Літературний щоденник 2017 - Власюк Анатолій
Як у вогню – неодмінна ознака та, що він спалює…
… Я запитую: про що люди – з пелюшок – молились, мріяли, мучились? Про те, щоби хто-небудь раз назавжди сказав їм, що таке щастя – і потім прикував їх до цього щастя на ланцюг. Що ж інше ми тепер робимо, як не це? Прадавня мрія про рай… Згадайте: в раю вже не знають бажань, не знають жалю, не знають любові, там – блаженні, з прооперованою фантазією (тільки тому й блаженні) – ангели, раби Божі…".
Але все закінчується несподівано, як у сні. Чи це справді був сон?
"Пам'ятаю дуже ясно: я засміявся – підняв очі. Переді мною сидів лисий, сократівськи-лисий чоловік, і на лисині – дрібні крапельки поту.
Як усе просто. Як усе велично-банально і до смішного просто.
Сміх душив мене, виривався клубками. Я закрив рот долонею і стрімголов кинувся геть".
І все ж уникнути операції не вдалось.
"… я здоровий, я цілком, абсолютно здоровий. Я усміхаюсь – я не можу не усміхатись: із голови витягнули скалку, в голові легко, порожньо. Вірніше: не порожньо, але нема нічого стороннього, що б заважало усміхатись (усмішка – є нормальний стан нормальної людини)…
Наступного дня я, Д-503, з'явився до Благодійника і розповів йому все, що мені було відомо про ворогів щастя. Чому раніше це мені могло видаватися важким? Незрозуміло. Єдине пояснення: колишня моя хвороба (душа)".
На його очах піддають тортурам жінку, яку він кохав, з якою зустрічався за талонами. Але головний герой сприймає все спокійно. Вона не сказала ні слова. Отже, завтра, коли запрацює Машина Благодійника, від неї нічого не залишиться.
В минулому – спроба допомогти тим, хто намагався вирватись із цього пекла. Тепер його цікавить інше:
"Відкладати не можна – тому що в західних кварталах – все ще хаос, рев, трупи, звірі і – на жаль – значна кількість нумерів, які зрадили розуму.
Але на поперечному, 40-ому проспекті, вдалося сконструювати тимчасову стіну із високовольтних хвиль. І я сподіваюсь – ми переможемо. Більше: я впевнений – ми переможемо. Тому що розум повинен перемогти".
24 червня 2017 року
ШЛЮБ ЯК УЗАКОНЕНА ПРОСТИТУЦІЯ
Оноре де Бальзак. Тридцятирічна жінка.
В своєму романі письменник склеїв воєдино декілька оповідань, написаних і опублікованих у різний час упродовж п'ятнадцяти років. Попри цілісність розповіді, впадають в очі певні невідповідності, а розвиток характерів деяких літературних героїв не витримує критики.
Стереотип сприйняття "Тридцятирічної жінки" спостерігаємо й зараз. Навіть і донині точаться суперечки про так званий бальзаківський вік – не стільки по роках, скільки у його сутності.
Жюлі д'Еглемон, головна героїня, показана читачеві у всій красі й ницості від двадцяти до п'ятдесяти років свого життя, аж до самої смерті. Безумовно, її шлях викликав захоплення серед читачок, які побачили в цьому відголоски свого сімейного життя. Ми бачимо Жюлі, яка закохалась у наполеонівського офіцера, а потім з'ясовується, що це тупий солдафон, який волочиться за чужими жінками. Завдяки дружині він став генералом і пером. І зовсім іншим постає в наступних розділах – благородним і сміливим. Проте логіки розвитку його як особистості ми не маємо. Бальзак віддав усе на відкуп читачеві.
Жінці довелося багато пережити у своєму житті. Досить сказати, що з п'яти дітей у неї залишається лише молодша донька. Інші гинуть. Проте за цією трагедією бачимо й іронічні нотки Бальзака. Можемо лише здогадуватися про позашлюбних дітей Жюлі д'Еглемон.
Життя жінки нічим не заповнене. Вона вся в собі. Шлюб їй видається узаконеною проституцією, про що вона прямо говорить священику, який втратив на війні трьох синів.
Здається, вона знаходить щастя у взаємному коханні з лордом Артуром, але той трагічно гине. Подальші кокетування Жюлі з іншими молодими чоловіками – лише слабкий відголосок цього кохання.
Внутрішня трагедія Жюлі, яка прагне кохати і бути коханою, не знайшовши щастя в сімейному житті, близька читачкам, які у головній героїні знайшли споріднену душу.
Поза тим у повісті "Тридцятирічна жінка" ми знайдемо чимало відкриттів письменника, які хоч і не напряму, але розкривають характер Жюлі. Насамперед мова йде про її стосунки з батьком, який передбачив трагічну долю доньки. Життєво описані стосунки чоловіка Жюлі з їхньою донькою Єлєною, хоча життя останньої створено в стилі корсарських романів – з убивствами, пригодами на морі, пристрастю і всіма сумними наслідками, що з цього випливають.
Бальзак показує згасання Жюлі не лише як жінки, коли фізичні сили покидають її, а й як особистості. Головну героїню мало що цікавило за життя, крім власних любовних інтриг і короткотермінового кохання, а ближче до п'ятдесятиріччя – взагалі спостерігаємо за її душевною порожнечею. Лише материнська любов до наймолодшої доньки ще тримає на цьому світі. Але, наштовхнувшись на байдужість з боку тієї, якій вона віддала усе, Жюлі вмирає, востаннє побачивши ридання доньки й усміхнувшись їй, пробачивши всі свої страждання через неї.
Сучасній читачці важко буде пробиватися крізь словесні викрутаси Бальзака. Так зараз не пишуть. Проте роздуми письменника будуть корисними тим, хто не захоче повторити трагедію тридцятирічної жінки. Втім, буде цікаво дізнатися, а що насправді означає термін "бальзаківський вік". Мабуть, у кожного буде своє розуміння.
25 червня 2017 року
ЧЕРЕЗ КАЗКУ – ДО РОЗУМІННЯ ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ ДІТЕЙ
Еліна Заржицька. Про маленького метелика.
Для дітей треба писати набагато краще, ніж для дорослих. Не дивитися на малюків зверху донизу, а бачити світ їхніми очима. Письменниці це вдається. І ще. Не знаю як кому, але я вважаю, що написати казку набагато важче, ніж роман.
"Про маленького метелика" – це збірка казок. Крім тієї, що дала назву книжечці, сюди увійшли "Як горобець легкого щастя шукав", "Як ящірка пожадливого півника провчила", "Про маму-лисицю та її вовченят" і "Як вуж намагався гадюкою стати".
Кожна казочка розв'язує якусь дорослу проблему. Але дітям треба вже зараз бути готовими до життя. Звичайно, у казці Добро перемагає Зло, хоча в житті не завжди так буває. Проте оптимізм казки завжди бере гору і заряджає дитину на позитив.
Ось маленьке пташеня, розбалуване батьками. До самої їхньої старості сидить у гнізді, нічого не робить. Батьки вже не можуть прогодувати свого одинака. Горобець намагається знайти своє місце під сонцем, але це йому не вдається. Хотів бути помічником у жайворонка, але ж не навчений до роботи. Оженитися на сороці теж не виходить, бо та хоче подарунків. А де ж їх дістати? Пугач теж зі свого гнізда вигнав. Не залишається нічого іншого, як повернутися до свого гнізда. Відтоді горобець став помагати стареньким батькам, одружився з горобчихою і своїх діточок мав. Вчив малечу, як треба жити.
Метелика ображало те, що його називають маленьким. Це здавалося йому найбільшою несправедливістю на світі. Як це подолати? Вирішив попросити поради в інших. Роботяща тітонька бджола порадила йому пити солодкий квітковий сік, щоби вирости. Чарівний братець махаон сказав, що треба щодня літати якнайвище, біля самого сонечка, щоби стати великим і сильним. А дідусь джміль сказав, що маленький не той, хто малий, а той, у кого маленьке серце. Останні слова були не дуже зрозумілі метелику, але посоромився відволікати мудрого джмеля безглуздими запитаннями. А тут трапилася нагода перевірити, чи справді він маленький метелик. Врятувавши комарика від жаби, метелик став героєм в очах навколишніх. Кожний казав, що це завдяки їхній пораді він став великим. Лише джміль прогудів: "Бачу, що ти зрозумів, що в житті найважливіше".
А ось півник поглузував із ящірки: і шкіра в неї гола й зелена, і очі маленькі, і рот великий. Вирішила ящірка провчити півника. Насипала в клунок камінців замість зерна. Згодом півнику довелося на базарі позбутися свого зерна, бо хотів обдурити ящірку. Але на цьому їхні пригоди не скінчилися. Ящірка каже, що є такий барабан, ударивши по якому станеш з малого пана великим. Насправді це було осине гніздо. Можна лише здогадатися, що сталося потім з півником. Проте помста ящірки на цьому не скінчилась. Вона змастила тіло півника, покусаного осами, олією і сказала пірнати в озеро, щоби полегшав біль. Але риби об'їли півникове тіло. Залишився він без пір'я. Сидів в курнику, чекав, коли нове виросте. "Відтоді змінився півник. Такий чемний та ввічливий став і вже ніколи не брехав, і на чуже добро не зазіхав".
Мама-лисиця виховувала трьох вовченят, рятувала їх від бід. Але одного разу потрапила в капкан. Змушена була відгризти собі лапу, щоби втекти від собак. Сказала, щоби вовченята тепер годували її. Але з названою матір'ю залишилося лише одне вовченя. Двоє його братів не захотіли їй допомагати. Вовченя виросло, одружилося, вже мало дітей. Якось повернулися із полювання з вовчицею і розповіли лисиці, що зараз тут будуть мисливці з собаками. Лисиця зметикувала, що треба робити. Їй відкусили кінцівку хвоста, залишили у норі, а самі подалися подалі в ліс. Так лисиця знову врятувала вовка та його сім'ю. Коли знову прийшла біда, вовк не покинув лисицю саму, взяв собі на спину і врятував. Так вона й жила у вовчій зграї аж до самої своєї смерті.
А ось вуж, якому не подобалося бути вужем. Захотів він стати гадюкою, яку поважають. Перефарбувався на чорне, поселився в лісі. Всі його боялися, бо думали, що це гадюка. Але будь-якій брехні рано чи пізно приходить кінець. Їжачок викрив брехуна, а звірі вигнали вужа із лісу.
Еліна Заржицька показала відмінні знання із життя братів наших менших. Ненав'язливо діти дізнаються про таємниці тварин, вчаться, наприклад, за жовтими плямами відрізняти вужа від змії.
Кожна казочка, як це і має бути, є повчальною. Письменниця для ілюстрації своїх висновків використовує народні приказки.
Книжечка "Про маленького метелика" Еліни Заржицької адресована малюкам. Але й батьки із задоволенням її прочитають, щоби зрозуміти внутрішній світ своїх дітей.
30 червня 2017 року
Десятого липня почав писати роман "Петрович". Виходить щось химерне. Не стільки того дійства, скільки філософських роздумів. Нічого подібного на мене в житті ще не накочувало.
Не знаю, чи вдасться все завершити за один присіст. Зазвичай це мені не вдається.
