Українська література » Класика » Оповідання - Квітка-Основ'яненко

Оповідання - Квітка-Основ'яненко

Читаємо онлайн Оповідання - Квітка-Основ'яненко
Хома, - спасибі тобі, і вмру не забуду, яке-то усе смашне було і які напиточки були мудрі!

- Еге, за сеє всеє дякую своєму хранцузу, - казав Юдун, - він із чортів набрав і кухарів, і клюшників, лакеїв, і хлопців; до моїх жінок, що їх є в мене аж тридев'ять, поприставляв і дівок, і прачок, і кухарок; та й дочок моїх, що ще які є маненькі, так і мамок, і няньок, і усього, чого де треба, усякого народу є, як і у великого пана. І те ж таки як і у панськім дворі: вони байдаки б'ють, у карти грають, горілку добре п'ють, по вечорницям шляються, дівчат обдурюють; які дам гроші на закупку, чого часом бува треба, то вони половину їх украдуть, проп'ють, а щот подадуть на всі, чисто пішли у розход.


Бачачи, що усюди ж то у прислузі чорти, усюди чорти, подумав собі: який же гаспид коло казанів на заводі? І думав, що усі печі, мабуть, погасли, а грішники досі поснули ради скуки. От хранцуз, оповістивши наперед, що пан піде завод обглядати, щоб усяк був при свойому місці, і щоб робили пильно, і щоб до пана ніхто не підходив ні з чим, от тогді і повів мене обглядати. Так батечку мій! Як то було усе хороше! Робота таки йде, як і йшла. Тільки замість того, щоб чорти були на панщині, так усе грішники, так, які з них поганенькі. Ті таки, що заробили, так ті по казанам та на сковородах лежать, на крюччях висять і де кому як треба; і їм добре було, що простор, не тісно; а завалящі грішники, так ті усі у роботі: живжики, що дівчат і чужих жінок обдурювали та перед ними, буцімто справді їх любили, що усе охали, щоб, бач, котора б то пожаліла його та і кинулась би йому на шию, так такі сиділи край устя у печей та усе знай охали, як і в вас, а через теє їх охання вогонь роздували по печам, і він усе більш палав. У казанах кип'ячу смолу ополониками мішали, і котрий грішник винирне, то він його гарячою смолою і обіллє, не хто як ті, що по судам більш нічого не робили, тільки справки вигадували та їх писали і тими справками мішали усе діло, як у казані смолу, і допекали тепер грішникам кип'ячою смолою, як живим людям справками.


Сеє слухаючи, наш Масляк подумав собі: «їх би годилося і у самий казанок утопити. Знаю я їх». Се то він згадав, як попавсь, було, у їх руки, як побив німого старця. А Юдун усе розказує:


- На дривітні колоддя кололи, у дрова рубали і на липину трощили ті синки, що худобу, яку батьки позбирали, так вони з великої попереводили не знать на віщо, п'ючи і гуляючи і з недобрими проживаючи. Смолу гнали з письменних: що не зна у письмі ніякого товку, попаде книжку б то і добреньку, так як вона не по-вашому писана, так він її і перепише по-вашому; а не вміючи не тільки чужого язику, та гаразд і свого, та так наварняка, що з доброї книжки зробить, хоч її покинь овсі. Так таких-то сюди до нас коріння переводити та з них гнати смолу на лихо людям. Побіля душників у печах, щоб дим та пар лишній випускати, приставлені ті, що були судящими та діла не робили, тільки що підписовали, що писар скаже і що положить перед ним; хоч догори ногами положи, то він і підпише. То як йому там писар кумандував: «підписуй!» - то й тут нема йому другої роботи, як слухати, як закричать: «Відверни!», - то він і відверне; не трудне діло; по його розуму і робота, а мені усе легше, що вже чорта лишнього не приставляй до такого ледачого діла. Клюшниками пекельними настановили одкупщиків, та не з тих самих великих, що сам одкуп содержить, і не главних повірених; тим не можна ніякого діла уручити, ті - у самім гарячішім казані на самім споді і не виринають ніколи наверх, а тільки бульбахи пускають; а настановлені до роздачі з підвалів смоли такі, що були підвальні, шинкарі, підтовкачки і усяка така дрянь. їм се діло, розливати та розміряти, знакоме; тільки вже йому тяжко та важко, що не може нікого обміряти ні підтовкнути; бо що останеться за роздачею від кухви, так розтоплють та кип'яток і виллють на нього. Так то-то вже йому, сердешному, мученіє, як розлива! Обмірив би, підтовкнув би, як робив з горілкою, так біда буде; та вже, проти своєї натури, налива якраз повну міру і тяжко-тяжко здихя. Та опріч роботи на заводі, є поганеньким грішникам і в мене у дворі робота. Я вже, знаєш, як вже єсть пан, так повечеряю на усі заставки та й не можу швидко заснути, так мені казки кажуть ті, що понаписовали путечествія, що у яких землях вони були і які дива видали, та не справді що їздили, а так понаписовали брехеньок, що буцім були у такій землі, де люди догори ногами ходять, і усеє такеє, що книжка б то товста, та немає в ній ні ладу ні переладу; так я його за те - казки розказовать: нехай бреше, що хоче, а я буду під неї спати, не слухаючи його теревенів. І як я вже пан, то вже в мене і грошей, і усякої худоби багацько, так вже страшно стало і злодіїв, от і треба собак: де ж їх узяти? Отже, я і вигадав: дуже-дуже багато швандяє сюди гольтіпак, що, нічого не вміючи і нічого не знаючи, туди хочуть за добрими людьми. Бач, писали люди вірші, та так розумно написали, що усяк їх напам'ять повиучував і їх імення усяк зна; так ке стану і я вірші писати; та як завіршує… так батечку мій!… і скиглить, і хрюка, і пищить, і скавучить, і усе б то, по його думці, так жалібно та жалібно!… Куди мені з ними діватися? Думав, думав, далі, гайда надвір, брешіть уночі, замість шавок. Що ж? От послухати! Той дума, що вже він меделян, та й силкується гавкати і щоб то і товсто, і страшно, так тільки сміху собі наробить. Інший заведе-заведе, так що ну; та не зведе кінців, та тільки вже мовчки гарчить на других. Та так усі, дуріють, дуріють, а я, знаєш, по-панськи, не сплю та

Відгуки про книгу Оповідання - Квітка-Основ'яненко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: