Архів Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

Коли ми вже виходили з зали, Холмсові очі, які не проминали нічого, зупинилися на кількох валізах, що стояли в кутку. На них видніли наліпки.

- Мілан, Люцерн... Це з Італії?

- Це речі бідолашного Дугласа.

- Ви ще не розпакували їх? Коли вони надійшли сюди?

- Минулого тижня.

- Але ж ви казали... Авжеж, саме це - та ланка, якої нам бракує. Ви напевно знаєте, що в них немає нічого цінного?

- Анічогісінько, містере Холмсе. Бідолашний Дуглас мав невелику платню. Звідки там узятись якимось коштовностям?

Холмс замислився.

- І все-таки зволікати не слід, місіс Мейберлі,- сказав він нарешті.- Звеліть перенести валізи до своєї спальні. Огляньте їх якнайшвидше й подивіться, що в них. Завтра я приїду і розпитаю вас.

Було одразу видно, що за віллою «Три башточки» хтось пильно стежить, бо коли ми вийшли за високу огорожу в кінці алеї, то побачили в затінку негра-борця. Він з’явився перед нами несподівано, і його постать здавалася особливо грізною в цій глухій місцині. Холмс потягся рукою до кишені.

- Шукаєте револьвер, маса Холмсе?

- Ні, Стіве, парфуми.

- Жартуєте, маса Холмсе?

- Вам, Стіве, буде не до жартів, коли я візьмуся за вашу банду. Я попередив вас іще сьогодні вранці.

- Гаразд, маса Холмсе. Я поміркував над тим, що ви сказали, й не хочу більше говорити про те вбивство маса Перкінса. Якщо хочете, щоб я допоміг вам, маса Холмсе, то я згоден.

- Тоді скажіть, хто керує вами в цій справі?

- Бог мені свідок, що я справді не знаю, маса Холмсе. Той Барні просто наказав мені, і все.

- Годі, Стіве. Майте тільки на увазі, що леді в цьому будинку і все, що під цим дахом,- під моєю охороною. Не забувайте про це.

- Добре, маса Холмсе, пам’ятатиму.

- Він дуже перелякався за свою шкуру, Ватсоне,- зауважив Холмс, коли ми рушили далі.- Гадаю, що він виказав би свого наймача, якби знав, хто це такий. На щастя, мені дещо відомо про банду Спенсера Джона, а цей Стів - один із них. А решта, Ватсоне,- то вже справа Ленґдейла Пайка, і я зараз поїду до нього. Коли я повернуся, справа трохи з’ясується.

Того дня я більше не бачив Холмса, але добре уявляв собі, чим він заклопотаний, бо Ленґдейл Пайк був живим довідником з усіх питань, що стосувалися світських скандалів. Це дивне, байдуже до всього створіння проводило увесь свій час, крім сну, біля вікна в клубі на Сент-Джеймс-стріт і повідомляло Холмсові всі столичні плітки. Казали, що Пайк діставав грубі гроші за дописи, які щодня постачав до брудних газеток, котрі друкуються для невибагливої публіки. Тільки-но десь у каламуті лондонського життя щось несподівано починало вирувати, як ця людина-прилад негайно реєструвала це на поверхні. Часом мій друг допомагав Ленґдейлові своїми відомостями, і той при нагоді йому віддячував.

Коли наступного ранку я побачив Холмса, то з того, як він поводився, зрозумів, що все йде гаразд. Але водночас на нас чекала неприємна несподіванка. То була телеграма, в якій ішлося:

«Негайно приїздіть. Уночі пограбовано будинок клієнтки. Поліція почала розслід. Сатро».

Холмс свиснув:

- Драма дійшла до краю, і швидше, ніж я очікував. За всією цією історією стоїть велика рушійна сила, Ватсоне, й після розмови з Пайком це не дивує мене. Телеграма, звичайно ж, від адвоката. Боюся, що я зробив помилку, не попросивши вас там переночувати. Містер Сатро не виправдав моїх сподівань. Не зостається більше нічого, як тільки знову вирушити до Гарроу.

Ми одразу побачили, що «Три башточки» тепер уже нітрохи не нагадували того зразково опорядженого будинку, яким були ще вчора. Біля воріт, у садку, юрмилися роззяви, а двоє констеблів оглядали вікна й клумби з геранню. Всередині нас зустріли сивий літній чоловік, який відрекомендувався адвокатом, та метушливий рум’яний інспектор, що привітав Холмса як давнього друга.

- Боюся, містере Холмсе, що ця справа - не для вас. Звичайний примітивний грабунок, що його зможе розкрити й наша поліція. Фахівці нам не потрібні.

- Я певен, що справа в надійних руках,- мовив Холмс.- Звичайний грабунок, кажете?

- Саме так. Ми добре знаємо, хто його скоїв і де їх шукати. Це банда Барні Стокдейла, у них іще той здоровань-негр,- ми бачили їх неподалік.

- Чудово! А що вони забрали?

- Не так уже й багато. Місіс Мейберлі приспали, а дім... Ось, до речі, й сама господиня.

До кімнати, спираючись на руку дівчини-служниці, увійшла наша вчорашня приятелька, з блідим і хворобливим обличчям.

- Ви дали мені добру пораду, містере Холмсе,- мовила вона, гірко всміхаючись.- На жаль, я її не послухала. Не схотіла турбувати містера Сатро, от і залишилася беззахисною.

- Я почув про це тільки сьогодні вранці,- пояснив адвокат.

- Містер Холмс порадив мені запросити до будинку когось із друзів. Я знехтувала його порадою, от і поплатилася...

- Здається, ви зовсім хворі,- сказав Холмс.- Вам, мабуть, важко буде розповісти мені, що тут скоїлося.

- Все вже записано ось сюди,- мовив інспектор, поплескавши долонею по грубому записнику.

- І все ж таки, якщо леді не надто втомлена...

- Мені справді нічого сказати. Не маю жодного сумніву, що ця негідниця Сьюзен допомогла їм потрапити всередину. Вони, напевно, знали кожен дюйм мого будинку. На мить я відчула, що мій рот затулила мокра ганчірка, але як довго я потім лежала без тями, не скажу. Коли я прокинулася, то побачила, що один чоловік стоїть біля ліжка, а другий тримає в руці стос паперів мого сина, що були розкидані по всій підлозі. Тільки-но він зібрався йти, як я скочила й схопила його за руку.

- Ви дуже ризикували,- зауважив інспектор.

- Той викрутився, а другий, мабуть, ударив мене, бо більш я нічого не пам’ятаю. Служниця Мері, зачувши гамір, підбігла до вікна й закричала. Її почула поліція, та поки вона надійшла, грабіжники втекли.

- Що вони взяли?

- Навряд чи пропало щось цінне. Я певна, що в скринях мого сина нічого такого не