Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

тюремного наглядача, мовляв, у нього штани спадають. Що ж він, дурний був чекати, поки його розстріляють? Не дивуйтеся, пані Мюллерова, в такому становищі кожному голова обертом піде. Наглядача за це розжалували і припаяли йому шість місяців. Але він їх не відсидів. Утік до Швейцарії і зробився там проповідником у якійсь секті. Тепер чесних людей обмаль, пані Мюллерова. Гадаю, що і пан ерцгерцог Фердінанд у тому Сараєві не розчовпав, що воно за пташка той, хто в нього стріляв. Побачив цього панка і, певно, подумав: «Це, мабуть, порядна людина, якщо вітає мене». А панок тим часом його й бацнув. Всадив одну кулю чи кілька?

- Газети, паночку, пишуть, буцімто пан ерцгерцог був як решето. Той випустив у нього геть усі набої.

- Це йде, пані Мюллерова, як по маслу, страшенно швидко. Я для такої справи купив би собі браунінг. На вигляд - іграшка, а тим часом за дві хвилини можна з нього перестріляти двадцять ерцгерцогів, байдуже - худих чи гладких. Хоча, між нами кажучи, пані Мюллерова, в товстопузого ерцгерцога вцілити, безперечно, легше, ніж у худого. Пам’ятаєте, як оті португальці підстрелили свого короля? 6 Він був такий самий черевань. Та що й казати, адже ж король ніколи худенький не буває. Ну, зараз я йду до шинку «Під чашею», а коли прийдуть за тим пінчером,- я вже взяв за нього завдаток,- то скажіть, що він у мене на селі у псарні, я йому недавно підрізав вуха, і, доки вони не загояться, песика не можна перевозити, бо вуха застудяться. Ключ залишіть у двірнички.

У шинку «Під чашею» сидів лише один відвідувач. Це був таємний агент державної поліції Бретшнейдер. Шинкар Палівець мив череп’яні підставки з-під кухлів, а Бретшнейдер марно намагався зав’язати з ним серйозну розмову.

Палівець був відомий грубіян, кожне друге слово в нього було «зад» або «лайно». Водночас він був начитаний і радив кожному прочитати, що саме написав про цю другу річ Віктор Гюго, переказуючи останню відповідь старої гвардії Наполеона англійцям у битві під Ватерлоо.

- Гарне літо маємо,- вів далі Бретшнейдер свою серйозну розмову.

- Все це лайна варте,- відповів Палівець, ставлячи підставки до скляної шафи.

- Та й устругнули ж вони штуку нам у Сараєві,- з проблиском надії озвався Бретшнейдер.

- В якому «Сараєві»? - перепитав Палівець.- У тій нусельській корчмі? Там же щодня бійка. Відома річ - Нуслі!

- В боснійському Сараєві, пане шинкарю. Застрелили там нашого пана ерцгерцога Фердінанда. Що ви на це?

- Я в такі справи не втручаюся. З такими справами хай вони мене поцілують у зад,- чемно відповів пан Палівець, закурюючи люльку.- Бо в наші часи встрявати в такі справи - це однаковісінько що в зашморг лізти. Я дрібний торговець. Хто до мене приходить і замовляє собі пиво, тому я наливаю, а якесь там Сараєво, політика чи небіжчик ерцгерцог - це не для нас, на цьому нічого не заробиш, хіба що камеру в Панкраці. 7

Бретшнейдер замовк і розчаровано обвів очима порожній шинок.

- Тут колись висів портрет найяснішого нашого цісаря,- за хвилину знову заговорив він,- отам, де тепер дзеркало.

- Еге ж, правду кажете, висів,- ствердив пан Палівець,- та той портрет дуже мухи запаскудили, от я і виніс його на горище. Бо, знаєте, ще хтось, бува, дозволив би собі кинути якесь слово і могли б з цього вийти неприємності. А на біса мені це здалося?

- В тому Сараєві, напевно, паскудно воно вийшло, пане шинкарю?

На це підступне пряме запитання пан Палівець відповів надзвичайно обережно:

- В цю пору в Боснії і Герцеговіні буває страшенна спека. Коли я там служив, ми нашому обер-лейтенантові мусили класти лід на голову.

- В якому ж полку ви служили, пане шинкарю?

- Я цих дрібниць не пам’ятаю, бо ніколи такими дурницями не цікавився,- відповів пан Палівець.- Багато знатимеш - швидко посивієш.

Таємний агент Бретшнейдер надовго замовк, і його похмуре обличчя пожвавішало лише з приходом Швейка, який увійшов у шинок і, замовивши чорне пиво, зауважив:

- У Відні сьогодні також траур.

Бретшнейдерові очі блиснули надією, і він похапцем промовив:

- В Конопіште вивісили десять чорних прапорів.

- А їх повинно там бути дванадцять,- зауважив Швейк, відпивши пива.

- А чому ви гадаєте, що дванадцять? - спитав Бретшнейдер.

- Для рівного рахунку, щоб була дюжина: краще рахувати, та й купувати на дюжину вигідніше,- відповів Швейк.

Запала тиша, аж її порушив сам Швейк, зітхнувши:

- Виходить, він уже перед божим судом, дай йому господи царство небесне. Навіть не дочекався, поки стане цісарем. Коли я служив у війську, один генерал упав з коня і розбився. Хотіли йому допомогти сісти знову в сідло, підсадити його, аж глядь,- а він мертвісінький. І теж мав піти вгору: мітив у фельдмаршали. Це трапилося під час військового огляду: вони, ці огляди, до добра ніколи не доводять. В Сараєві, мабуть, теж був якийсь парад. Пам’ятаю, одного разу на такому параді мені бракувало на мундирі двадцять гудзиків, то за це мене на чотирнадцять діб замкнули до буцегарні, і два дні я пролежав, як той Лазар, зв’язаний «козлом». Але що ж удієш? В армії мусить бути дисципліна. Інакше ніхто б нікого не слухався. Наш обер-лейтенант Маковець завжди казав нам: «Дисципліна, бовдури, повинна бути, бо інакше ви б лазили, як мавпи, по деревах, а військова служба з вас, йолопи, людей зробить». Хіба ж це не правда? Уявіть собі парк, скажімо, на Карлаку, 8 а на кожному дереві сидить солдат без дисципліни. Це мене завжди найбільше лякало.

- У Сараєві це робота сербів,- спрямовував розмову Бретшнейдер.

- Помиляєтесь,- відповів Швейк,- то зробили турки через Боснію і Герцеговіну.- І Швейк виклав свої погляди на зовнішню політику Австрії на Балканах: турки в 1912 році програли війну з Сербією, Болгарією і Грецією. Вони хотіли, щоб Австрія їм допомогла, а цього не сталося, ось вони й застрелили Фердінанда.

- Ти любиш турків? - звернувся Швейк до шинкаря Палівця.- Любиш тих собак нехрещених, адже ж ні?

- Мені аби клієнт,- сказав Палівець,- хай він