист від Фаусти Креспі, яка виїхала на лікування до Сальсо-маджоре, з пропозицією провести вересень удвох біля моря. Вона обіцяла Соломії відмовитися від учениць. "Хочу бути вільною, щоб присвятити себе Вам... я плекаю надію, що й Ви влаштуєте все таким чином, щоб ми могли бути разом якомога довше".
У тому ж листі Фауста Креспі підтверджувала існування контракту: "Тепер поговоримо про Вас. Я вельми зраділа, коли дізналася сьогодні від шановного синьйора Кінеллі, що Ви написали йому люб'язного листа. Ви зробили розумно, бо в цьому була необхідність. Мені надійшла також телеграма від Дукаті з повідомленням про підтвердження контракту. Якщо платять 1000 лір за вечір, а в Петербурзі пропонують навіть більше, то тут мені нема чого додати! Це велика спокуса! Я б теж, мабуть, відрядилася на все життя навіть на Міссісіпі.
А коли Ваше ім'я облетить увесь світ, Ви зароблятимете чотири або п'ять тисяч за виступ. Запевняю Вас у цьому. Такі гроші мала Даркле цієї зими в "Ла Скала". Мала їх і Беллінчіоні!
Дерзайте! Ви ж молода й роботяща, у Вас усе попереду".
Соломія зразу ж виїхала до Італії. Перед петербурзьким сезоном треба було добре відпочити. І не тільки тому...
Отже, Соломія поїхала. їй і справді бажалося відпочинку. Зустрічі зі Стефаником вибили її з рівноваги. Ці сумні очі, міцна постава, його іронічна мова — все потрібно було забути... Ні — не назавжди... Соломія не вміла забувати назавжди тих, кого кохала. Але тільки там, у глибині душі... Хай живе пам'ять, хай живить серце, розум... Вона вміла бути вдячною і не потребувала забуття.
У Віареджо, яке Фауста Креспі любила палкою любов'ю дебютантки, вони зупинилися в готелі над самим морем. Місто і справді було прекрасним. Море біля нього вигинається дугою, облямоване широким пляжем із білого дрібного піску. За містом починається пласка долина з безконечною кількістю озер, де водилася риба і жило багато птахів. А ще далі починався ланцюг Апуанських Альп, снігові вершини яких було добре видно з самого пляжу. Місто мало два розкішні соснові гаї, один із них був міським парком, звідси Соломія, яка любила самотні прогулянки ранком, починала свій день. За кілька днів вона раптом відчула, що Віареджо не знати чим нагадує їй Тернопільщину. Це було незбагненно. Позбутися цього відчуття не могла.
Коли їх відпочинок скінчився, збираючи валізки, Соломія несподівано для себе сказала Фаусті:
— Я хотіла б сюди повернутися. Не знаю чому, але мені тут добре.
— Аякже, ми обов'язково сюди повернемося, тим більше, що маестро Пуччіні вже вибудував тут дім.
— У Віареджо?
— Майже. Пам'ятаєте ту широку липову алею, по якій ми верталися з озера Массачукколі?
— Безперечно, Віале дей Тільї!
— Пуччіні вибрав гарне місце — Toppe дель Лаго. Воно якраз між пляжем і озером. Я там уже була, гадаю, запрошення для нас двох не забариться.
Знайомство з російською оперою Соломія Крушельницька почала з "Євгенія Онєгіна" Чайковського. Літературний твір вона добре знала ще з часів міланських студій. Образ Татьяни був їй зрозумілим і близьким. Опрацьовувала партію старанно, добивалася найточніших інтонацій голосу, виразності міміки і жесту.
Партію Татьяни в опері Чайковського "Євгеній Онєгін" Соломія почала співати у Варшавському театрі. Баттістіні співав Онєгіна. Взагалі дует Баттістіні — Крушельницька користувався небувалим успіхом і складав величний ансамбль, який довгі роки згадували сучасники. Баттістіні створив бездоганний образ Онєгіна: "Такому Онегину может позавидовать и русская сцена: столько в нем правды и силы, верных пушкинскому герою и эпохе, не говоря уже об идеальном исполнении самой партии, которую из всех русских баритонов никто так не пел..." Він настільки вірно передає характер головного героя, що вражає слухачів, особливий захват викликає аріозо і фінал, який він закінчує рідкісної красоти високим "соль".
Щодо образу Татьяни, то рецензент не впевнений, що це пушкінська Татьяна. Він вважає, що Крушельницька співає оперну Татьяну, і "це блискуча Татьяна...
