Мистецькі силуети - Вишня Остап
Це спеціально для батьків.
Коли народжується у вас, батьхи, дитина і починає сильно, не людським голосом, кричати, не затикайте їй рота пелюшкою, не кладіть їй на рота подушки й не сідайте на ту подушку, щоб утихомирити дитинку…
З крикунів отих потім іноді Голинські бувають!
З Михайлом Голииським така сама була пригода.
Коли він народився (а це було 2го січня 1893 року, в Галичині, в селі Вербівцях, повіт Городенка), він страшно кричав.
Батько його (вербівський селянин) перелякано подивився на сина, потім на матір:
— Що ти мені подарувала? Та ж од його крику телята в оборі телесуються.
І, схопивши шапку, вискочив надвір.
Мати повернулася до куми і страдницьки промовила:
— Не затикайте йому рота, а винесіть у присінок — хай викричиться! Чи не дяк з нього, кумо, буде, бо на такий го. лос у Городенці дяк колись апостола читав?
Артистспівак із дитини вийшов…
* * *
Восьми років залишився Михайло Голинський без батька.
Мати, сильно бідкаючись, дала Михайлові освіту. Він скінчив гімназію і правничий факультет Львівського університету.
В гімназії він співав дискантом: був солістом гімназіяльного хору.
Видатний у нього голос був і тоді ще…
Не привабила Михайла Голинського адвокатська кар'єра.
Підтриманий своїм дядьком, українським письменником Марком Черемшиною, він почав 1918 року учитися співу у відомого львівського професора Чеслава Заремби.
Закінчивши курс у Заремби, Голинський їде до Мілана і вчиться у маестро Едвардо Гарбіна.
Енергійний, упертий, часто голодний, Михайло Голинський добився свого, закінчив науку і 1925 року, приїхавши до Львова, з великим успіхом дебютував у Львівській опері в "Паяцах" (Каніо).
Після дебюту — зразу ангажемент у Приморську оперу (міста Торонт, Бидгощ, Грудьондз). За п'ять місяців — гастролі у Варшаві, в опері "Тоска". Успіх — великий…
В цей час запрошення з Радянської України, і Михайло Голинський, селянин з Вербівців, їде, не задумуючись, до робітничоселянської України будувати українську оперу…
Якось так вийшло в перший приїзд його на Радянську Україну, що тодішня оперова адміністрація не дуже привітно його зустріла (не вивітрився ще порох старих лаштунків), і Михайло Голинський їде до Берліна, де блискуче дебютує в Берлінській опері.
На сезон 1927–1928 року знову запрошення з Радянської України, і Михайло Голинський у Харкові прем'єром столичної нашої опери.
Як бачите, Голинський усього три роки на сцені і за три роки він уже зажив європейської слави, і вже простягає за ним руки Америка…
* * *
У Михайла Голинського, в його чудовім горлі, на його дзвінких голосниках уміщаються герої з опер: "Гальки", "Кармен", "Аїди", "Паяців", "Жидівки", "Лоенгріна", "Пригод Гофмана", "Принцеси Турандот" і багатьох-багатьох інших.
Герої ті люблять і страждають на таких високих нотах, що голова обертом іде.
Герої ті люблять і страждають різними мовами: українською, італійською, німецькою, польською…
І любов, і страждання ті захоплюють глядача і несуть Михайлові Голинському, вербівському селянинові, визнання славного артиста.
* * *
Коли Михайло Голинський, схилившись над зарізаною ним же Карменсітою, в розпуці кличе "Кармееен!", навіть зарізана Карменсіта ворушиться…
Сам бачив!
Таке те "Кармееен!" металевовисоке!
ЙОСИП ГІРНЯК
Не пам'ятаю, — здається, взимку 1926 року, заходжу я в кабінет редактора робітничої газети "Пролетар", а мені й кажуть:
— Познайомтесь. Це — Гірняк з "Березоля"! І показують на канапу.
— Де Гірняк? питаю.
— Та он же ж, на канапі! Подивився я.
— Не бачу, кажу, ніякого Гірняка.
— Ви пильніше придивіться: він там. Придивився я пильніше.
Дивлюсь, над канапою величезні чорні окуляри, зпід окуляр хтось руку мені простягає:
— Гірняк!
— Дуже, кажу, приємно, але, будь ласка, зніміть окуляри, а то за ними не видно мені вас.
Зняв Гірняк окуляри.
Справді, таки сидить під окулярами маленька чорненька людина, з великим чорним волоссям, чорними гострими очима і з трішки лукавою такою посмішкою.
І лице в неї таке худеньке, блідненьке, виснажене.
А очі з блиском!
Це — Гірняк. Він — манюсінький.
Коли йде Гірняк улицею, через нього перескакують автомобілі, переїздять, не зачіпаючи його, автобуси, а візники, налітаючл на нього, грізно вигукують:
— Геп! Геп! Пообережись! І хто воно тут дітей без мамів по вулиці пускає!
* * *
Йосип Гірняк почав артистичну свою кар'єру з жіночих ролей. Факт.
Уперше він виступив на театрі, коли був у другому класі гімназіальному, і грав він тоді роль Оксани в "Невольнику".
Грав так, що "аж мама плакала"…
Гірняк каже, що мама плакала з радості, що її Юзик здорово на сцені грає.
Може, й через те мама плакала, а може, в мами на очах сльози забриніли від того, що твердо пам'ятала, що 14 квітня.
1895 року, в Галичині, в м. Струсозі вона народила козака, а тепер побачила, що не козак то, а кралечка… І заплакала.
* * *
Йосип Гірняк народився на перший день великодня, о 4й год. вранці, якраз тоді, коли його батько, кваліфікований дяк, виявляв свою кваліфікацію, виспівуючи на утрені "Христос воскрес!"
Народитись у дяка, та ще на Великдень — кар'єра, самі розумієте, забезпечена.
Мама мріяла, що буде з Юзика священик, а тато, сидячи на призьбі, сам своїх думок побоюючись, подумав:
"А може, й на єпископа видряпається! О господи, господи!"
Переплутав усю життьову путь Гірняка Хома Горбатий з "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці".
Побачив він "Гриця" в театрі "Українська бесіда", де її грав актор Юрчак…
І от з тої пори не полізла Гірнякові в голову ні "грека", ні "латина", а бачив він у себе за халявою великого ножа, щоб зарізати ним Гриця, а замість "Stella", "Stellae", "Stelli" декламував він:
"Так так? Усі мої зусилля, усі мої невсипущі ночі пішли тільки на те, щоб мене братиком назвали, щоб мене попросили привернути другого, милого, вродливого? Хахаха!!! А я, Марусе?! Хоч би ррррозрубав оці груди і жбурррнуз тобі своє серрррце, чи поняла б ти вірррри…?!."Чого ж ти, серррце, кипиш і жадаєш кохання…?!"[10]
І пішло все з того…
1914 року, коли вдарила війна і пішов Йосип Гірняк у січове стрілецтво, там він уже грає в театрі січових стрільців за режисурою Євгена Коханенка.
Грає в народних п'єсах, грає в ібсенівських, зудерманівських і т. д., і т. ін.
Навіть в операх співає… Баритоном (Ой, умру!).
Боротьба з поляками, евакуація на велику Україну…
Вінниця…
Гнат Юра з "молодняківцями" організовує театр ім. Франка.
Гірняк — в театрі ім. Франка…
Багато працює в п'єсах Винниченка, Гоголя, Тобілевича, Горького, Мольєра, Ібсена і т. ін.
Тут уже він виявляє себе неабияким майстром…
1922 року переходить до Курбаса в "Березіль".
"Теорія і практика" березолівської школи висувають Гірняка як творця образів Джіммі Хіггінса, Голохвостого ("За двома зайцями"), Кукси ("Пошились у дурні"), Трибуле ("Король бавиться"), ПуБа ("Мікадо"), кума ("Народний Малахій") і т. д.
Український театр має Йосипа Гірняка, першорядного майстра на характерні ролі…
* * *
Глибокі й різноманітні гірняківські театральні образи.
Трагічна фігура Джіммі Хіггінса і поруч шельмуватий ПуБу з "Мікадо"…
Гірняк уміє бути великим страдником у "Джіммі" і веселим жуліком у "Мікадо"…
І як неоднаково в нього звучить "Лізі" і "Ой, кокачка!..".
І як однаково він уміє вас переконати, що ви бачите перед собою справжнього Джіммі і таки справжнього ПуБу…
А кум його в "Малахії"…?!
Монументальна постать іконного крамаря, що не поскупився продати пару поросят, щоб повернути свого дорослого кума з "путі неправедної"…
* * *
І коли говорять про долю українського театру і коли пригадаєш, що на нашому молодому театрі вже є такі актори, як Йосип Гірняк, можна цілком спокійно сказати:
— Спокойно!
СЕРГІЙ ДРІМЦОВ
"Силует" Сергія Прокоповича Дрімцова "силуетить" уже тридцять п'ять років на культурномистецькій ниві.
"Силуетить" він на різних ділянках: на музичній, на громадській, на літературній, на агрономічній…
Взагалі на світі "силует" Сергія Прокоповича з'явився 1867 року, шістдесят літ тому, в Харкові…
1893 року, тридцять п'ять літ току, з'явилася його перша літературна праця, і цю дату Сергій Прокопович уважає за початок своєї мистецько-громадської діяльності.
Життєва путь С. П. Дрімцова така.
Закінчив він Харківську реальну школу і Красноуфимський технікум по агрономічному відділу.
З того часу аж до наших днів безнастанна творча велика й багата своїми наслідками праця…
Агроном… Літератор… Громадянин… Музика…
Чого більше у С. П. Дрімцова: чи агронома, чи літератора, чи громадського робітника, чи музики?
Всього більше…
Всього було багато, але останніми роками найбільше уваги Сергій Прокопович оддає музиці й громадській роботі.
Музичну освіту С. IL Дрімцоз дістав від приватних учителів.
Фортепіано він учився у Вільчака (Харків), скрипки у Шмідта й Волькоса (Харків), сольного співу у Шляпникової (школа М. Глінки) і в Лапинського.
Музичнотеоретичної дисципліни набув самотужки за вказівками М. В. Лисенка, листуючись з останнім та частенько до нього подорожуючи…
М. В. Лисенко дав увесь напрям музичному життю С. П. Дрімцова й скерував його на студіювання дуалістичної теорії Гуго Рімана.
Перший друкований музичний твір С. П. Дрімцова ("Колискова" на слова Степана Руданського) з'явився 1907 року.
Написаз С. П. Дрімцов разом біля 40 opus'iB.
Найголовніші з них: опера "Іван Морозенко", оперета "Сорочинський ярмарок", три вокальні балади, чотири фортепіанні п'єси. Решта — хори.
А скільки хорів поорганізовував Сергій Прокопович за своє життя?!
А скільки драмгуртків позакладав Сергій Прокопович?!
Перші робітничі хори на заводі ГельферіхСаде (тепер "Серп і молот") і в "Робочому домі" (тепер "Металіст") — діло рук і праці Сергія Прокоповича Дрімцова!
Педагогічна праця…
Лектор музичної школи II ступеня, перетвореної з консерваторії, С. П. Дрімцов при всіх дальших перетвореннях тої школи не кидав в ній працювати.
Викладач, помічник ректора, ректор і тепер завідатель педагогічною допоміжною частиною Харківського муздрамінституту — "Музичними класами"…
І тоді ж таки (різночасно): завстудією роб. селянського театру, інструктор МУЗО, зав. МУЗО, зав. і диригент художньої капели артистів…
С. П. Дрімцов 3 1/2 роки керує музпрофшколою на Журавлівці…
Та хіба перерахуєш, ким був С.
