На сіножаті - Яновська Любов

Мій дядечку, мій братику, мій ріднесенький...

П р и к а ж ч и к. Тьху, скажена!

П р і с ь к а (лукаво). Не забороняйте мені замість Галі пасти!

П р и к а ж ч и к. Це з якої речі?

П р і с ь к а. Мій батечку! В неї голівонька болить! Не так голівонька, як ніженьки; не так ніженьки, як серденько, та по тому ледачому Максимові!..

П р и к а ж ч и к. Завтра твоя черга — завтра й пастимеш.

П р і с ь к а. Ну нехай яка інша дівка замість Галі пасе.

П р и к а ж ч и к. Не можна.

П р і с ь к а. Ну хай Санька.

П р и к а ж ч и к. Чи тобі позакладало?

П р і с ь к а. Дядечку, а Варка?

П р и к а ж ч и к. Пришелепувата! Сказав — ні.

П р і с ь к а (швидко). Ну Явдоким, ну Степан, ну Іван...

П р и к а ж ч и к (перепиняючи річ). Сказилася, чи що? Сказав — не можна.

П р і с ь к а (лукаво). Ну хай Максим та Галина вкупі пасуть.

П р и к а ж ч и к (розпалившись). Чи ти відчепишся від мене, причинувата? Як звелів, так і буде: Максим пожене на ставидло, а Галя на лан.

П р і с ь к а. А ви, дядечку, де будете? Мабуть, до Галі поманісеньку пошкандибаєте?

П р и к а ж ч и к. Мара! Чиста мара! Чого ти прийшла, чого тобі треба?

П р і с ь к а. Кликати вас вечеряти, бо тітка вже втретє галушки гріють — чисто на соломаху переварились. Я кажу тітці підождать трохи, поки дядько після "горлиці" спочинуть, а вони таки шлють.

П р и к а ж ч и к. Ач, іродова дочка! Ще й глузує! Зажди, зажди, я таки колись тобі пригадаю. (Йде).

ЯВА 17

Пріська сама.

Пріська (услід прикажчикові). Шкандилюго проклятий, собака руда, потороча, дрантя погане, волюка клапоухий! Бач, що при розумів, Максима з економії вигнати. А Галя дурна, їй же Богу, дурна! Коли б оце я була на її місці, то я б і довіку не погнала корів, — прикинулась би такою недужою, хоч присвятитись: ухопили б мене і сояшниці, і пропасниця, і пристріт, і насередниця, і крикливиці, і плаксивиці, і всяке горохове лихо... Стогнала б, кричала, корчилася, до землі припадала б, аж поки всі заснули, а тоді... у! Тоді... перекинулася б у пташечку, обернулася б метеликом і полинула б, полетіла б серед темної ночі до милого аж на край світу: припала б до його грудей та й зомліла... Ні, не я буду, коли не вирятую Галі! Дарма що ти, шкандилюга клапоухий, забороняєш — я таки зведу наших голубів до пари.

За коном: "Прісько... у!"

Пріська. Іду-у!

ЯВА 18

Г а л я сама.

Ясно світить місяць. Спочатку на кону немає нікого. Праворуч за лаштунками грає сопілка.

Г а л я. Зачула сопілочку, й серце упало. Це Максим грає... Невже Пріська не збрехала, невже він справді надігнав коней аж сюди? Піти хіба? Боюся, боюся, не дай Боже, Йосип довідається... Він, він, голуб мій, грає... І полинула б, і полетіла б, та боюся: як прожене Йосип з двору, то ні за віщо буде й скрині купити...

М а к с и м (співає).

Ой зійди, зійди, ясний місяцю,

Як млиновеє коло,

Ой вийди, вийди, серце дівчино,

Та промов до мене слово.

Г а л я (співає).

Ох і рада б я та виходити,

Із тобою говорити,

Так судять-гудять злії люди,

Хотять же нас розлучити.

ЯВА 19

М а к с и м та Галя.

М а к с и м. Галю, ти тут? Галочко, ясонько, рибонько! Чи я надіявся, чи я думав, що ти тут! Пріська прибігла до мене, звеліла коней сюди надігнати...

Г а л я. А де ж твої коні тепер?

М а к с и м. Там десь. Кат їх бери! Хіба я міг біля коней зоставатися, коли зачув твій голос? Хіба я можу думати про коней, гроші, про все на світі, коли ти біля мене? (Цілує Галю).

Г а л я. Гляди, мій голубе, щоб, бува, до шкоди не дійшов — коні як уберуться в пашню та нароблять шкоди, то Йосип тобі не подарує.

М а к с и м. Ат! Хай він лусне, самий Йосип! Ти біля мене, твоє серденько б'ється поруч з моїм, я цілую, милую тебе досхочу, а там хай Йосип здере завтра з мене не то гроші, а й волосся з голови!..

Г а л я. А батько?

М а к с и м. Не згадуй мені про батька. З того часу, як я впевнився, що гроші йому миліші за моє щастя, я його більш не поважаю; з того часу, як він заборонив мені сватати тебе, серце моє від його відвернулося, а сьогодні я ледве втерпів, щоб не вилаяти його...

Г а л я. Батька? Боже тебе борони! Максимику, що це ти?

М а к с и м. Ти знаєш, що він бере мене з економії? Що він розрізняє нас, веде мене світ за очі аж у другий повіт, аби вволити волю Йосипа?

Г а л я. Ой Боже ж мій, Боже! (Плаче).

М а к с и м. Голубочко моя, квіточко! Чи пам'ятатимеш ти мене, чи загадуватимеш мене, безталанного, коли я буду далеко від тебе?

Г а л я. Чи не гріх тобі й питати? Увесь вік буду тебе пам'ятати, у дівках посивію, а не зраджу я тебе, мій соколе, мій голубе, ніколи...

За коном голос Йосип а. Максиме! Максиме! А бодай ти й без вісті пропав!

Голос Тетяни. І, людочки, рятуйте! Жалуйте мене! (Тужить).

М а к с и м та Галя біжать геть.

ЯВА 20

Йосип, О п а н а с, Тетяна, староста, поняті, згодом Галя, Максим,

с т р о к і в ц і, Пріська.

С т а р о с т а (до Тетяни). Не турбуйтеся, тітко, шкоду всяк бачить: дві десятини хліба чисто витолочено.

Т е т я н а. Людочки мої, сусіди дорогі, не зобидьте нещасну удову одиноку! Це ж увесь мій присівочок, уся моя надія! Ще ж я у гамазей винна, ще ж я й не оплатилася... (Плаче).

П о н я т і. На 50 карбованців, не менше, шкоди, Йосипе Івановичу! Усі ми бачили, як сорок штук панських коней толочили Тетянине поле. Зробимо завтра протокола, хай пан її заплатить.

П р и к а ж ч и к. З якої речі панові платити? У пана пастухів повен двір — вони відповідають за шкоду. Цю ніч Максим пас — хай і платить.

Т е т я н а. Чим він і заплатить? Людочки ж мої! Дві десятинки хлібця попсовано, витолочено — сама свята земля чорніє... (Низько кланяється, плаче). Згляньтеся хоч на моїх сиріт! Де той Максим 50 карбованців візьме?

П р и к а ж ч и к. А мені яке діло? Де хоче, там хай і бере!

Староста. Кажу вам, тітко, не турбуйтеся: коли Максим і не має чим заплатити, то зате в кишені у старого Опанаса бряжчить добре. Зробимо завтра протокола та й потягнемо з батька усе до копієчки.

О п а н а с. З мене?.. Людочки, братіки, чи я повинен у цій пригоді? Катуйте його, проклятого, тягніть у холодну, під різки його, каторжного!

П р и к а ж ч и к. Авжеж так, усипте йому, іродовому синові, десятків з п'ять. За віщо батькові одповідати?

О п а н а с. І де я візьму отаку суму? 50 карбованців! Лишенько! Згляньтеся-таки на мою бідність, на мої злидні та недостатки! 50 карбованців!.. Рятуйте!

П о н я т и й. Ось і Максим іде.

П р и к а ж ч и к (до Максима). Що ти наробив? Де ти був?

М а к с и м. Там, де тепер немає.

Опанас. Давай, синку, 50 карбованців за спаш — хоч з душі видери, хоч завісся, а подай.

М а к с и м. У вас до ката тих золотих, то й платіть. А я де візьму?

О п а н а с. О, Господи! Катуйте його, бийте його — я батько, я дозволяю...

С т а р о с т а. І хто б там бився? Заплати за сина, та й край.

О п а н а с. Хоч ріжте, хоч розіпніть, — не дам. Його, шибеника, питайте, з його шкуру деріть.

М а к с и м шепче щось на ухо старості.

Староста. Стійте, братця, годі клопотатися, послухайте мене! (До Опанаса). Ти не хочеш, старий, платити за сина 50 карбованців? Не хочеш?

О п а н а с. Хоч ріжте — не дам! Нема у мене й копійки, й шага за душею!

С т а р о с т а. Коли не маєш чим заплатити, то благословляй сина з Галиною до шлюбу: посватається, то Тетяна й подарує шкоду. Чи так, Тетяно?

Г а л я (падає навколішки перед матір'ю). Матусенько, нене моя ріднесенька! Ми вам з Максимом відробимо за шкоду!

Т е т я н а. Хай вас, дитино моя, Господь благословить!

С т а р о с т а (до Галі та до Максима). Перед батьком мерщій навколюшки! Благословляй, старий, а ні — витягай 50 карбованців з кишені. (Становить Галю та Максима перед Опанасом).

О п а н а с. 50 карбованців! Господи! Благословляю! (Благословляє Галю та Максима).

П р и к а ж ч и к. Що це таке? Тривайте: я сватаю Галю, я заплачу...

Г а л я. Нене моя! Людочки! Не хочу я за Йосипа! Краще з мосту та в воду.

Л ю д и. Ха-ха-ха! Чуєш, Йосипе?

П р і с ь к а (до Йосипа). Мій дядечку, мій кривесенький! Не вдавайся в тугу — я ж біля вас!

П р и к а ж ч и к (як несамовитий). Ти ізнову тут, проклята! (Кидається з ціпком. Пріська з реготом ховається за людей. Прикажчик іде геть з кону).

ЯВА 21

Без прикажчика.

Люди (співають)

Ой дуб-дуба, дуба, дуба!

Недалеко вже до шлюба.

Засватались на покосі,

Потанцюємо на росі.

От дуб-дуба, дуба, дуба!

Наша дівка Галя люба,

А ми хлопці моторненькі

Та й до жартів охітненькі.

Ой дуб-дуба, дуба, дуба!

Панські коні милі-любі:

Двоє стало за сватів,

А останні за дружків.

Ой дуб-дуба, дуба, дуба!

Що "булана" — мила-люба:

Вона стала за світилку,

Підем, хлопці, по горілку.

Танок.

Завіса