Останній акорд - Панч Петро

Під його розслабленого ходою тоскно рипіли мостини.

Коли на сходах завмерли кроки, Барах вийшов з-за етажерки і хазяйським оком оглянув"~стіл. На місці сережок жовтіла тільки пляма від розлитого чаю.

— Едельвейс,— сказав він глузливо.

Федора Михайлівна все ще стояла біля рояля. її широко відкриті очі, мов заворожені, дивилися на двері до темного передпокою, за яким зник поручик Ухтомський. Барах рішуче підійшов до валізки, розв'язав і почав викладати речі на підлогу.

— А чи, може, ти хочеш їхати з ними, Доро? — сказав він уже сердито.— Мені ці квіти не подобаються!

Федора Михайлівна недоумкувато дивилася на чоловіка, який намагався бути рішучим, хоч переляк усе ще світився в його очах, і мовчала.

— Едельвейс,— ще раз проказав Барах.

В цей час біля ґанку луснув постріл. Вулицею наближалась густа стрілянина. Федора Михайлівна упала па рояль і забилася в істериці. Біля її голови тьмяно виблискував розтоптаний образок.

Харків, 1931