Камертон Дажбога - Бердник Олесь
Ти розумієш суть притчі?
— Так. Це — закон трансформації. Якщо заглибитися в його зміст, то випливає страшний висновок: як-що Вітець зберігає себе — то самотнім залишиться. Якщо народжує Сина — то зникає, вмирає…
— Нарешті! Вперше я почув слово розуміння моєї простої притчі. Навіть мої учні першого євангельсько-го періоду боялися прикласти цей радісний закон до Місії Христа. Ти пам’ятаєш, що я відповів Пилипу, коли той попросив показати Вітця?
— "Хто бачив мене — той бачив Вітця".
— Який же ти висновок робиш з цієї відповіді? Чому цей закон бачиться страшним?
— Смерть Бога? Це жахливе припущення. Хіба що символічне розуміння прояснить суть?
— Навіщо символи? Настала пора говорити все, як воно є направду. Люди в полоні грубої очевидності. Навіть Голгофа їх не навчила розуміти своє значення і призначення. Сентиментальна й трагічна історія: наро-дилося від непорочної Діви Боже Дитя, батьки зберегли його від люті земних володарів, воно виросло й збагну-ло свою спорідненість з Духом Небесного Вітця. Сповнившись Мудрості, Учитель проголосив добу Царства Небесного. Ти розумієш, що це значить?
— Тепер почав розуміти. Людина, виплекана в земному лоні, має стати птахом зоряної Безмірності. Проте хіба могли люди тієї примітивної соціальної формації зрозуміти символ "Царства Небесного"? Прості рибалки, митарі, бродяги, гулящі дівчата?
— Дивно слухати твої слова! Ти знову потрапляєш у полон часових ілюзій. Адже сказано: "у Бога один день як тисяча літ і тисяча літ — як один день". Гусінь заздалегідь обмотується шовковинкою, щоб згодом ста-ти крилатим створінням. Місія Христа передбачала пробудження в людині зоряної істоти, Божого Сина і пове-рнення його до рідної оселі. Кому ж найпершому треба сказати про суджений шлях Преображення? Тому, хто відчув тягар земного буття. Хто готовий розпрощатися з буттям у тілесній темниці. Хто розуміє марноту тлін-них вартостей. Хто прислухається до голосу Неба, що одвіку лунає в серці.
— Зажди, Учителю! Повернімося до попередньої притчі про зерно, яке повинне вмерти, щоб породити інші зерна. Отже, породивши Сина, Вітець вмирає. Куди ж тоді він возноситься, праворуч від кого він "возсі-дає"? Навіть я, керівник групи Космократорів, учений, котрий пробиває стіну часу, розгублено замислююся над цією тайною.
— Правда твоя. В цьому велика печаль. Павутина Арімана надто тісно сповила свідомість синів Божих. А відповідь — лежить на поверхні. Дух Вітця — Об’єднаний Дух усіх творящих Батьків. Ти вже почув це. По-родивши Сина, Вітець перелився в своє продовження.
— Але ж Син сконав на Голгофі?!
— І посіяв Себе у ноосферне поле Всесвіту. В озимій ниві людства дрімають мільйони Христів, готую-чись до великого народження Нової Землі й Нового Неба. Учитель Нового Завіту направду воскрес із гробу людського тіла, бо сів одесную кожного вітця землі.
— Я зрозумів тебе, Учителю. Своїм подвигом Христос дав можливість і право кожному творящому ду-хові дорости до Синівства Божого, взявши до правої руки скіпетр Новотворення, а відтворивши в собі Образ Сина, з’єднатися з Об’єднаним Духом творящих Вітців. Тобто — вернутися до рідної оселі, подолати динаміку руйнації.
— Правильно мислиш. Саме це я мав на увазі, коли казав учням: "Пізнайте правду, і правда звіль-нить вас". Я заповідав епоху Правди.
— Гаутама Будда теж казав про страшне лихо неуцтва та ілюзії.
— Теж моя місія для підготовки Місії Христа, якого на Сході вимріювали в образі Майтрейї.
— Прекрасно. Отже, очікуваний прихід нового Спасителя — це міраж? Ілюзія? Містифікація?
— Чому ж? Адже я сказав: мільйони Христів очікують нового народження. Це гряде незабаром. Новий Заповіт — направду істинне свідчення. Прихід Христа чи інших омріяних Спасителів — це самопробудження Світу, коли кожен, хто не спопелив зерна Духа, побачить Христа в собі, вогненно преобразившись у свою правдиву сутність. Я був лише першим лелекою з Батьківського Гнізда. За мною полетить все людство.
— Яка радість, Учителю! Але як це відбудеться практично? Адже наші іскри розсіяні в безоднях розірва-них світів. Їх треба звести докупи. Новий Заповіт стверджує, що Христос з’явиться в небі з силою і славою ве-ликою.
— Правда. Новонароджений Дух Людства окрилатіє і зіллється з Океаном Христа-Слова навіки. Прояв-лено це буде відбуватися як багатомірний вихід мислячих істот у зоряну Безмірність.
— Зажди, Учителю! Ти так високо мене підняв у мрії, але… Але я забув про Арімана, про наше падіння, про долю Землі, про так зване падіння Люцифера, про містерію земних релігій. Треба ж якось все це ввести в річище розуміння.
— Гаразд. Запитуй.
— Розпочнемо від Першоджерела. Адже тобі відома його таємниця? Сказано: "Все почало бути через Слово". А Слово тотожне з тобою у розумінні людей.
— Так, я злитий воєдино з вічним Джерелом Слова. Проте сподіваюся, що ти остережешся обвинува-чувати Слово Вічне у творенні патологічних світів?!
— Як же розв’язати цю дилему? Все — через Слово, але Слово не завжди відповідальне за патологію?!
— Один іде в поле, щоб посіяти пшеницю. Інший — щоб перестріти там подорожнього і пограбувати йо-го. Шлях один і той же, а результати різні. Притча про таланти, яку я розповів учням, просто пояснює суть справи. Вартість талантів однакова, проте один умножає їх, а інший — закопує в землю, тобто — умертвляє. Та навіть такий варіант терпимий, а коли людина, отримавши талант, тобто певні творчі можливості, спрямовує їх на руйнацію, на убивство, на деградацію — тоді вона стає виразником Антислова. Промінь Сонця напоює все живе: енергія флори, енергія нафти, вугілля, психоенергетика людства — все від Сонця. Та хіба винне Сонце у злочинах певної частини мислячих істот?
— Тоді ми не можемо говорити про Творців у священних переказах усіх народів як про безпомилкових Архітекторів Світобудови. Тоді про них варто говорити як про певні закони природи.
— Ось тут якраз ти глибоко помиляєшся. Вітець — Дух Життя — діє безпомилково. Тільки розуміння помилки або безпомилковості у Вічності далеке від поняття, що виникло у обмеженій сфері умовного буття. Ти згадай короткі речення в першій главі Книги Книг. Там, попри всі старання теологічних мудреців, зберігся ос-новний алгоритм Божого Творення. Інформаційна стріла Слова-Світла пронизує хаос. З безвидності форму-ються світи — відповідно до веління Логоса. Перша фаза: розділяється Світло від Пітьми. Світло стає першим ваялом Божественного скульптора. В його променях народжуються сфери, планети, сонця, міріади істот. І, на-решті, Діти Божі увінчують цикл Творення. їм доручено опікунство над Світобудовою, отже — довершення і плекання прекрасного саду Буття.
— Розумію, розумію. Тоді фраза: "І спочив Бог від справ Своїх" — означає, що Вітець перелився у Дітей Своїх, у людство.
— Не лише Вітець, а всі іпостасі Джерела Буття. І Син, і Дух Святий.
— Диво дивне. Тоді роз’яснюється вся подальша історія Ветхого Заповіту і Нового Заповіту.
— Благо тобі, якщо зрозумів. Це означатиме, що Дух Віт-ця повертається з далеких мандрів і настане по-ра очищення винограднику від лукавих орендарів. Запитуй, запитуй…
— Хто ж тоді з’являється в подальших главах Книги Книг? Хто ліпить Адама з глини, а Єву з ребра Ада-мового? Адже Першолюди вже були сформовані за образом і подобою Найвищого?!
— Так, Діти Зірниці Творення отримали всю потенцію Вітця, як отримує кожне зерно всю силу й можли-вість тієї рослини, яка його породила. Проте є Об’єднаний Дух творя-щих Батьків, а є Об’єднаний Дух руйнів-них Батьків.
— Тоді ми приходимо до дуалізму? Рівноцінність зла й добра, ненависті й любові? Бога й Сатани?
— Помилкове уявлення. Творящий вектор спрямований у глибини Вічності. Руйнівний вектор, породив-ши час, сам прирікає себе на вичерпність, на конечність.
— Отже, той, хто формував людину тілесну, був Духом руйнацій?
— Суди по плодах. Я давно це сказав.
— Саме тому ти назвав цього Лжебога ЛЮДИНОВБИВЦЕЮ, який не встояв у істині?
— Так. Кожен його крок був сповнений провокування і погрози. Юне людство Землі було застрахане і стало маріонеткою узурпатора. Кожен історичний цикл заглиблював мислячих істот у все глибші лабірин-ти безтямності, а Господаря Сфери — оповивав ореолом злоби, обману і лукавства.
— Тепер розумію: Дух Вітця віддав себе для народження великої людської сім’ї любові, а дух Узурпа-тора грубо захопив владу на вселюдському кораблі і змусив поклонятися Богові зовнішньому, грізному, мстивому!
— Так.
— Тоді ти прийшов не з міфічних небесних висот, а з самої глибини Вселюдського Духу?
— Смішний мій друже! Адже це перші мої слова: "Царство Боже внутрі вас".
— О проклята інерція тужавого земного розуму! Кого ж тоді слід величати Твоїм Вітцем?
— Як і досі — Дух Вічного Життя, Об’єднаний Дух творящих Батьків.
— А чи був у тебе земний батько?
— Звичайно, як і в кожного сина людського. Дивні люди: самі засуджують покриток, а мою генеалогію спотворили до абсурду. Все було просто і прекрасно. В ту пору світ клекотів передчуттям приходу Месії, Спа-сителя. Мудрий Йосип розповідав юній Марії легенди віку про грядуще Боже Дитя. І така любов до Небесного Світу радості переповнила серце чистої дівчини, що вона покохала зрілого чоловіка, а мій Дух об’єднав чудову пару нерушимим шлюбом. Народилося земне дитя від любові земного подружжя і моєї волі — здійснити споді-вання Об’єднаного Духу Батьків. Те, що залишилося в текстах відомих переказів, — творчість обмеженого ро-зуму тих або інших фанатиків. Кожен бачить такого Бога, якого заслуговує!..
— Тепер я розумію таємницю появи в тій або іншій сфері буття Образу Грізного Бога. В інформаційно-му джерелі Всесвіту, окрім творящих потоків, є струмки руйнівного духу давніх цивілізацій. Вони намага-ються вплести себе до животворного річища нормальної Еволюції, як це роблять віруси в тілі земної людини. І тоді в ноосфері з’являється своєрідна ракова психопухлина. Вона домінує над течією життя, зупиняє всі спроби одужання. Як же одужати людям, як усунути цю пухлину? Атеїзм пробував цілком позбавитися від ідеї Бога, але ми впали ще глибше у безодню абсурду.
— Просто ноосферна пухлина перекочувала в проявлений світ. Метастази пронизали всі рівні буття.
— Який же вихід?
— Збагнути повною силою те, що я сказав ще дві тисячі літ тому: "Царство Боже впутрі вас".
