Предок - Королева Наталена

Деякі альбігейські роди вірили, що "походять від неї".

[62] Альбіґейські переконання. Бо вважали вони, що "смертю на хресті" ображена божеська велич і всемогутність.

[63] Альбі — місто на півдні Франції, від якого "катари-чисті" дістали своє наймення "альбіґейців".

[64] Так чомусь собі це уявляли за ті часи.

[65] 3 Богом, панове! (звичайна формула прощатись).

[66] "La Lоса" — божевільна.

[67] Valgame Dios! — поможи мені, Боже! Дуже популярний вираз здивування, суму чи дуже різнородних почувань

[68] Люцібелем звали альбіґейці Люцифера, повставшого проти Бога Архангела

[69] "Босих королівських", заложених Хуаною Безумною, куди переважно вступали жінки королівського роду, й наприкінці життя вступила й сама Хуана.

[70] Драма Констанци та Інес де Кастро — вічна тема португальської поезії від Камоенса й до сучасного найліпшого поета Португалії — Евґеніо де Кастро. Проте слідні в цій темі деякі поганські запозичення, якоїсь невблаганної "долі-мойри", чужі християнству./Справді, така тема є, але головною героїнею подібних творів є сама Інеш де Каштру – трагічна жертва сваволі можновладців, безвинна причина жорстких кар, що впали на винуватців її смерті/ — Прим. упор.

[71] Кармелітанка не сміє ані вийти на вулицю, ані показатися найближчим своїм. Описана тут — розмовниця у Дескальсас Рсалес у Мадриді. В інших кармелітських манастирях — нпр. у Празі, — розмовниця ще простіша. Це — цілком голі стіни малої кімнати, проти вхідних дверей — мале віконце з "турнікетом", зробленим із чотирьох дощечок, який можна обертати. На "турнікет" можна покласти книжку, фотографію чи гроші і обернути його. По ту сторону віконця-турнікегу сидить та черниця, з якою відвідувач бажає говорити, але її не видко — ні найменшої щілини в турнікеті нема. Перед віконцем — стілець. З авторкою цих рядків була така комічна пригода. Авторка принесла замовлений у неї переклад на чеську мовіу одної з книг св. Тереси з Авілі (здається була це "Дорога Досконалости") і — як звичайно, запиталася "чи може побачити мати Марію?" Треба було почути жах у голосі сестри-воротарки, яка перелякана перепитала: "По-ба-чи-ти?!" Бо це, справді, була річ неможлива! Але авторка перепросила і виправила вираз "побачити" на "порозмовляти з матір’ю Марією". За хвилинку вже ословив авторку рівний, "безбарвний" — без інтонації, — голос матері Марії: "Ляудамус Хрісті"… й відбулася розмова. Переклад був переданий. Але ані найменшої рисини таємної матері Марії авторка не бачила. Гонорар прийшов поштою, як звичайний гонорар, але за ним прийшов пакуночок із образками, реліквією від св. Тереси з Авільї й св. Марії Електи, що нетлінне тіло її збереглося у празьких кармеліток.

[72] De mi corazon — дослівно: "мого серця". Пестливий вираз. Як вираз: "de mis pecadas" — "моїх гріхів" — є виразом жалю, пожалування.

[73] Нехай читач, що ніколи не був в Еспанії, не дивується таким описанням її. Бо Еспанія — цілком не така, як, наприклад "благословенна" Італія — і якою собі уявляють її ті, що ніколи її не бачили. Тепло, соняшно, безжурно й ясно тільки в Андалюзії {та?} на півночі, на побережжі Середземного моря й Атлянтійського океану. В Кастилії ж — зима буває дуже гостра, тим гостріша, що без снігу і з холодним вітром із гір.

[74] В Еспанії мало кочовних циганів, бо це звичайно бувають лише ті, що займаються контрабандою. Решта жиє осіло у приділених їм частинах міст, займаються торгівлею, ремеством якимсь, а старі циганки — дуже чисто одягнені, — печуть звичайно, оладки "banuellos" на перехрестях вулиць, коло урядів або шкіл. Тісто мають готове, перед собою — переносну залізну піч. Діти —циганчата підкладають палива, а старий циган — відбирає заплату. На замовлення купуючого, циганка напече шість, дванадцять — або скільки замовить купуючий — свіжих, теплих оладок. Так, принаймні, було ще за молоді роки авторки. /Як мені пояснили, "бун'юелос" то, скоріше за все, пампушки. Щось схоже на "хрустики", але з сиром та солодким сиропом з цукру з добавкою листя від інжиру. А млинці такі називаються "охвелас" з таким "в" як в англійській "w"./-Прим. уп

[75] "Аі hombre!" — біжний вигук здивування, незадоволення — але також і задоволення. Дослівно означає: "Ох, чоловіче!" Але вживають цього виразу раз-у-раз, до речі й не до речі.

[76] Марія Паділля — історичний персонаж. Була це циганка дуже гарна й незвичайно розумна. Король дон Педро Кастильський (1350-1369) оженився з нею морганатично, себто: вона не могла бути королевою, а її діти — інфантами. А що це був випадок дуже незвичайний, щоб король одружився з циганкою, постало багато легенд про те, що Марія Паділля "зачарувала" короля, бо була велика чарівниця. /Цей дон Педро, подібно до португальського монарха, мужа Інеш де Каштру, теж увійшов в історію під прізвиськом "Жорстокий"/ — Прим. упор.

[77]Ніби таке "питво" існує. Принаймні, авторці цих рядків про те розповідала стара циганка — велика приятелька авторки. Бо, за молоді літа, авторка дуже цікавилась циганами, то ж майже нічого (тоді, принаймні!) не було відомо про цей загадковий нарід: звідки він прийшов, які метаморфози він переходив, як утворилась його дивна мова, у якій майже з усіх мов узяті слова. Так "підкова" по циганському зветься: "петалос", як по грецькому, "кістка" = "коколо", знов, грецький корінь. А в Україні — саме в Києві, авторці довелось пізнати циганку, яка звалася: "Нарайка" — ясний вплив еспанського слова "naranja" (наранха) себто: "помаранча". Цигани ставляться дуже недовірливо до не-циганів. Однак авторка може ствердити, що коли цигани комусь довіряють — їхні симпатії щирі, певні й майже безмежні. Авторку вони дуже любили. Казали, що вона їм — своя. Бо нібито доля її буде — "блукати світами", — як і вони, — "скрізь чужа і скрізь дома". У цьому — не помилились!

Дуже часто, коли авторка купувала в циганів овочі або оладки — продавчиця не хотіла приймати грошей. Давала задармо, говорячи: "Ми зі своїх не беремо!"…

[78] Певніш за все, що ця легенда була утворена контрабандистами — що переправляли контрабанду з африканських берегів і тому носили білі арабські плащі — загортки. Про "заховані скарби" — найбільш розповсюджені легенди, особливо в Андалюзії.

[79] Mire piscem (міре пісцем) — пильнуй рибу!

[80] La Loba guarda (Ля Льоба гварда) – "Вовчиця стереже". Альбігейські гасла. Від прізвища "Mirenya" — одної з найвизначніших альбігейських родин. La Loba" — Вовчиця — назва одної з найвизначніших Альбігейських героїнь, Стефанії Ля Льоба.

[81] Дехто пише це слово: "бордюги". Не знаю, який правопис правильний. Бо слово це—татарське "шкуратяні мішки на воду". А від татарів я завжди чула: "бурдюк".

[82] Дом — не "дон!" Це — титул духовних. Скорочене: "Dominus" — "пан".

[83] Кондот’ер — вояк, що з доброї волі наймався до війська, ие оглядаючись на національність того, кому у даний мент служив. Так би мовити: "вояк професіонал". Бо нічого іншого — ремества якогось — не вмів. Або й не хотів уміти. Звичайно, такі "кондот’єрі" переходили з краю до краю, шукаючи — де б’ються?

[84] На кормі містилась варта, що відпочивала, щоб змінити вартових на переді — "носі" — корабля.

[85] Morenito (Мореніто) — чорнявий

[86] Ґренадинець — родом із міста Ґранади.

[87] Андалюзці, що, справді, мають буйну уяву, коли розповідають — часто перебільшують.

[88] Цю легенду — у якій можна відчути якийсь відгук легенд про св. Граля, авторка чула від рибалок, з еспанського побережжя Атлянтійського океану.

[89] Легенда, яку авторка чула в Лянгедоку.

[90] Ґалліони — кораблі, на яких перевозили переважно золото й срібло з Перу до Еспанії.

[91] Які відносились до назви корабля й держави, до якої він належав

[92] Біжне за ті часи "міжнародне" привітання. Слово: "Noël", що сьогодні у французькій мові означає виключно лише назву Різдва, різдвяного свята, за ті часи вживалось як вигук радости, привітання, побажання всього доброго. Сьогодні, у Франції, дають при хрещенні наймення: Noël хлопцям, Noelle або Noele—дівчатам. У перекладі це наймення означає: "Різдво". У французьких школах перекладали формою "Noele" авторчине наймення Наталена, бо іменини Наталени як і Noele святкуються 25 грудня — в день Різдва Христового.

[93] Морський термін: "всіх на гору" означає, що всі мусять бути на своїх місцях, як у хвилини великої небезпеки. якої він належав.

[94] Св. Діва дель Піляр (pilar — стовп). На стовпі бо з’явилася Пресв. Діва Апостолові Якову, св. патронові Еспанії.

[95] "Мамарочо" — дурник, смішна людина, "недотепа". /Згідно з сучасним правописом — mamarracho / — Прим. упор.

[96] Fray descalso — "босий брате" (читається: фрай дескальсо. Y на кінці слова вимовляється як українське й.

[97] Це — не помилка!.. Дині там дійсно поспівають на весні: приблизно до Великодніх свят.

[98] Таке було почуття в авторки, коли вперше побачила зблизька пустиню, як була в Єгипті.

[99] Виття шакала, справді нагадує істеричний, жіночий плач, що переходить у хлипаючий сміх. Коли людина його чує поперше й уночі — бо в день шакали ховаються й мовчать, — справді, робиться моторошно. І стають зрозумілі всі ті спокуси-видива, що переживали їх пустинники в Тібаїді.

[100] Прочани часто ховали монети у віск свічок, що несли їх із собою.

[101] Уед — дійсно "річище" прорите страшними — й дуже рідкими — дощами в пустині. Авторка такого явища не пережила. Але чула від свого батька — який п’ять років чекав на такий дощ в оазі, що це — явище дійсно страшне. Пересохла земля не всмоктує води й прудкі потоки виростають і змивають усе, що знайдуть по дорозі. Ніби, можуть "змити" й утопити верблюда, як би необережний мандрівник ішов із ним уедом, як дорогою та не встиг учас захоронитися на високих берегах цього уеда проритого потоком дощевої води на глибину більш як 10 метрів.

[102] Суп — рід великого яструба чи орла, який відживлюється мертвими тваринами.

[103] "Всі дні, щоденно, співай хвалу Марії, душе моя".

Це — середньовічна, не клясична, латина.

[104] "фра" — скорочення слова: "Frater" — "брат".

[105] "Найдостойніший" — титул абата чи ігумена.

[106] 1934 року, коли вперше було видано — "виправлену" видавництвом! — повість "Предок", критика львівська "дивувалась" чому я помістила у Палестині, в XVI стол., "Василіянський манастир", та ще й "італійський"? Річ у тому, що про манастир "Василіянський" я взагалі не мала думки, але за ті часи було дуже багато чернечих орденів — особливо ж на Сході, — які трималися правил св.