Українська література » Класика » Тільки мить - Савченко Віктор

Тільки мить - Савченко Віктор

Читаємо онлайн Тільки мить - Савченко Віктор

Мабуть, Академії наук... Зрештою, то ваш клопіт, бо вона числиться в бухгалтерії за вами, а не за мною. Та я раджу зробити так, щоб під час інвентаризації лабораторія стояла на місці... Це перше. — Він поклав у рот ще клаптик паперу. — Друге. Надійшла вказівка з міністерства посилити прикладні роботи, пов’язані з паливом. Грошей на них не дають. Отже, почнеться боротьба за те, в кого їх забрати. Будьте готові до цього. Завтра вранці це питання розглядатимуть на вченій раді. — Куля виплюнув у кошик паперову жуйку. — Тьху, гидота! Що за папір тепер роблять?! Гіркий якийсь.

— А раніше в нього що, шоколад домішували? — поцікавився Чумак, тамуючи усмішку.

— Та ви знаєте, — сміючись, відповів Куля, — в шкільні роки, бувало, жував цілий урок і не набридало...

— Максиме Семеновичу, — повернув на серйозне Чумак, — але ж моя робота пов’язана з вугіллям і, отже, має зв’язок, хоч і не прямий, з паливом.

— Отож-бо, що непрямий... — зітхнув Куля.

Виходячи з тісного кабінету, в якому найбільше місця займали сам Куля і його двотумбовий стіл, Чумак із вдячністю подумав про тактовність господаря. Адже єдине вікно цього приміщення виходило у двір, і він не міг ще місяць тому не помітити зникнення лабораторії.

— Я чому про лабораторію згадав... — сказав навздогін Куля, від чого Чумак аж здригнувся, ніби той прочитав його думки. — Мурченко почав нею цікавитись. Він іще торік поклав на неї око, але то була інша ситуація.

Наступного дня вранці, прийшовши на роботу, Чумак хотів прочинити кватирку-повітря за ніч так настоялося на книжках, лакованих меблях та зразках порід із відбитками доісторичних рослин і тварин, що в ньому можна було вчадіти. Простягши руку до кватирки, учений так і вкляк. Унизу під вікном ціла-цілісінька стояла лабораторія Заміховського. Учений вискочив у коридор і, стрибаючи через дві сходинки, кинувся вниз. Спинився аж біля вузеньких металевих дверей. Натис на ручку, двері легко втопилися. Спершу вдарило в ніс лісовими запахами, він навіть уловив запахи прілого листя й болота. Але відразу ж усвідомив, що не може згадати, якого саме лісу ті запахи: хвойного, листяного чи мішаного. В одному він був певен— пахло буйним життям якихось рослин. Потім він помітив руді сліди на підлозі, — ніби хтось блукав під дощем по глинищі та так і зайшов у брудних черевиках. Шматки засохлого глею з прилиплими до нього віночкоподібними листками поприсихали до підлоги. Чумак одразу впізнав у тих зразках флори представників кам’яновугільного періоду — їхні відбитки на кружальцях керна прикрашають його колекцію. На мить завмер, але не під враженням побаченого, а щоб переконатися, що це йому не сниться і що він не божевільний. Тоді, обережно ступаючи, щоб не затоптати слідів, зайшов до лабораторії. Довгий лабораторний стіл під стіною, за яким вони з Заміховським часто чаювали, зараз нагадував стелаж аптечного складу. Його було заставлено склянками, пляшками, банками — в них ворушилися зразки якоїсь фауни. Внизу під біоаналізатором лежало кілька скрутків перфострічки, а та перфострічка, що під склом, рясніла назвами вірусів та бактерій. Аналогічні рулони паперу під хроматографом, радіометром і гравіметром теж свідчили про роботу цих приладів.

У приміщенні потемнішало. Зайшла Марія.

— Де Олекса? — запитала схвильовано.

— Не знаю. — І тут Чумак помітив товстий лабораторний журнал. Він лежав поряд із дверима. Підняв його, перегорнув обкладинку, і враз погляд ученого розсіявся по нерівних рядках, складених абияк із карлючкуватих літер. Це писала людина, в якої думка набагато випереджає швидкість письма.

"Катархей, 3500 мільйонів років до наших днів.

Дорогий учителю!

Не дивуйтесь. Я справді в катархейській ері, принаймні в ту мить, коли пишу ці рядки. А Ви, мабуть, там, на самій вершині спіралі, місця собі не знаходите. Пропала ж лабораторія, зник співробітник, на якого Ви покладали певні надії, не кажу вже про той клопіт, який на Вас чекає... Вчителю, Ви пригадуєте нашу розмову про журавля й синицю? Так у той час у мене вже було все напоготові, не вистачало тільки атомного реактора. Мій пристрій, з допомогою якого предмети і люди можуть зміщуватися в часі, грунтується на тому, що час — матеріальна субстанція з криволінійним вектором руху; повертатись у минуле — це все одно, що плисти проти течії по стрімкій річці. Ви, мабуть, зараз скрушно похитали головою, здогадавшись, куди зник атомний реактор наших сусідів-фізиків. Можете назвати це крадіжкою і свідчити проти мене, як проти злодія. Коли повернуся з подорожі, відповідатиму. Коли ж не повернуся, — не виключене й таке, — лабораторія з усім начинням рано чи пізно з’явиться на подвір’ї інституту. Реле-автомат увімкне реверс на машині часу, якщо я не з’являтимусь на базі більш як двадцять чотири години... Вчителю, є підстави пишатися нашою лабораторією. Вона хоч і списана з Навколоземного Космічного центру як морально застаріла, але прилади її працюють чудово; до того ж, вона повністю герметизує від навколишнього середовища. Не встиг я ще й отямитись після кидка в минуле, як автоматично ввімкнулися аналізатори повітря, радіації, гравітації, наявності біооб’єктів. Я відразу ж узявся записувати всю ту інформацію (див. додаток у другій половині цього журналу), не перестаючи дякувати творцям лабораторії. З’явись у ній хоч невелика шпарина — лигнув би мене дідько. Атмосфера нашого немовляти Землі, у цей період вона справді ще немовля, нагадує реактор для синтезу аміаку. Цього газу десь третина від пекельної суміші, яка зветься атмосферою. Далі — метан, водень, азот, вуглекислота, сірководень, хлор і лише сліди кисню. Ви, мабуть, помітили, що літери порозхилялися туди-сюди, мов п’яні. Трусить же, хай йому грець! Неподалік вулкан. Їх тут доволі. Плюються в отруйно-жовте небо і чадять, чадять... Добре, що лабораторія звуконепроникна. Довкола страшне ревище. Вибухи на вулканах зливаються в суцільний гул, потужність якого годі й визначити — прилад зашкалює... Моя лабораторія — то підводний човен для спуску в пекло. Розжарений вулканічний попіл збивається з парою у важкі хмари, температура яких на відстані десятка кілометрів від кратера сягає двохсот градусів. Їх то носить ураганом при самій землі, то закручує велетенськими вихорами, після яких базальтова поверхня нагадує потрощене скло; сліпуче віддзеркалюють спалахи кратерів, із тріщин у базальті піднімаються випари, їх одразу ж злизують потужні повітряні потоки. В постійне двигтіння вряди-годи вклинюються звуки, схожі на вибухи бомб... Учителю, крім свідомого страху за життя, за успіх експерименту, мене точить ще якийсь тваринний жах. Важко пояснити, але різниця між свідомим і несвідомим страхом існує. Можливо, причина останнього — звуки наднизької частоти, які все-таки проникають крізь звукоізоляцію і пригнічують психіку. Доволі "намилувавшись" пейзажем із південного боку, я перейшов до ілюмінатора з протилежного і побачив картину, яка від попередньої відрізнялася тільки тим, що з’явився стовп із водяної пари; він пробивав хмари куряви, і верхівка його губилася десь угорі. Навіть ураган, що бавиться важкими хмарами попелу, як мильними бульками, неспроможний похитнути того потужного парового стовпа, якому за підмурки служить кратер вулкана. Неподалік упав із неба великий предмет завбільшки як наша лабораторія і розірвався, наче бомба... То "крапля" лави в затверділій оболонці. Часом настає абсолютна темрява, часом сонячний промінь черкне по вируючій поверхні й одразу ж загубиться в спалахах кратерів... Уран-свинцевий годинник працює в парі з лічильником Гейгера — Мюллера — перший показує мізерний вік затверділої лави, другий — потужний радіоактивний фон. О-о! Хроматограф засік закис і недоокис вуглецю! Останній реагує з парою, утворюючи молонову кислоту. Це ж органіка! Мурашина, оцтова кислоти, амінокислоти!

Архей, 2700 мільйонів років до наших днів.

Учителю!

Сподіваюся, що ті півдесятка амінокислот, які Ви знайшли в моїх записах, підняли Вам настрій, і злість на мене потроху вляглася. Із катархею довелося тікати, бо під лабораторією лопнув базальт. Коли б я на мить забарився і вчасно не перевів важельця на машині часу, опинився б у розплавленій магмі. Можливо, в катархеї в різних місцях планети існували й інші амінокислоти, крім тих п’яти, — не знаю. На жаль, мій пристрій не дає змоги пересуватися у просторі, а тільки в часі. Хоч я сам можу пересуватися в радіусі кількох десятків кілометрів від бази — відстань, яку подолає людина за двадцять чотири години. Втім, я можу ходити, скільки мені заманеться, але тоді спрацює реверс... Лабораторія як стояла на подвір’ї інституту, так і стоїть на тому ж місці, тільки по самі ілюмінатори в багнюці. А навколо, скільки оком сягнеш, ландшафт із рудого болота, в якому сповна буяє життя. Примітивне, правда: біоаналізатори, крім бактерій, поки нічого не показують... Учителю, здається, я з глузду з’їхав. Лабораторія знаходиться в центрі велетенського кратера зо два кілометри в діаметрі, вимащеного рідкою грязюкою. Чого ж грязюка не стікає на дно кратера, а лишається на його стінах? Треба тікати, бо коли рідота гуне вниз, боюся подумати, що й буде.

...Ці рядки пишуться уже в дорозі. Моя машина мчить за течією часу, долаючи тяжіння. Земля зараз має надзвичайно велику щільність. Це завдяки їй мені важко було рухатись. Проте чимдалі від катархею й архею планета поступово збільшується в діаметрі, питома вага земної тверді зменшується і, отже, слабне сила тяжіння... Ось бачите, Мирославе Петровичу, а Ви запевняли, що мандрівка в часі неможлива. Втім, як по щирості, мене й самого брав сумнів аж до останньої миті. І це попри те, що проблему часу вивчаю ще зі школи... В ті далекі літа я дивувався, спостерігаючи, як за якийсь рік зводяться будинки, підростають дерева і люди. А час, як вітер (коли рівномірно, а коли, як мені здавалося, й поривами), віє собі година за годиною, день за днем, рік за роком. Найбільше мене бентежило, коли обидві стрілки годинника перетинали опівночі позначку на циферблаті з числом дванадцять. Щораз, коли з вітальні долинало тихе бемкання, я внутрішньо здригався й напружував усі органи чуття, намагаючись не пропустити "нової порції часу".

Відгуки про книгу Тільки мить - Савченко Віктор (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: