Не спитавши броду - Франко Іван

Не вдалось тепер, то вдасться в четвер. Адже ж він не залізний,— прийде така хвиля, що й він не встоїть. — І вона почала обдумувати тисячні плани та способи, комбінувала і обчислювала найменші дрібниці з тим чисто жіночим спритом, котрий уміє давно задуманий план вивести мов якусь зовсім природну, а неожидану случайність. Аж над раном важкий, неспокійний сон склепив її повіки. Та й то здавалось їй, що спала лиш коротку хвилину, коли схопилась перелякана. їй снилось, що якась невидима рука годує її ячмінною половою, напихає їй повне горло, повні груди, душить, тамує віддих, спиняє биття серця. Вона скрикнула і схопилась на рівні ноги, хитаючись, мов п’яна. Комната крутилась перед її очима, всі предмети розпливались у червоні круглі плями. Кілька день уже її мучили такі страшні сни, а будило страшне биття серця і прилив крові до голови. Нараз, мов наполохана якимсь невидимим страховищем, вона кинулась, як стояла, до Борисової спальні. Треба було перейти батькову спальню, що заразом служила їдальнею, і середній, прихожий покій. Батько спав, розкрившись. З якимсь обридженням вона кинула оком на його голі, висхлі, мов скіпки, ноги, на його волохаті груди, що звільна, важко піднімались при віддиху. В прихожім покою було пусто, двері до салоника були підхилені. "Певно, я не зачинила, виходячи вночі відси", — мигнуло їй крізь думку. Швидко заглянула досередини — Борисова постіль була пуста. Одеревіла на місці, але зараз же голосно сказала, щоб самій собі додати відваги:

— Певно, встав і вийшов надвір.

Роздивлювалась дальше по салонику. Одежі Борисової не було, — ба, глипнула на столичок — нема й пакунка. Пані Міхонська скрикнула і впала на постелю, з котрої перед годиною встав Борис.

Ніхто не бачив, як вона встала, не чув, як вона скрикнула. А вона, впавши, не кричала більше, не кидалась, не плакала, — лежала спокійно. Аж за добру годину збудилась стара Параска і потюпала до паннунці. Дивно їй стало, що паннунця вже не спала і вийшла кудись. Хитаючи головою і шевелячи старечими посинілими губами, Параска пошкандибала до салонику, щоб взяти Борисові чоботи вичистити.

— Мій боже,— скрикнула вона,— а паннунця що ту роблять?

Але паннунця лежала недвижна, лицем вниз. Параска взяла її за рам’я і здивувалася, — рам’я було холодне. Вона натужилася якмога, щоб обернути паннунцю горілиць, — і скрикнула з переляку. Лице паннунці було сине, як боз, очі зайшли кров’ю, уста отворені, задубілі. Послідній крик навіки примерз до них. Вона вмерла, розбита апоплексією. Старого батька й не будили. Параска скликала кілька баб з села, обмили паннунцю і нарядили по-свому в її покою. Старий Ремба, збудившися, випив, як звичайно, в ліжку снідання, встав, одягся при помочі Параски і аж тоді, заглянувши крізь двері до покою доньки, побачив, що сталося. Він довго стояв на місці, мов остовпілий, а вкінці, всміхаючись ідіотично, підійшов до доньки, взяв її за руку і сказав:

— Ще сім раз могла замуж вийти, а вона взяла та й умерла!

___________________________

* А чорт побрав би його батька! (євр.).— Ред.

* Непорядних і нечесних бунтарів і святоюрців (польськ.).— Ред.

* "Вечори під липою" (польськ.) — Ред.

* "Історичні пісні" (польськ.).— Ред.

* О ви, низькі, о ви, темні! (польськ.) — Ред.

* Зійди, Польще, зійди, ангеле, в променистім тілі (польськ.).— Ред.

* Катах з випраним від крові одягом (польськ.) — Ред.

* Людина мусить простягатися відповідно до покривала (нім.).— Ред.

* Що значить? (євр.).— Ред.

* Гультяйський бігос для побожних душечок склав Амбер" (польськ.).— Ред.

* Отця Гаудентія (польськ.).— Ред.

* Жодна людина не мусить мусити (нім.).— Ред.