У найми - Маркович Дмитро

ні, не сюди.

Вітер затих, місяць білолиций засвітив, і люди знайшли Ганнин слід.

— Он де, он де...— кричить вона і біжить. Оддалі видно горбок снігу.

— Он там вона... Йдуть скоріше, прибігли.

— Вона, вона! — закричала Ганна, кинулась до Марисі й завмерла.

Марися лежала, як і лягла: рученята заховані у рукава, ніженьки підогнула під себе, очиці закриті,— а вид тихий, покійний-покійний; усміх на ньому сяє...

— Замерзла... царство небесне, вічний покій,— хтось сказав.

— У найми... у найми оддала! — заголосила Ганна.

1888 р. Лютого 25