На сіножаті - Яновська Любов

Га?

П р и к а ж ч и к. Візьми ось тикву, дівчата забулися.

Г а л я вертається, бере тикву, хоче йти.

П р и к а ж ч и к. Тривай-бо, Галочко! Куди поспішаєшся?

Г а л я. Строківці вже пішли.

П р и к а ж ч и к. Хай собі йдуть, а ти побудь трохи зо мною. Галочко, чого ти прийшла на гребовицю? Я тобі навмисне загадав пшеницю мити, щоб ти свого білого личенька на сонці не запалила, а ти прийшла сюди. Скажи, моє серденько, на яку роботу настановити тебе завтра?

Г а л я. Заведено, яку дівчатам таку й мені роботу загадаєте. (Хоче йти).

П р и к а ж ч и к. Тривай-бо! Я хочу з тобою по щирості побалакать, а ти мерщій тікаєш. Слухай сюди, моя голубонько! Ти бачиш, який я до тебе прихильний; я тобі й роботу щодня призначаю найлегшу, я тебе щонеділі й додому пускаю, я тобі й платок восени дам найкращий; послухай же моєї поради та не погань-бо себе, моє серденько, жениханням з отим паскудним Максимом. Воно нікчемне, непутяще, не варте доброго й слова, а ти ж таки дівонька — слава Богу!

Г а л я. Доки я тут стоятиму?

П р и к а ж ч и к. Розсердилася, розгнівалася, слухати мене не хочеш... Дурненька, дурненька! Ти б таки сама подумала: з ким ти змагаєшся, кому ти перечиш? Я ж таки прикажчик, а ти — строкова дівка: моя воля, моє право над тобою. Інший би на моєму місці гримав на тебе, найважчу роботу тобі накидав, а я, бач, до тебе все з ласкою...

Г а л я. Навіщо ви мені це кажете?

П рикажчи к. На те, моя дівонько, на те, моя Галочко, щоб ти подумала та не цуралася свого щастя. Подумай тільки, подумай: схочеш — і будеш прикажчицею... Прикажчицею! А? Хіба погано?

ЯВА 11

Ті ж та с т р о к і в ц і.

Г а л я. Залицяйтеся до кого хочете, робіть прикажчицею чи панією, а мені... мені гидко, бридко, соромно слухати ваші речі. (Хоче йти).

П р и к а ж ч и к (вдержує її за рукав, співає).

Дівчино, рибчино,

Кохана моя,

Чого ж ти мене

Та й не злюбила?

П р і с ь к а (крадеться тихенько й над самим вухом у прикажчика на весь голос):

Я вас любила і не забуду,

Любила, кохала — любити буду.

Г а л я з реготом біжить геть з кону.

ЯВА 12

Прикажчик, Пріська, строківці за копицею.

П р и к а ж ч и к. Тьху! Оглашенна, листопадна, сто куп чортів твоєму батькові!

Пріська. Оттакої! Хіба ж то ви, дядечку, не до мене приспівували?

П р и к а ж ч и к. А! Халєра тебе візьми!

Пріська. Ще й сердяться! Я думала, що то ви за мною так побиваєтеся, та й хотіла заспокоїти вас... Ну, не клопочіться: я нікому не скажу, ніхто не знатиме про нашу пригоду: ані душа, ні лялечка.

П р и к а ж ч и к. Така ти й язиката!

Пріська. їй же Богу, не скажу. Хай я прахом розсиплюся, хай я лусну — не скажу. То ви, дядечку, мене не знаєте: я жаліслива, дуже жаліслива... тільки...

П р и к а ж ч и к. Що там "тільки"?

Пріська. Треба, щоб ви зробили те, що я попрохаю. То я в домовину понесу з собою цю новину про вас.

П р и к а ж ч и к. Що там таке? Може, й зроблю.

Пріська (лукаво). Щоб ви потанцювали зо мною.

П р и к а ж ч и к. Божевільна! Хіба я коли танцював?

Пріська. Ая хіба коли танцювала? Вже ж вам, здається, легше потанцювати, ніж мені змовчати. Та воно зовсім не важко танцювати. Ось спробуйте. (Тягне прикажчика за рукав).

П р и к а ж ч и к. Відчепися, сатано!

Пріська. Ось бачте, дядечку, які ви недобрі! Коли так, то й я не хочу мовчати. (На весь голос). Люди добрі, слухайте сюди... Наш прикажчик Йосип Іванович...

П р и к а ж ч и к. Мовчи ти, каторжна...

Пріська. Затанцюйте, а ні — так я зразу піду в казарми та розкажу все. Ото буде реготу!.. Нумо, дядечку! (Тягне за рукав, співає).

Ой дівчина-горлиця

До козака горнеться,

А козак — як орел,

Як побачив, так і вмер.

Не хочете танцювати? (На весь голос). Люди добрі, слухайте сюди. Наш прикажчик...

П р и к а ж ч и к. Та я не вмію.

Пріська. Нічого — навчитеся. Нуте-бо. (Співає).

Ой дівчина-горлиця...

Прикажчик починає перебирати ногами.

Пріська. Отак би й давно. Хутенько, дядечку, хутенько!

Ой дівчина-горлиця і т. ін.

Прикажчик танцює швидше. За копицею: Ха-ха-ха! Тю-у!

Всі строківці біжать з реготом, за ними й Пріська.

П р и к а ж ч и к. Призвела, проклята, призвела до сорому!

ЯВА 13

Прикажчик сам.

П р и к а ж ч и к (стурбовано). Ну, я ж їй! Призвела, проклята, призвела! Я б тобі давно шлях показав, якби тебе не старшина в хрест уводив! (Бігає по кону).

ЯВА 14

Прикажчик та Опанас.

О п а н а с (увіходить тихенько, низенько вклоняється). Здоровенькі були, Йосипе Івановичу!

П р и к а ж ч и к. От гаразд, що прийшли. Я хотів сам оце йти до вас, попрохати вас об чімсь.

Опанас. Жартуєте, хай здорові будете, Йосипе Івановичу! Об чім маєте ви прохати таких маленьких людців, як ми? Самі знаєте наші злидні, нашу бідність та недостатки: хлібця — дасть Біг, грошенят і в заводі немає — хіба соломкою або половкою услугувати?

П р и к а ж ч и к. Не треба мені ні грошей ваших, ні хліба, тим паче прілої полови...

О п а н а с. То ж то і є! То ж то і є! І я-бо кажу: нема чим нам, злидням, вам услугувати... Ось я, не в гнів вам буде, прийшов навмисне, щоб попрохати вас...

П р и к а ж ч и к. Кажіть...

О п а н а с. Ви старші — за вами річ.

П р и к а ж ч и к. Ні, кажіть попереду ви.

О п а н а с. За отаманом перше слово.

П р и к а ж ч и к. Ви старші на годи.

О п а н а с. Ваша сила — ваша воля... Рівець хотів попрохати у вас задля пастівничка: одна одним коровочка, та й то ніде попасти. Свій сінокіс, п'ятнадцять десятинок, під траву запустив, а пастівничка немає.

П р и к а ж ч и к. Та що ж! Воно можна...

О п а н а с. Травиці хотів ще попрохати, отієї заводської — настрямочок.

П р и к а ж ч и к. Бачите, ця трава насіяна на завод, на насіння; пан дуже у ній кохається; отже, візьму гріх на душу — дозволю вам трошки укосити... тільки, глядіть, обережно, щоб ніхто не дізнався.

О п а н а с. Ні, ні, борони Боже! Хіба я людей не знаю? Я вночі, без місяця, у балочці коситиму.

П р и к а ж ч и к. Оце і все?

О п а н а с (кланяється). Ще хотів попрохати отієї пшениці "гарнаутки" хоч мисочку на завод.

П р и к а ж ч и к. Е, ні! Цього не можу — це вже скидається на те, наче я краду. У пана її всього дві четверті...

О п а н а с. Хай Бог милує — красти! (Тихо). Хіба, то ви крали, як собі на насіння уночі брали?

П р и к а ж ч и к. То я в щот жалування, все одно що купив.

О п а н а с. А яка зародила! От і вір людям, що з купленого зерна не буде хліба!

П р и к а ж ч и к. Добре, я вам і пшениці дам.

О п а н а с. Мірочок зо дві, як буде ваша ласка.

П р и к а ж ч и к. Хай вже й дві. Приїздіть уночі, я вам наберу, а потім, заведено, запишу в щот жалування.

Опанас. Так, так...

П р и к а ж ч и к. Більш нічого?

Опанас. Ой, Йосипе Івановичу, Йосипе Івановичу! Таким людцям, як ми, і на хрестини треба сорочки прохати, і на труну дощок позичати. Де б то нам при наших злиднях та недостатках та не було об чім прохати!

П р и к а ж ч и к. Кажіть в один раз.

Опанас. Коли б ваша ласка, Йосипе Івановичу, та зглянулися ви на мене, та пособили мені левадку за 700 карбованців у пана купити, то я б вам у ноги поклонився.

П р и к а ж ч и к. За ту леваду сьогодні Прокіп 1000 карбованців давав.

Опанас. То що, то що? Ви про Прокопа мовчіть, про мене скажіть — панові грошей треба, от і буде левадка за мною. На 700 якось стягнуся, а більше й шага за душею нема.

П р и к а ж ч и к. Ну добре, хоч і знаю, що у збанку ваших 2000 лежить, хоч і знаю, що у вас сім пашенних ям з пшеницею, — проте тягтиму за вас руку, умовлю пана віддати вам левадку за 700. Але за все те, що я зроблю для вас, мусите завтра взяти вашого сина з економії.

О п а н а с (перелякано). Максима?

П р и к а ж ч и к. Завтра щоб не було й духу його в економії, щоб я його не бачив більш перед своїми очима!

О п а н а с. Бідна голівонько! Змилуйтеся!.. Куди я його тепер подіну?

П р и к а ж ч и к. Куди знаєте! Хоч з каменем на шиї в воду, а я його більш не держатиму. Ви не візьмете — я однаково його прожену, бо я прикажчик, я старший тут, в економії: кого хочу, того жену з двору.

О п а н а с. Боже мій, Боже! Це ж він і строк переведе. Сорок карбованців — не сорок копійок!

П р и к а ж ч и к. Наймете в другу економію, то там він, може, краще робитиме, а тут йому Галька заважає.

О п а н а с. Галька? Ота голодранка? Удовина дочка? Хай же він прийде у неділю, я йому покажу, як до злиднів залицятися!

П р и к а ж ч и к. Як то у неділю? Завтра я його сам прожену.

О п а н а с. А, бідна голівонько! Об'їсть, чисто об'їсть каторжний хлопець, поки я йому десь місце знайду.

П р и к а ж ч и к. Як знаєте! Коли вам шкода синові шматка хліба, то мені ще шкодніше панської пшениці та левади... На рівець та травицю я теж знайду вдячніших за вас охотників.

О п а н а с. Не гнівайтесь, прохаю вас, Йосипе Івановичу!.. Я візьму його, тільки... (кланяється) хай таки він хоч ці чотири деньки, до неділі, побуде — хоч на поганенькі штанчата заробить...

П р и к а ж ч и к. Завтра щоб його не було!

За коном голос Максима: "Гей, куди, булана! Тирр... гладка!"

П р и к а ж ч и к (кричить на Максима). Гей, ти! Чого серед ночі людей полохаєш? (Убік). Ото з досади гукає так на коней; досадуй, досадуй: не пособить, бо я таки прикажчик! (До Опанаса). Йдіть же до Максима та скажіть йому, щоб завтра прийшов у контору за рощотом.

О п а н а с (чухається). А, бідна голівонько. Добре. Прощайте! Не забудьте ж про левадку!

П р и к а ж ч и к. Ні-ні...

О п а н а с (іде геть). Максиме, Максиме! Зажди-но мене!

ЯВА 15

П р и к а ж ч и к сам.

П р и к а ж ч и к. Тьху... А ще наш перший дукар на селі. Обшарпане, обірване, голодне раз у раз! І Галя ладна до такого свекоря йти? Що то значить кохання! Так ні ж, ні, моя куріпочко!.. Не попущу я тебе загинути! Вирятую тебе, дівонько: не мало, не багацько — прикажчицею тебе зроблю! Тут аби на цю ніч вас розлучити, аби цю ніч як перебути, а ранком аж зашелестить Максим з двору, і дурному коханню твоєму буде кінець. Не дурно я 15 років удовів — не попущу тепер над своїм коханням знущатися. Та й те ж подумати: я прикажчик — не абищо!

ЯВА 16

Прикажчик та П р і с ь к а.

П р і с ь к а. Дядечку, мій голубе, батечку ріднесенький, золотесенький, кривесенький...

П р и к а ж ч и к, Чого тобі, оглашенна?

П р і с ь к а. Увольте моє прохання...

П р и к а ж ч и к. Ізнову щось надумала, неокаянна?

П р і с ь к а.