Ті, кому вільно все - Антоненко-Давидович Борис
До півдня перехожі дивувались із зухвальства революціонерів — прилюдно, в центрі міста, одверто роздавати прокламації! Для цього справді треба мати "безумство храбрых..." Опівдні Сильвестр Іванович, як і всім іншим, увічливо втрутив прокламацію перехожому околодочному... Околодочний, зиркнувши всередину, мало не зомлів від подиву й жаху. Сильвестра Івановича заарештували, допитували, але з того нічого не вийшло. Від нього годі було чогось дізнатись певного, окрім дитячої белькотні про "жалование", інвалідність та модні костюми. Після кількох стусанів ріого таки випустили. Одначе химерна доля судила Сильвестрові Івановичу ще раз потрапити до поліції. На цей раз його використали аферисти. Сильвестра Івановича "опрацювали", вирядили в розкішний костюм, і ось група "золотої молоді" разом із папою-поміщиком, що його роль розігрував Сильвестр Іванович, під'їхали фаетоном до мануфактурної крамниці. "Папа" вибирав крам на провінцію, а "синки" переносили важкі сувої до фаетону. Аляпуваті манери й пристрасть до краму, що їх виявив Сильвестр Іванович у крамниці, не вразила продавців: той, хто має гроші, має право бути дурисвітом і оригіналом. "Синки" набрали досхочу мануфактури й залишили "папу" розплачуватись. Коли фаетон од'їхав, здивовані продавці побачили, що "поміщик" зовсім і на думці не м/ає уходити. Він просив показати йому нові й нові сувої, розглядав їх і відкладав.
Через годину його поведінка видалась крамареві непевною, і він попросив заплатити за взятий уже крам. Сильвестр Іванович охоче на це погодився, видобув із кишені доброго гаманця й заплатив... 10 копійок, що йому видали для цього аферисти. Він знову опинився в поліції, його люто бито і все ж таки через кілька днів випущено.
"Я ОКОНЧИЛА ВОСЕМЬ КЛАССОВ ГИМНАЗИИ"
Ми познайомились допіру з двома представниками тих, кому було вільно все з передреволюційних часів. їх безліч товклося колись скрізь по святій Русі, як парії, на потіху обивателеві й на дику розвагу попам та купцям. Але помилився б той, хто гадав би, що вони зникли разом із передреволюційним минулим. Вони й далі ведуть свою печальну генерацію, прибираючи нових рис відповідно до нових обставин і вимог часу. І той факт, що вони й тепер лишаються соціально безпритульними, полишеними напризволяще своїх хворобливих витівок і глузів юрби, править за прикру гримасу нашої сьогоднішньої міської вулиці. Ось кілька їх, що блукають по Києву.
Ви зайшли до крамниці й вибираєте на прилавку потрібну вам річ. Зненацька поруч себе ви чуєте чийсь інтимний жіночий голос, спрямований до вас:
— Я окончила восемь классов гимназии, дай, папка, двадцать копеек.
Ви обертаєтесь і здивовано бачите пристойно одягнуту в білій хустці не стару ще жінку. її блакитні очі метушливо бігають по вашому обличчі, й, коли ви хоч трохи завагаєтесь, її зморшкувате чоло вкриється глибокими борознами й голос їй стає настирливіший:
— Не дашь? Ах, ты ж сволочь! Мерзавец! Ты — коммунист? Из школы закон божий изгнали, священников высылаете!.. Вот идет Англия, Франция, Германия, Испания и Италия — скоро вам, прохвостам всем — тррек!!
Вона підскакує до вас і ловко тріскає пальцями над вашим вухом, якщо її долоня ще не вдарила вас таки по вуху.
Ви стаєте за об'єкта сміхів випадковій публіці, и заохочена жінка збільшує на вас свої атаки.
Тррек! тррек! — лящить над вашою головою, й ви першу хвилину не знаєте, що робити. Потім ви поспішно платите в касі гроші й намагаєтесь мерщій зникнути. Одначе навісна жінка поспішає за вами й навздогін вам уже на вулиці летять її крики й лайка.
За вами поспішає натовп, а перед вами стоїть вартовий міліціонер і весело посміхається...
Ви звільняєтесь і можете вільно зітхнути тільки тоді, коли жіночій увазі трапився цікавіший за вас тип. Вас обурює це легалізоване хуліганське цькування вашої особи, сміх і під'юськування натовпу, байдужість вартового, й ви самі до себе говорите: куди, сто чортів, дивиться міліція?
Але позад вас ця жінка вже підбігла до цього ж вартового міліціонера й намагається його поцілувати. Міліціонер, сміючись, жартівливо одпихається, а публіка улюлюкає.
Киянин уже знає, про кого мова мовиться. Це славнозвісна пані Юля, або, як її ще називають через улюблену фразу,—"Я окончила восемь классов гимназии".
Це людина, що цілком емансипувалась від будь-якої пристойності, не кажучи вже про ті норми, що їх вимагає "громадська тиша і спокій". Вона, незважаючи ні на державний устрій, ні на загальний визнаний від усіх порядок, ні навіть на артикули кримінального кодексу, живе по своїй уподобі. Це людина, якій буквально вільно — все.
Насамперед вона, дарма що.просить у вас 20 копійок (і. ніяк не менше!), зовсім не визнає грошового обігу. Ось вона зайшла до міського представника українського непівського капіталу "Лакто-бацилінщика" й вимагає дати їй пообідати. Знаючи норов пані Юлі, в їдальні бояться скандалу й мерщій дають їй обід. Вона скінчила жувати останній шматок січеника й простує неподалеку до цукерні "Маркіза", де їсть тістечко й миє зельтерською водою липкі руки.
Ось вона забігла до державної аптеки й бере ліки та пудру. Грошей вона, розуміється, як і скрізь, не платить. З ліків вона складає вдома своєрідну колекцію. її кімната визначається спартанською простотою: ліжко, стіл і люстро. На лутках лежать усякі порошки й мікстури. Ввечері до неї приходять тінями минулого древні бабусі.
— Пані Юля, нєт лі чего-нібудь от жівотіка?
Пані Юля ь^ервово барбається в маленьких кульочках і витягає щось смердюче:
— Кажется, душечка, ето будет от жівота, а впрочем, может бить, і от голови...
Вона навмання роздає дурно своїм пацієнткам давно уже залежані й перемішані порошки, й бабусі, крехтячи й/хрестячись, виходять вдячні з її келії. Вистарцьовані грошГ пані Юля роздає безробітним попам, черницям, жебракам усяких категорій і взагалі всім, хто її попросить.
О 9-ій годині ранку пані Юля починає свій день. Вона виходить на ґанок, підозріло оглядається на всі боки, поспішно хреститься й тоді вже заклопотано мчить вулицею до першого скандалу. Вона любить їздити трамваєм, але зупинок, натурально, не визнає. Ви можете бачити, як вона стає посеред колії насупроти трамваю, що мчить на неї, і, як благовісниця, здіймає вгору руку. Вагоновод спиняє трамвай, пані Юля сідає й "коштом графа Боб-ринського" їде собі без мети, якщо їй одразу не замай-неться вчепитись до котрогось із пасажирів.
Пані Юля — релігійна фанатичка.
Вона виціловує стрічним попам руки й може серед вулиці влаштувати справжній молебен. Помолившись досхочу, вона летить до першого, що трапиться, чоловіка й ставить питання руба:
— Ти вєріш в бога?
Горе тому, хто скаже — ні. Пані Юля накидаєтья на нього, й він ризикує дістати кілька ляпасів. І довго після цього гримить на устах пані Юлі погромна, антисемітська агітація й найконтрреволюційніші заклики.
Проте непереливки й попові, що на нього натрапить пані Юля. Я бачив таку картину: вулицею Свердлова бичувався типовий "мертвий" піп. Зненацька відкілясь чорт приніс пані Юлю.
— Батюшка, благословіте!
Піп перехрестив, і пані Юля чмокнула його в руку. Ця процедура цілування руки їй подобалась. За хвилину вона схопила попові ліву руку й знову чмокнула.
— Батюшка, вот жиди говорят, что бога нєт, что с німі дєлать?
Піп почував себе страшенно кепсько. Прогнати дебелим кулаком уїдливу пані Юлю не дозволяла ряса, але ж і терпіти далі не можна. За ними йшов цікавий натовп і сміявся. Піп прискорив ходу.. Пані Юля тіліпає ніжками й не відстає.
— Батюшка, благословіте єщо раз.
Піп нетерпляче хрестить і розпучливо дивиться вбік. А тут як на те — жодного вйника!. Нещасний почував себе зґвалтованим і, зашарівшись як школяр, прискорено тупсав нагору, а до його рук впивалась губами ненажерлива, в'юнка жінка. Його поспішна хода в супроводі пані Юлі й натовпу сміхотливої публіки обернулась у справжній похід на Голгофу, аж поки він не вскочив до першої коляси й, не торгуючись із візником, майнув навтьоки. Витівки пані Юлі бувають іноді занадто небезпечні й разючі.
Короленківською вулицею якось ішло поважне й серйозне подружжя. їхній одяг одразу впав у очі пані Юлі. Вона зробила наспіх масну усмішку й легкою пташкою підлетіла до чоловіка:
— Пупсік, дай руп!
Чоловік сердито зиркнув і тихо буркнув:
— Нєт у меня.
Пані Юля вхопила його за петельки й обурено крикнула:
— А когда спал со мной, то і десять не жаль било! Что ж ти, пупсік?!..
Можна не писати, як почувала себе дружина цього бідолахи, що, може, вперше побачила пані Юлю й обізна-лась із її "прийомами"... Чоловік міцніше стиснув дружинину руку й поволік її до візника, а їм услід летіла одчайдушна порнографія.
На стійці добродушно посміхався вартовий міліціонер, і звідусіль збігались охочі до "смаженого"...
Хто вона? Кажуть, що це донька якогось поміщика-по-ляка, що вона справді колись "окончила восемь, классов гимназии", дехто запевняє, що це зухвала симулянтка. Що в неї є елементи симуляції і шантажу — не доводиться сумніватись, але й важко припустити, щоб уся її поведінка була поспіль симуляція. В кожнім разі від такої симуляції важко не з'їхати з глузду.
ГАРКУН (НЕ ЗАДУНАЙСЬКИЙ)
Це не Винниченків Гаркун-Задунайський і це зовсім не прізвище його. Гаркун — він через те, що здебільшого гарчить. База його діяльності — вулиці Воровського й Свердлова.
Ще здалека ви чуєте розкатисті вибухи якихось чудернацьких нечленоподільних голосових вибухів:
— Гоп, гоп, гоп, гарр, гарр, гриау-у-у!..
Це він. Засунувши долоні в рукави, не звертаючи аніякісінької уваги на перехожих і ніби тренуючи свої голосові здібності, він вигукує дику, гарчливу арію, щоб у паузі перейти до приказок скоромовкою.
Важко добрати ладу в його нісенітниці, проте іноді там виступає виразний контрреволюційний зміст і критика, далека від тої, що її ми пропонуємо широко вживати по наших підприємствах і установах...
Він, звичайно, некривдний і нікого не чіпає, тільки горло його невпинний і заклятий ворог "громадській тиші і спокою". Проте він полонофоб, і людина, що видається йому поляком, зазнає зовсім не ласкавої з його боку уваги. Він бігає навколо неї, гарчить над самісіньким обличчям і немилосердно лає.
Стомившись, він сідає на східці ближчого ґанку, й безпритульний хлопчисько чухає йому за вухом — його улюблена насолода.
Кажуть, це — колишній буржуй, у якого революція націоналізувала розкішні кількаповерхові будинки.
"НІКОЛАЙ II"
Він зовсім сповна розуму і, одбираючи якийсь незримий клапоть на великій землі, він нікому не заважає.
