Канни і виноград - Чорногуз Олег

Липневе сонце повисло в зеніті і смажило так, ніби воно проходило над екватором.

– Коханий, мені холодно, – шепотіли її напіврозкриті вуста й механічно закривалися очі. – Може, сядемо он там, – показала вона на густі кущі вересу. – Там затишніше... Не так дме...

– Нам забороняє статут, Галино, – ще раз нагадав лейтенант.

– Тоді хоч розкажи... своїми словами, як усе це сталося? За що

нагородили Квочку?

– За безвідповідальність.

– Любий, хіба за безвідповідальність нагороджують?

– У нас Квочку завжди нагороджують за безвідповідальність, – відповів Фостиков. – Коли б не вона – поета Артура у ту Варфоломіївську ніч ми б не піймали...

– Господи, як цікаво. – Галя затремтіла. – Мене всю морозить. Чому з тобою так холодно, Женю?

– Бо я в мундирі, – промовив твердо і впевнено лейтенант. – Якби на мені був піджак, то я б його скинув для тебе... Так от, слухай. Квочка поспішав. Тієї ночі ми мали втрьох брати Сіроштана, а Квочка взяв його один...

– Який у вас Квочка! – вихопилось у Галини. – Він одружений?

– Ні, старий парубок...

– У такого й закохатися недовго, – зітхнула дівчина в голубому. – Але я кохаю тільки тебе, Женю, хоч ти й не такий сміливий...

– Ти краще слухай і не перебивай.. Квочка мчав на мотоциклі і так стріляв своєю вихлопною трубою, що поет Артур, який украв в аеропорту гроші та дві пачки авіаквитків, а в Парфенони Микитівни – персні та обручки з пальців, перелякався на смерть. Недаром у народі кажуть: "У страха великі очі". Бо коли Сіроштан спустився на мотузку з чотирнадцятого поверху, то він їх заплющив. У Квочки в цей час заглух двигун і погасли фари...

– Мені страшно, – прошепотіла Галина.

– Не бійся. Сильний Квочка не розгубився. Він почав пхати важкий мотоцикл під вікно першого поверху. Там жив його приятель – шофер Голубей.. Але... ти ж його знаєш... Тільки сержант поставив біля стіни будинку свій К-750 і хотів було постукати у вікно, щоб узяти ключі та ліхтарик, як раптом почув: у його коляску хтось стрибнув.

"Злодій!" – пронизав його мозок здогад, і він не помилився: у колясці сидів Сіроштан. Ноги в нього були зв'язані...

– Як? – ледь не вигукнула Галина.

– Дуже просто, як каже майор Ситорчук. На кінці мотузка, по якому спускався поет Артур, була петля. Саме в цю петлю він і вскочив. Мотоцикл із горбка покотився вниз і завівся. Може, Сіроштан так на мотоциклі і помчав би далі, але несподівано вірьовка натягнулася, як струна... Мотоцикл на деяку мить загальмував... Цього для досвідченого криміналіста Квочки було досить – він стрибнув у сідло й дав газу... Мотузка лопнула і, як ласо, обмотала Сіроштана по руках і ногах...

– Як здорово!

– Так, – підтвердив лейтенант. – Таке буває раз на тисячу років. І ось маєш... газета, – Фостиков зітхнув і прочитав останній рядок газетної передової: "За затримання небезпечного злочинця сержанта Квочку відзначено інкрустованим мундштуком рідкісної роботи та грошовою премією".

– Женю, а чому ж тебе не нагородили? – запитала Галина.

– Я перебував у відпустці, – промовив Фостиков і витер з чола піт, який заливав йому молоді й гарні очі, що вбирали в себе Галинину блакить і від того були голубі-голубі...

[1] До відома окремих читачів ця повість писалася в дружньому співавторстві з письменниками гумористами Владиславом Бойком та Іваном Немировичем. (Щиросердне зізнання автора).

[2] Надто допитливим читачам пояснюємо, що Арнольд Іванович з дитинства кохався у класиці й свого песика назвав, як ви здогадуєтесь, ім'ям героя однойменної байки Л. І. Глібова.

[3] Надто уважним читачам, звичайно, не треба пояснювати що таке КВІКК. Іншим же пояснюємо: КВІКК – назва Клубу веселого і кмітливого книголюба, запровадженого на сторінках республіканської газети "Друг читача".

[4] Догадливий читач, безперечно, знає, що автор має на увазі не французьких монархістів XVIII ст. так званих прибічників Бурбонів, а звичайних музикантів, що грають на роялі.

[5] Автор має на увазі повість-пародію "Пограбування на вулиці Степана Руданського", в якій діють ті ж самі герої. (Прим. ред.).

[6] Читач, обізнаний з книгою арабських казок "Тисяча й одна ніч", безперечно, знає, що іфрит – це дух, якого випустив з пляшки недосвідчений рибалка.

[7] Юнона – тут, очевидно, натяк автора на вродливу офіціантку. (Прим. ред).

[8] Запалювати ворожі кораблі – очевидно, натяк автора на Архімедову витівку, яка сталася близько 214 року до нашої ери. Великий давньогрецький фізик і математик Архімед спалив римський військовий флот у сіракузькому порту за допомогою дзеркала. (Прим. ред.).

[9] Однойменній – тут мається на увазі тютюновій. (Прим. ред.).

[10] З метою конспірації даємо дещо неточну назву димової шашки. (Прим. авт.).

[11] Сучасному інтелектуальному читачеві не має потреби пояснювати, що таке Пікаділлі чи Ріджентс-стріт, а щодо Лисої Гори, то це улюблене село майора Ситорчука, куди він у вільні хвилини завжди збирався поїхати і повудити рибку. (Прим. авт.).

[12] Добре начитаному читачеві зрозуміло, що Голохвостов – головний герой п'єси М. Старицького "За двома зайцями".

[13] О свята простота! (Лат.).

[14] Щодо наших сучасних класиків, то автор, очевидно, навмисне ставить тільки перші літери їхніх прізвищ, щоб його не звинуватили в суб'єктивізмі. Але видавництво (журнал чи газета, словом, той, хто друкуватиме цей твір) може розсекретити літери і сказати читачам точно, хто із сучасників на сьогоднішній день уже класик, а хто – ще ні. Після видання цієї книги про це знатиме й сам автор. (Прим. ред.).

[15] Піквік – натяк на головного героя роману Чарльза Діккенса "Посмертні записки Піквікського клубу".

[16] Шляхетність зобов'язує (франц.).

[17] Друже, лихий поплутав (франц.).

[18] Так гидко, що далі нікуди (франц.).

[19] Тут надто душно (ісп.).

[20] Це не зовсім приємно. Тут дме (ісп.).

[21] Вічно молодим не будеш (франц.).

[22] О, любий друже, добрий день, хорошо – набір слів з трьох мов: грузинської, узбецької, литовської. (Прим. авт.).

[23] Мені обов'язково треба побачити пана... (франц.).

[24] Я не розумію (франц.).

[25] Кошмар, чорт забирай (франц.).

[26] О, він мертвий (франц.).

[27] Це неможливо! Я не вірю цьому. Боже мій! Я, мабуть, п'яний (англ.).

[28] Від яйця до яблука (лат.).

[29] Ах, мій любий пане... (франц.).

[30] Від яйця до яблука (лат.).

[31] Хліба і видовищ (лат.).

[32] Я людина, і ніщо людське не чуже мені (лат).

[33] Що написав, те написав (лат.).

[34] З точки зору вічності? (лат.).

[35] О доки будеш, Парфеноно, зловживати моїм терпінням? (лат).

[36] Це комедія. Це гидко... (франц,).

[37] Друг дому (франц.).

[38] При зачинених дверях (лат.).

[39] Облиш, мій любий! (франц,).