Зелений тесля - Шевчук Валерій

Розгадати вічну загадку, це все одно, що розтоптати її залізним чоботом. А я цього ніввіку й ніколи не допущу!

І тут сталося з ним друге "щось", як тоді вранці в Ясах, коли Осип пізнав Інше й обволікся ним. Він стояв малий і нікчемний перед цими високими горами, міцно стуливши повіки, а відтак виступив із себе, а може, і з цього світу. Виступив, бо відчув себе Іншим і пізнав, що одежа на ньому зелена, й очі в нього зелені, так само й тіло. А в руці відчув держало барт-ки із золотим вістрям. А коли змахнув тією барткою, то золоте вістря запалахкотіло іскрами. Тіло ж стало напрочуд легке, начебто з етеру. І він пішов, пострибуючи з гори на гору, щоб якнайшвидше покинути цю чужу землю, а знайти нечужу. Відтак побачив і її, і людей, обличчя яких були знайомі не через короткотривале спілкування, а через віковічне.

Тоді він спустився на одну із вершин і рушив уже землею, заходячи в кожне село, яке траплялося дорогою. Але зупинявся тільки в тих, де не було храму. І його бартка починала махати й рубати, зчісувати кору і тесати. І він, зелений тесля, не зупинявся й працював від сходу сонця аж до заходу. Тоді лягав спати в траві й покривався й напивався росами. А з першими променями знову вскакував і починав зносити, зводити, складати стіни і звершувати. І не заспокоювався доти, доки не підіймав очі й не бачив винес-лого до неба храму. Тоді його сліпило сонце, і він сміявся, і це ставало знаком, щоб іти чи летіти далі. І він знову стрибав з гори на гору, шукаючи інше село без даху, тобто без храму. І знову осліплювало його сонце, а в його очах виростала оточена сяйвом струнка будова...

— Господи, — прошепотів Осип майже застиглими вустами. — Адже це я — зелений тесля! Але чому не тільки сонце в моїй душі, але й тривога і печаль?

І йому явився чорновбраний косар, що ступає залізним кроком, тримаючи в руках залізного хреста. А ще тримав той косар залізну книгу, а все небо над ним, скільки бачило оком, позастелялося летючим воронням. І чорний косар уже не лише йшов, а косив своїм чорним хрестом, розкидаючи навкруги червоні роси, а відтак громадив ті покоси чорною книгою.

1974 р.