Оповідання - Квітка-Основ'яненко

Просив Пархім Остапа, щоб пішов за нього старостою до Хіврі. Хівря була дівка годяща, була хазяйка, роботяща, мала й худобинку; а Пархім теж парубок голінний - хоч куди. Остап, нічого робити, каже:

- Добре, піду, аби б товариша зиськати. Зострівся з Самійлом.

- Зділан милость, Петровичу Самійло, - каже Остап, - іди зо мною підбрехачем за Пархома до Хіврі.

- Та чи зумію лишень, - каже Самійло, - зроду не був у сім ділі.

- Та воно не трудно, - каже Остап, - я буду починати брехати, а ти підбріхуй; звісно, як старости брешуть про парубка, за кого сватають, а без брехні вже не можна! Я збрешу на палець, а ти підбріхуй на цілий локоть, то й закінчаєм діло, зап'ємо могоричі, а молоді опісля нехай живуть, як знають!

- Добре, Остапе, зумію, піду добуду паличку і зайду за тобою, - сказав Самійло і потяг додому.

Зібралися старости, як довг велить, узяли хліб святий під плече, палички у руки, пішли до Хіврі.

Увішедши у хату, помолилися, хазяїну поклонилися і почали казати законнії речі про порошу, про князя, про куницю і звели на красну дівицю.

Добре усе. Старі Хіврині усе слухають, далі почали розпитувати, що є у молодого.

- Та у нього чимало є чого, - каже перший староста.

- Де-то чимало? - каже підбрехач. - У нього усього є багацько.

- Єй волики.

- Та які волики? Таки настоящі воли.

- Єй овечата, - почина перший староста.

- Та які овечата? Таки настоящі вівці, - підбрехує Самійло.

- Єй хатина.

- Та яка хатина? Настояща хата, новісінька, просторна.

- І у господарстві не дуже кому дає волі.

- Та таки і ніякому. Сам усім орудує і що хочеть, те й робить.

Хіврині старі аж плямкають, що таке добро достанеться їх дочці, та й почали питати, хто іменно парубок.

- От, коли знаєте, Пархім, - сказав Остап.

- Терешкович, Понура, - договорив Самійло.

- Е! Себто той кривий на ногу? - спитала мати Хіврина.

- Та він так, трошки, храма на одну ногу, - сказав перший староста.

- Де-то храма? І не на одну, а він і обома не здужа ходити, - підправив підбрехач.

- Та трохи чи не косий? - пита батько Хіврин.

- Та так, косенький, на одно око, - каже староста.

- Де-то вже на одно? І не косенький овсі, він і обома нічого не бачить, - доповнив підбрехач.

- Та він щось горілку часто вжива? - питається батько.

- Так, вип'є потрошку, коли та коли, - каже Остап.

- Де-то вже коли та коли? Таки повсякдень, і таки не потрошку, а п'є, поки звалиться.

- Та, кажуть, щось там нашкодив, так чи не буде йому біди? - допитується батько.

- Яка там біда? Може, провчать трошки, - сказав староста.

- Як то можна трошки? Його так гарно кат кнутом попоб'є та й на Сибір зошлють, - закінчив підбрехач…

Після такої розмови що батькові та матері Хівриним робити? Випровадили нечестю старостів і трохи чи й не позивали ще за бешкет, що за такого жениха приходили сватати їх дочку. А на парня пустили славу, що й повік не збув!

Дуже недобре діло брехати!

Харьков,

1842, февраль, 18.

1

- Козак Луганський Володимир - псевдонім Володимира Івановича Даля (1801 - 1872) - російського письменника, лексикографа, етнографа, першого перекладача творів Квітки російською мовою.

2

- Тобто десятий тиждень після різдва був масничний.

3

- Тобто церковне свято Юрія, яке припадало на 6 травня.

4

- За біблійною легендою, дикі войовничі племена.

5

- Ідіть сюди (франц.).

6

- Перекручені назви французьких вин - шато-морго, шато-лафіт, рейнвейн, бордоське, шампанське, портер.

7

- Тобто у винокурів слободи Нова Водолага, яка знаходилася в 45 верстах від Харкова па річці Водолазі; тепер адміністративний центр Нововодолазького району Харківської області.

8

- Дуже добре (франц.).

9

- Лягай (франц.).

10

- Добралися і до нас. От хіба лихо буде!

11

- …нє тільки рост, та й істе пропало - не лише проценти, а й позичені гроші пропали.