Українська література » Класика » Серед бурі - Борис Грінченко

Серед бурі - Борис Грінченко

Читаємо онлайн Серед бурі - Борис Грінченко
class="s3 s4">І за свого стояти гетьмана!..

Подужаєм! Ми ж козаки, панове!

 

Старовський

А ти ж казав...

 

Лясковський

Що тяжко нам боротись?

Казав!.. Дак що? Поборемо усе!

 

Старовський

Але ж бо ти...

 

Лясковський

Кажу, щоб биться й далі!..

 

Старовський (помовчавши трохи)

Як так, то й так...

 

Жилинський

Як сотник, так і я!

 

Коваленко

Так будемо ж до смерти борониться!

Признаюсь вам по щирості тепер:

Коли б ви тут усі постановили

Послухаться сього до нас листа,

Скоритися, то вже повів би інший

Вас кланятись ляхам, а я б узяв

Востаннє вже тоді у руки шаблю

Та й кинувся б на ворогів хоч сам.

Бо ліпше є за волю в бої вмерти,

Ніж статися невільником-рабом;

Бо тільки труп - той сорома не знає,

А хто живий, той не стерпить ярма.

 

Крицький

Ні, не стерпить!.. І ми того не хочем!

 

Білоченко

Якби ж усі такі були, як ти!..

 

Горленко

З тобою всі поляжемо,- веди!

 

Коваленко

За щирість сю спасибі вам, панове!

Смеркається,- на шанці треба йти.

Ще й посланця ми одіслати мусим.

 

Усі встають.

 

Нема чого відписувати їм:

Так одкажу,- нехай не дожидають!

Ми скоримось хіба, як у землі

Лежатимем... Ходіть тепер, панове!

 

Виходять усі, Коваленко позаду, але в ту мить одчиняються двері з другої хати і ввіходить Оксана.

 

Оксана

Василечку, стривай!

 

Коваленко

А що тобі?

 

Оксана

Я раду всю з тієї хати чула...

Який же ти... який ти смілий, гарний!..

З тобою я нічого не боюсь...

Коли б не се, а вдвоє більше військо

Нас облягло,- не страшно і тоді,

Бо що воно перед тобою зможе?

 

Коваленко

Хіба вже я нелюдську маю міць?

Ні, є кінець усякій людській силі,

І навіть той, хто дужчий за усіх,-

Той зломиться.

 

Оксана

Зломитись - не схилитись,

Не кланятись звитяжцям-ворогам!

І ти такий! За те такий і гарний,

І дорогий, коханий, любий мій!

 

(Припадає до нього)

 

Коваленко

А що, якби ляхи нас подоліли?

 

Оксана

Тоді б поліг в останнім бої ти.

 

Коваленко

А ти?

 

Оксана

А я-? Чудний бо ти, Василю!..

 

Коваленко

В неволю ти попалася б тоді!

 

Оксана

В неволю - я?! Навіщо глузувати?

Ні, смерть - то мить, неволя - цілий вік.

Я до життя готова і до смерті:

Де будеш ти, то буду там і я.

 

Коваленко

Голубочко, душі моєї сонце!

Мій світоньку! З тобою все ясне,

Без тебе - ніч... ніч темна і похмура…

Без тебе я... і жити б я не міг!

 

Оксана

(палко пригортаючись до його.)

О цить-бо, цить!.. А то тебе від себе

Не зможу я пустити!

 

(Цілує його, потім одштовхує злегенька).

 

Ну, іди!

 

Коваленко

Іду, іду... Бо справді забарився…

 

(Іде, але на порозі спиняється).

 

А відаєш, якая новина?

Грицько знайшовсь.

 

Оксана

Невже? А де?

 

Коваленко

В Ханенка.

 

Оксана (сумно.)

І він туди!

 

Коваленко

Я з шанців сам пізнав…

І в посланця питавсь,- і той так каже…

Ну, вже піду... Я скоро і вернусь.

 

Виходить.

 

Оксана

(Сама. Проходить по хаті, тоді сідає біля столу).

Грицько знайшовсь... і б'ється за Ханенка..

І винна - я... Укупі ми зросли,

І плакали, й сміялися укупі...

Він покохав мене і певний був,

Що будемо ми двох із ним подружжям...

Та, може, так воно й було б, якби

Не стрівсь Василь... Маленька зірка гасне,

Як засія на небі сонце... Так...

Як оддалась за Василя,- не стало

Тоді Грицька: ураз кудись він зник...

А се тепер у ворогів з'явився...

І щирий він, і гарний, добрий був...

Ми вкупі з ним ділили сміх і сльози:

Він батькові був тільки приймаком,

Але мені він братом був ізмалку.

І жалко так, що з ворогами він...

Як сталося, що він тепер з Ханенком?..

Як все тепер поплуталось: хто був

Учора наш, той з ворогами завтра...

Се помилка його, і певна я,

Коли б його могла я де уздріти,-

Вернувся б він, їх кинувши, до нас.

 

(Схиляється головою на руку й замислюється)

 

Баба Горпина ввіходять.

 

Горпина

Чи вернеться небавом пан Василь?

 

Оксана

Ви хочете, бабусенько, вже спати?

Лягайте, спіть! Чого ще вам товктись?

Я Василя тут буду дожидати,

І дам йому вечеряти сама.

 

Горпина

Так я піду.

 

Оксана

Ідіть та спіть, бабусю!

 

Горпина виходить. Оксана знову сидить біля стояу, замислившися. Увіходить тихо чоловік середнього зросту, в звичайній мужичій одежі, білявий, з усами, без бороди. Увійшовши, озирається, не важучися нічого робити. Оксана, почувши його, підводить голову і відразу встає... придивляється...

 

Оксана

Се хто такий?.. Ой хто се? (Пізнає.)

Боже правий!..

 

Чоловік

Не пізнаєш?

 

Оксана

Ні, я пізнала... ви... Се, батьку, ви...

 

Пилипенко

Се я... Чого ж злякалась?

Поблідла чом?.. Хіба я дикий звір?

 

Оксана

Відгуки про книгу Серед бурі - Борис Грінченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: