Українські птахи в українському краєвиді - Голобородько Василь

і буЪшла, і бу^шля,
а можливо,
ти — загадки про саму себе, в яких
загадки відомі — це слова, якими ми тебе називаємо,
відгадки відомі — це ти сама уся,
але невідома нам сьогодні ознака,
на підставі якої створені ці загадки-слова,
ці загадки — твої ніби польські імена;
подекуди тебе, біла птахо, називають
невідомо чийого народу іменами:
ти — і клііїконь, і некліШка,
і клеїїкотень, і ТлеЫотень,
а можливо,
ти — загадка самої себе за ознакою:
та, хто клекотить,
та, хто своїм довгим дзьобом голосно стукотить;
подекуди тебе, біла птахо, називають
нашими прадавніми іменами,
що є загадками про тебе саму за ознакою:
та, хто має гострого і колючого дзьоба, яким
ти ловиш на болоті жаб для своїх лелеченят,
ти — і гоИеля, і гоОвня, і гойеря, і гоОво,
ти — і ґоваОня, і ґоОв'я, і ґоОя,
відгадкою цих загадок
ти — сама уся;
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто з далекого краю-вираю рано навесні вилітає,
та. хто з далекого краю-вираю до нашого села летить,
та, хто з далекого краю-вираю
до нашого невеселого села летить,
а наше село в кінці зими чому невесело? —
нема кому вийти, село розвеселити:
старі баби пощербатіли, молодиці погорбатіли,
а дівоньки заміж пішли —
нема кому вийти, село розвеселити, ось
ти, білий лелече-пташе, розвесели село наше, і уже
ти з далекого краю-вираю рано навесні вилітаєш,
ти з далекого краю-вираю до нашого села летиш,
у день святого Гарасима, 17 березня,
до нашого невеселого села прилітаєш
(Гарасим прийшов
і тебе, біла птахо, з далекого краю-вираю привів),
перелітаєш Десну і приносиш нам красну весну,
ТИ — 6ЄСЄЇЇ/11ІК,
а відгадкою такої загадки
ти — сама уся.
Лелеко, біла лелеко,
ти з далекого краю-вираю до нашого села прилітаєш,
діти бачать тебе, як ти над селом летиш,
головою крутиш — шукаєш своє старе гніздо,
головою крутиш — шукаєш, де б змостити нове гніздо,
а діти усі хочуть, щоб
ти селився саме у нашому селі, щоб
ти мостив собі гніздо саме у них на подвір'ї
(там батько уже й старе колесо поклав на клуню),
діти махають тобі руками і кричать:
"Лелеко, біла лелеко,
до осені недалеко,
а де твої яйця?" —
хоч діти й знають, що до осені ще так далеко,
хоч діти й знають, що
ти з далекого краю-вираю до нашого села тільки прибула,
але зустрічають тебе такими словами,
мовляв, треба тобі, біла птахо,
негайно розпочинати мостити гніздо,
ось тут — у нашому селі,
ось тут — у нас на подвір'ї,
мовляв, не треба тобі, біла птахо,
летіти до другого села,
мовляв, треба тобі, біла птахо,
негайно сідати на старе гніздо,
де ти жила минулого літа та виводила лелеченят,
а не летіти десь далі, що ти збираєшся робити,
бо ти, біла птахо, ніби відповідаєш:
"На бору, на бору!" —
мовляв, таки летітимеш далі,
туди, де твої яйця,
діти ж так хочуть, щоб ти не летіла далі,
що й не знають уже, як тебе умовляти,
тому ніби залякують тебе:
"Я яєчка заберу, заберу,
а кубельце потовчу, потовчу!" —
а ти ж знаєш, що діти цього не робитимуть,
це їм дуже хочеться, щоб
ти селилася у нашому селі, щоб
ти мостила своє гніздо у нас на подвір'ї, тому
ти, біла птахо, покружляєш, покружляєш і сідаєш
на своє старе гніздо та починаєш його лагодити.
а як у тебе не було старого,
то розшукуєш колесо на клуні
та й розпочинаєш мостити нове гніздо
на радість усім дітям:
діти ж знають —
у сусідньому селі по тій дорозі, де ти летиш,
тебе, біла птахо, теж зупиняли діти,
махали тобі руками Й кричали:
"Лелеко, біла лелеко,
до осені недалеко,
а де твої діти?" —
хоч діти і в сусідньому селі знають,
що до осені ще дуже далеко,
хоч діти і в сусідньому селі знають, що
ти з далекого краю-вираю
до їхнього села тільки прибула,
але зустрічають тебе такими словами,
мовляв, треба тобі, біла птахо,
негайно розпочинати мостити гніздо,
там — у їхньому селі,
там — у них на подвір'ї,
мовляв, не треба тобі, біла птахо,
летіти десь далі,
мовляв, треба тобі, біла птахо,
негайно сідати на старе гніздо, де
ти жила у них минулого літа та виводила лелеченят,
а не летіти десь далі, що
ти й збираєшся робити, бо
ти, біла птахо, ніби відповідаєш їм:
"До осені далеко —
я хатку зроблю і діток виведу,
а восени у вирій полечу й діток заберу', —
ніби сказала імтак
та й до нашого села долетіла,
а деякі з вас, біла птахо, ні в сусідньому селі
по тій дорозі, де ти летиш, не сідаєш,
ні в нашому селі,
куди ми тебе так запрошували, не сідаєш,
а летиш далі, на третє село,
де тебе теж приманюють діти,
махають тобі руками й кричать:
"Лелеко, лелеко-татку
збудуй у нас добру хатку,
та виведи діток!" — а
ти чи сідаєш там, чи летиш іще далі,
де тебе теж приманюють діти,
махають руками й кричать:
"Лелеко, лелеко-татку,
зроби у нас добру хатку!" — а
ти чи сідаєш там, чи летиш іще, іще далі,
де тебе теж приманюють діти,
махають руками й кричать:
"Лелеко, лелеко-дядьку,
зроби мені хатку
і ставок, і млинок,
і цибулі грядку!" — а
ти чи сідаєш там, чи летиш іще, іще, іще далі,
де тебе теж приманюють діти,
махають руками й кричать:
"Лелеко, лелеко-дядьку,
зроби мені хатку
і ставок, і млинок,
ще й вишневенький садок!" — а
ти чи сідаєш там, чи летиш іще, іще, іще, іще далі,
бо ж по всій Україні тебе чекають діти,
бо ж по всій Україні тебе хочуть приманити діти,
бо ж по всій Україні тобі хочуть діти махати руками
й запрошувати селитися у їхньому селі,
тільки у них на подвір'ї,
бо ж по всій Україні тебе чекають діти,
бо ж по всій Україні тебе приманюють діти,
бо ж по всій Україні тобі діти махають руками
й запрошують селитися тільки у їхньому селі,
тільки у них на подвір'ї,
діти, які творять загадку початку за ознакою:
ті, хто тільки розпочинає жити, —
як діти тільки розпочинають жити,
щоб так і ти, біла птахо, розпочинала жити
тільки у їхньому селі,
тільки на їхньому подвір'ї.

Лелеко, біла лелеко,
ти твориш загадки про саму себе за ознаками:
та, хто має довгі ноги,
та, хто має довгого дзьоба,
та, хто буває на болоті,
та, хто ловить жаб,
та, хто мостить своє гніздо на хаті, —
про тебе, біла птахо, на вечорницях
парубки загадують загадки дівчатам,
а дівчата загадують загадки парубкам:
"Довгі ноги і довгий ніс,
по болоті ходить скрізь",
"На вершку палати хатчина,
а там пан високий",
"Які ноги заввишки,
такий ніс завдовжки,
хату на хаті має,
жабам рахунок знає",
"Які ноги, такий ніс,
по болоту ходить скрізь,
хату на хаті має,
жабам рахунок знає', —
а відгадкою таких загадок
ти — сама уся.

Лелеко, біла лелеко,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто відлітає у далекий край-вирай восени,
та, хто прилітає з далекого краю-вираю навесні,
відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
а ця ознака міститься у порівнянні:
"Облітав, мов лелека, усі моря і землі",
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто має довгого дзьоба,
відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
а ця ознака міститься у порівнянні:
"Сміється, наче б Його бузько носом лоскотав",
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, у кого гніздо на хаті,
відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
а ця ознака міститься у прислів'ї:
"Бузьок на хаті,
а журба в кімнаті";
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто стоїть на гнізді, опустивши крила.
відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
а ця ознака міститься у порівнянні
"Стоїть, мов лелека, й крила опустив";
ти твориш загадку про саму себе за ознакою
та, хто ловить жаб,
відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
а ця ознака міститься у прислів'ї:
"На одній сіножаті
і віл пасеться
і бузько жаби ловить*;
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто ковтає жаб,
відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
а ця ознака міститься у порівнянні:
"Ковтнув, як лелека жабу";
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, кому Бог дав
ловити гадів і всяку іншу нечисть,
відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
а ця ознака міститься у приказці:
"Така правда, як Бог казав буселю";
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто літає далеко,
відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
а ця ознака міститься у приказці:
"Лелека, що літає далеко";
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто літає, де хоче,
та, хто сідає, де хоче, хоч би й на костелі,
відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
а ця ознака міститься у приказці:
"Виграв бузька на костелі";
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто відлітає у далекий край-вирай,
та, хто відлітає після Спаса, 19 серпня,
відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
а ця ознака міститься у порівнянні:
"Світ так змінився, що ми, старі,
як ті бузьки по Спасі, ходимо по ньому —
ніби він не наш, а ми не його".

Лелеко, біла лелеко,
ти твориш загадки про саму себе за ознаками:
та, хто стоїть на одній нозі,
та, хто ловить жаб,
та, хто їсть жаб, —
діти граються, наслідуючи тебе, біла птахо,
діти граються
і творять загадку про тебе за цими ознаками,
розпочинається їхня гра словами:
"Летіла біла лелека,
стала на одну ногу
та й зловила жабу —
жаба заквакала,
а лелека втекла", —
після цих слів діти стрибають на одній нозі —
той, хто стрибає найдовше на одній нозі,
той найбільше подібний до тебе за ознакою:
та, хто стоїть на одній нозі,
той, хто стрибає найменше на одній нозі,
той найменше подібний до тебе за ознакою:
та, хто не стоїть на одній нозі, —
той найбільше подібний до жаби,
той, хто стрибає найдовше на одній нозі,
той найбільше подібний до тебе, біла птахо, а тому
він починає щипати
того, хто стрибає найменше на одній нозі,
того, хто найменше подібний до тебе,
того, хто найбільше подібний до жаби, —
"щипати" —загадка "їсти" за твоєю ознакою:
та, хто їсть жаб, —
а відгадка такої загадки-гри
ти — сама уся і твої ознаки:
та, хто стоїть на одній нозі,
та, хто ловить жаб,
та, хто їсть жаб.

Лелеко, біла лелеко,
ти так близенько біля нас, людей, мостиш своє гніздо:
на хаті, на клуні, на дереві, що росте на подвір'ї,
ти не ховаєш від нас, людей, свого гнізда у лісі,
ти довіряєш нам, людям, як більше ніхто із птахів,
ти довіряєш нам, людям, та іще ластівка,
ти так близенько від нас, людей, літаєш над хатами,
ти так близенько від нас, людей, ходиш на сіножаті,
що нам хочеться порозмовляти з тобою, як із людиною,
тому ми, побачивши тебе,
як ти літаєш, сидиш чи ходиш поблизу,
звертаємося до тебе, називаючи тебе людським ім'ям,
наче до сільського дядька, доброго сусіда:
"Антоне, Антоне, коли тепло встановиться?" —
питають тебе жінки, які збираються городину садити,
"Грицьку, Грицьку, принеси води!" —
благають тебе спраглі косарі на сіножаті у лузі,
"Іване, Іване, скажи, чи ще довго пасти череду?" —
допитуються у тебе пастушки,
знудьговані довгим літнім днем, —
так тебе, біла птахо, називають,
ніби мало у тебе своїх, лелечачих, імен,
іще й людськими іменами.

Лелеко, біла лелеко,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто в кінці літа відлітає у вирій,
та, хто до Першої Пречистої, 28 серпня, відлітає у вирій,
відгадкою такої загадки
ти — сама уся;
ти, і разом з тобою інші лелеки,
творите загадку про самих себе за ознакою:
ті, хто в кінці літа, перед відльотом у вирій,
десь поза селом, на уже зжатому полі,
збираєтеся у табун,
ті, з-поміж кого виокремлюється ватажок,
який поведе увесь лелечий табун у вирій,
ті, хто закльовує своїми довгими дзьобами
хворих і поранених птахів,
бо вони все одно не долетіли б до вирію.
бо вони увесь табун збивали б з дороги у вирій;
ти, і разом з тобою інші лелеки,
творите загадку суду за ознакою:
ті, хто в одному місці збирається великим гуртом,
ті, з-поміж кого виокремлюється хтось один,
ті, хто засуджує когось за віщось до страти,
ви — лелечий суд
а відгадкою такої загадки
ти — сама уся, і разом з тобою інші лелеки,
та ваша поведінка перед відльотом у вирій;
ти, і разом з тобою інші лелеки,
творите загадку-прикмету наступної зими за ознакою:
ті, хто відлітає рано у вирій, або
ті, хто відлітає пізно у вирій,
а відгадкою такої загадки є
зима, яка буде або ранньою, коли
ви відлітаєте рано у вирій,
або пізньою, коли
ви відлітаєте пізно у вирій;
ти, і разом з тобою інші лелеки,
творите загадку про самих себе за ознакою:
ті, хто в кінці літа, перед відльотом у вирій,
десь поза селом, на уже зжатому полі,
збираєтеся у табун,
ті, до чийого табуна прибиваються солов'ї,
щоб відлітати разом із вами у вирій,
повсідавшись па ваших просторих спинах,
ті, хто відлітає у вирій тільки вночі,
щоб солов'ї не бачили, коли ви відлітаєте,
та не повсідалися на ваших просторих спинах,
ті, кому не вдається уникнути солов'їв,
бо вони все одно відлітають разом із вами у вирій,
повсідавшись на ваших просторих спинах,
відгадкою такої загадки-небилиці
ти — сама уся, і разом з тобою інші лелеки,
які перед відльотом у вирій збираються у табун,
а біля вашого табуна завжди можна побачити
і табунець малих солов'їв,
які теж восени відлітають у вирій.

II

Лелеко, біла лелеко,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто буває у пошуках поживи у лузі,
та, хто буває у пошуках поживи на болоті,
ти твориш загадку про рослину за ознакою:
та, що росте у лузі, де ти буваєш,
та, що росте на болоті, де ти буваєш,
та, що цвіте цвітом із червоними пелюстками —
вогник, бузьків огонь:
як у людей є свій вогонь,
так і у тебе, біла лелеко, є свій вогонь,
як у людей є піч,
так і у тебе є лука,
так і у тебе є болото,
як у людей вогонь знаходиться у печі,
а на тому вогні люди готують собі страву:
печуть хліб, варять борщ, парять кашу —
так і в тебе, біла лелеко, вогонь знаходиться у лузі,
так і в тебе, біла лелеко, вогонь знаходиться на болоті,
де ти розшукуєш собі і своїм лелеченятам поживу:
жаб і жабенят, гадюк і гадюченят, вужів і вуженят, —
а відгадкою такої загадки
є рослина, що росте у лузі,
є рослина, що росте на болоті,
є рослина, яка цвіте цвітом із червоними пелюстками;
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто буває у пошуках поживи у лузі,
та, хто мас довгого дзьоба,
та, хто має довгого червоного дзьоба,
ти твориш загадку про рослину за ознакою:
та, що росте у лузі, де ти буваєш,
та, що цвіте цвітом із рожевими пелюстками,
та, що має видовжену коробочку із насінням —
бузьки, бузьочки:
як у тебе, біла лелеко, червоний дзьоб,
так і в рослини цвіт із рожевими пелюстками,
як ти, біла лелеко, буваєш у пошуках поживи у лузі,
так і рослина росте у лузі,
як у тебе довгий червоний дзьоб,
так і в рослини видовжена коробочка із насінням,
а відгадкою такої загадки
є рослина, що росте у лузі,
є рослина, що цвіте цвітом із рожевими пелюстками,
є рослина, що має видовжену коробочку із насінням.
Лелеко, біла лелеко,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто є білим птахом із чорним знаком на білому,
та, хто є білим птахом,
та, хто є уся білим птахом
і лише кінці крил чорного кольору,
та, хто буває у пошуках поживи у лузі,
ти твориш загадку про молоко за ознакою:
те, що є білим, —
пастушки, які пасуть череду в лузі, бачать тебе, як
ти ходиш у лузі,
вони звертаються до тебе, біла лелеко,
голосно вигукуючи замовляння, щоб
ти здаля почула:
и Бузьок-чапля — молока кр апля,
і в горнець, і в скопець,
а сам бузьок молодець";
як ти, біла лелеко, є білим птахом,
щоб так і в наших корів прибувало
біле молоко по краплі,
а відгадкою такої загадки-замовляння є
те, що у лузі пастушки пасуть корів,
у яких від соковитої трави прибуває молоко.
Лелеко, біла лелеко,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою
та, хто відлітає у далекий край-вирай восени,
та, хто прилітає з далекого краю-вираю навесні,
а відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
прикладаючи цю твою ознаку до котроїсь людини,
ми творимо загадку про людину і кажемо:
"Облітав, мов лелека, усі моря і землі", —
відгадкою такоі загадки-порівняння є не ти сама уся,
а людина, що виїжджала у пошуках щастя у далекий край,
людина, що повернулася,
не знайшовши щастя в далекому краю,

людина, яка через цю ознаку уподібнюється тобі,
поводить себе не як людина, а як ти, біла лелеко,
але ж людина не може бути тобою, тому
утих, хто чує таке порівняння,
воно викликає співчуття до тієї людини;
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто має довгого дзьоба, і тому,
якби така нагода трапилася, могла б когось дуже
полоскотати, від чого б той голосно сміявся,
а відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
прикладаючи цю твою ознаку до котроїсь людини,
ми творимо загадку про людину і кажемо:
"Сміється, наче б його бузько носом лоскотав", —
відгадкою такої загадки-порівняння є не ти сама уся,
а хтось із людей, хто даремно сміється,
ніби така нагода трапилася і ти, біла лелеко,
своїм довгим дзьобом його дуже полоскотала,
від чого той голосно сміється
хтось із людей, хто через цю ознаку уподібнюється
тій людині, кого ти, біла лелеко, ніби така нагода
трапилася, своїм довгим дзьобом дуже полоскотала,
від чого вона голосно сміється,
хто поводить себе не як людина, кому
ти, біла лелеко, не могла, хоч і маєш довгого дзьоба,
але такої нагоди не трапилося —
та й не трапиться ніколи! —
щоб ти могла когось сильно полоскотати,
від чого б той дуже сміявся,
а як та, кому ти, біла лелеко, ніби трапилася
така нагода, своїм довгим дзьобом полоскотала,
від чого вона дуже сміється
тому у тих, хто чує таке порівняння
воно викликає усмішку;
ти твориш загадку про саму себе за ознакою
та, у кого гніздо на хаті,
та, хто може сидіти у гнізді на хаті,
відгадкою такої загадки
ти — сама уся
прикладаючи цю ознаку до котроїсь людини,
яка перебуває в особливій ситуації,
ми творимо загадку про людину і кажемо:
"Бузьок на хаті,
а журба в кімнаті", —
відгадкою такої загадки-при слів'я є не ти сама уся
а котрась людина, яка з якогось приводу журиться,
на що немає ніякої розради, про що й каже той,
хто виголошує цю загадку-прислів'я;
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто стоїть на гнізді, опустивши крила,
а відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
прикладаючи цю твою ознаку до котроїсь людини,
ми творимо загадку про людину і кажемо:
"Стоїть, мов лелека, й крила опустив", —
відгадкою такої загадки-порівняння є не ти сама уся,
а парубок, який ніяк не знайде собі пари,
щоб одружитися
у кого одруження стоїть на одному місці, як
ти, біла лелеко, стоїш на своєму гнізді,
парубок, який через цю ознаку уподібнюється тобі,
поводить себе не як людина, а як ти, біла лелеко.
але ж людина не може бути тобою, тому
у тих, хто чує таке порівняння,
воно викликає співчуття до тієї людини;
ти твориш загадку про саму себе за ознакою
та, хто на сіножаті, там, де і віл пасеться,
ловить жаб,
відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
прикладаючи цю твою ознаку до котроїсь людини,
ми творимо загадку про людину і кажемо:
"На одній сіножаті
і віл пасеться,
і бузько жаби ловить", —
відгадкою такої загадки-прислів'я є не ти сама уся
а котрась людина поряд з іншою людиною,
які на перший погляд ніби й відрізняються
одне від одного,
а насправді є однаковими,
про кого іще інакше кажуть: "Обоє рябоє", —
людина через цю ознаку, яку прикладено до неї,
уподібнюється тобі, біла лелеко,
поводить себе не як людина, а як ти, біла лелеко,
але ж людина не може бути тобою, тому
у тих, хто чує цю загадку-при слів я
і здогадується про відгадку, тобто про ту людину,
яка малася на увазі тим, ким ця загадка-прислів'я
виголошувалася, вона викликає усмішку;
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто ковтає жаб,
а відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
прикладаючи цю твою ознаку до котроїсь людини,
ми творимо загадку про людину і кажемо:
"Ковтнув, як лелека жабу*, —
відгадкою такої загадки-порівняння є не ти сама уся,
а людина, яка ковтає щось жадібно цілком,
людина, яка через цю ознаку уподібнюється тобі,
поводить себе не як людина, а як ти, біла лелеко,
але ж людина не може бути тобою, тому
у тих, хто чує таке порівняння воно викликає усмішку,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, кому Бог дав ловити гадів і всяку іншу нечисть,
а відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
прикладаючи цю твою ознаку до котроїсь людини,
яка перебуває в особливій ситуації,
ми творимо загадку про людину і кажемо:
"Така правда, як Бог казав буселю", —
відгадкою такої загадки-приказки є не ти сама уся,
а людина, яка нарікає на свою долю,
хоча кожній людині її долю Бог дає,
так само, як тобі, біла лелеко.