Листи - Свидницький А. П.

згвалтував наймичку. На цей узір багато б можна насиляти, та щоб не докучати, то напишу ще лиш одну штучку. У нас під Миргородом єсть пан Захарій Львович Майлат-Демидович. Цей згвалтував дівчину і, хоч вона подала на його скаргу в суд, гуля на волі - кажуть: «Нема законного досвідчення». А на те не зважають, що в хуторі тоді не було, опріч пана, ні душі стану чоловічого. І ще таких штук чимало... Міський наш голова наплатав їх доволі,- і вже подано на його до 30-тка прошеніїв.

Були і в нас, мовляли Ви, вечорниці 7 і також на користь неділішньої школи, та нам не так поталанилось. Всіх було три, зібрали до 40 карб.

Тепер чим добрим Ви там зайняли свій розум та руки? А я справді працював, і Ви не на вітер написали, «що не було порухи». Через Білозерського 8 я зпорушився. Подумайте самі! Післав я йому ось що: «Злий дух», «Відьми, чарівниці й опирі», «Вимова наша українська і потреби нашого орфографовання», 9 «Народні оповідання», 10 «Мысли по поводу предстоящей реформы (здається) по мин[истерст]ву народ[ного] просв[ещени]я», 11 «Люборацькі» - роман з життя правобіцького духовенства (1-шу половину тільки відіслав оце в січні (1862 р.). Перші три штуки 1860 р., других дві - 61, третю одну - 62, і до мене - нічичирк. Тільки «Великдень» надруковано, як знаєте, та вістку з М[иргорода] 12 в тій же кн. «Основи» 13 (про улицю). От і все. А таки не пишуть, щоб словечко, то ніт. Так я написав оце св. Історійку з катехизцем і вже не шлю в «Основу», а дав тут одному панові - казав видасть, та побачим. В маю я подав письмо до Білозерського й писав, що пора нам розрахуватись за «Великдень», та коли не відписуєте і не друкуєте, то пришліть мою працю назад, а я поперекладаю на московське і так ознакомлятиму з Україною. Таке-то. Річенець по 1-е липня. Коли не озветься, то буду скаржитись і в «Основу» ні словечком не поклонюсь. Пани собачі!

5-го мая Михайло (Малашенко), 14 коли знаєте, одружився на простій дівчині - там же таки, де жив - в Олександрівці. В Київ прислали 10 тис. карбованців, щоб заготовить учителів на села. Багато вже подалось на місця, і мій братуха в Таращанському повіті отримає місце. Може, вже й поїхав. Школою (в Києві) учительською завідуватиме п. Тулов 15 (спектар каз[енних] шкіл на весь округ), гімназія і студенти. Так мені пишуть. Де буду на канікулах, не знаю; дам знати згодом; спасибі, що озвали-сьте ся, а я не буду мовчати.

Пишучи до мене, напишіть, як у Вас закінчуються глаголи в теперішнім часі в 3-й персоні (може, особі лучче) наклон., изъявит.- ті, що мають ударение на останнім складі - біжить, кричить - то, що в лічбі поєдинчій і в лічбі загальній (чи як би - множ. число?), ті, що в московській мові належать до 1-го сопряженія: бігають, ідуть тощо. Також: як по-нашому звати:

Грамматика - письмо́вниця (чи добре?)

Вступление - ?

Введение - ?

Части речи - ?

Имя - словоймення (чи добре)?

- существит.?

- прилагат.?

- числит.?

местоимение - займення (?)

глагол - так же (?) и пр.- ?

падеж, склонение і все з 2-ї часті: предложение, подлежащее, сказуемое і т. д. Буква - значка (?), гласная - голосна чи самоголоса, самогласна? Согласная - приголосна чи заголосна, чи як? Полугласная - безголоса? и пр., и пр. Я, бачите, збираюсь писать письмовницю для наших - спочатку московську, а там і наську, може, як схамаркаю. 16

За цим же словом будьте здорові

 

Ваш все однаковий Анатолій Свидницький

 

Кланяйтесь п. Шиманенкові, 17 п. Цис 18 - спасибі йому за добре слово! Коли що й можу сказати, то хіба, що я більш учу на практиці, а учебник тільки стає на підмогу. Випишіть собі грам-ку Смирнова - для синтаксиса, а етимологію самі напишіть.

 

4. ДО П. С. ЕФИМЕНКА 19

 

 

Серпень 1862 р., Чернігівщина

VIII 1862

 

Найкоханший братчику Петре!

 

Розворушив єси, голубе, уже заплісневілую мою думку, і тяжко мені стало, що не те з мене виходить, що мало вийти: доконав мене Миргород. Що знав, я забув, бо й освіжитись було нічим, не те що ще й нового придбати. Побачивши, що до науки мені нічого спинатись, пустився на белетристику і вже написав один, мовляв той, розсказ «Люборацькі», де виводю на чисту воду наських попиків. Перву половину (36 листів) вже відіслав в «Основу» ще в лютім, а в липні отримав відпис: «Люборацкие ваши хороши, некоторые страницы превосходны, весь рассказ очень верно передает быт наших священников». Другу половину відіслати ще до серпня думалось, та не вдалось: «Основа» довго мовчала, то я й не виправляв. А тим часом, вдивившись в люд, я написав коротеньку священну історію з катехізисом. Щоб з великої хмари не випав невеличкий дощ, я прочитав своє дитя Київській і Чернігівській громадам, 20 також посилав і Полтавській. Опісля з єю балакав - всі хвалять і не нахваляться. Тепер «Люборацькі» під пером, а історійка в руках Київської громади - до цензури тощо віднесуть. Коли не задержить бісова сестра, то до різдва буде в друкованні вже або і в світі. От воно що! За богів взявся після чортів. Опріч мого «Чорта», 21 мовлявсь, я послав в «Основу»: «Відьми, чарівниці й опирі» - народні оповідання, такі ж як і «Чорт» (в чорта і «відміна» вмістилась), то вона лиш написала: «Этнографические статьи ваши будут напечатаны». Я вже й просив, і сварився, а все нічого. Того і пішлю в «Черниговский листок»