Українська література » Класика » Він і вона - Кобилянська Ольга

Він і вона - Кобилянська Ольга

Читаємо онлайн Він і вона - Кобилянська Ольга

Вже пів до четвертої. Адже я мушу вже йти до шпиталю! Коли б мені нині та операція там удалася, я був би гордий, гордий, як цар! (Дивиться крізь вікно). Як же мрачно й вогко надворі, як сумно і безвідрадно! Певно, буде падати дощ або сніг. Чи вона й нині прийде? Вона виглядає так, якби могла відважитись на таке. Ну, остаточно нехай вже буде, як буде, але йти мені треба... Коли б мені нині та річ там удалася, то я був би гордий, як цар...

Тепер не стріну її вже в парку, а хотілось було мені побачити її нині...

* * *

(Вона в себе дома, притиснувши чоло до шиби вікна). Нині верем'я [11] таке неприязне і вогке — годі йти на прохід. А я привикла до того всього: чоловік, справді, погана істота привички. Однак... такий старий парк — то краса неабияка. Ті препишні старезні дерева, що там ростуть, а відтак ті різнородні осінні барви листя... Золотаво-жовте, змішане з зеленню, або жовто-червоне між зеленню, відтак — темно-зелене, а здалека — і темно-синє... В цілім парку величний спокій, хвилями шелест і шолопання птахів між листям, між галуззям, і гра світла, десь-не-десь опізнений цвіт рожі й запах відцвітаючих айстрів...

Я люблю природу і в днях буденних, а найбільше там, де не безчестять її оглядачі, де не чути в різних варіантах: "дуже гарно" або "дуже погано".

В парку уявляю собі, що я в лісі, потопаю в мріях, і лише поодинокі гості пригадують мені, що то не ліс.

Він...

Він точний, як я. Він — лікарем при шпиталі. Як то можна не раз припадком дізнатись. Нині приносить мені листоноша рекомендоване письмо. Під час коли я підписувала рецепіс, [12] складав він (люблю його, того старого німця) листи. Я кинула случайно на одне письмо оком і читаю, не надумуючись: "Ернест Ріттер, Med. Doktor, Spitalarzt, hier". [13]

— Що се за лікар? — спитала я в старого, паленіючи з бог зна якої причини.

— Новий,— відповів він.

— Старий? — питаю.

— Ні, противно, молодий. Цілком молодий, гарний чоловік, відай з Градця. Чи не знакомий вам?

— Ні...

— Він дуже голосний [14] лікар. Він один з тих, що мають ще серце в грудях, не дивляться передусім за грішми аж потім ставлять людське життя на вагу.

Що я сама нині не можу пройтися, т. є. туди не можу піти! Бо вийти мушу, сяк чи так. Мушу йти на вечірок у пані презесової К. Посилає ся сердешна дама два рази по мене, щоб я конче прийшла і не бракувала й сього року в її вибранім кружку. Не бракувала!

Добре їй жадати чогось подібного від мене, але нині не верем'я на мою недугу, а вона, певно, буде мене знов молити, щоб я їй щось заспівала. Розуміється, цілком так, мовби я була до того відповідно настроєна.

Боже мій, боже! що то, власне, люди, не повірять чоловікові ніколи! Ха-ха! Я — співати! Може, ще Шумана або Мендельсона, або надто так кокетливих мазурок Шопена, котрими вона ніби упоюється... Ні, вже сі пісні не пройшли би моїх уст, хіба які інші. Напримір, яка сумна, сумна думка...

(По хвилі дразливо). Що за безумство, що я про нього думаю! Мені видиться, що і він там буде! Яким чином міг би він там узятися? Мені незвісно, щоб в останнім часі заприязнився там хто із нових. Правда, я в неї не була вже зо три місяці і не можу знати, чи там не приймають знов кого нового. Впрочім, я не мала б нічого проти того, коли б там і він був. Мала б передусім нагоду переконати його, що не приходжу до парку задля нього. Впрочім, я ігнорувала б його, в повнім значенні слова...

(Знов, по якійсь хвилині). В які безумства загонююся я! А то мені здається, що ми могли б з собою розмовляти дружньо і що я тішилась би, якби пізнала його ближче. Адже він обидив мене своїм поведенням, і тому я рішилася йому сказати, як каже десь на однім місці Заратустра: "Dein Mund ist nicht fur meine Ohren!". [15]

Ox, яка нудьга і порожнеча! Яка смутна я смертельним смутком! І я — нудна. Властиво, я в безнадійнім, до критики успособленім настрої, а думками... о боже!.. куди б не гнала — стрічаюся зі смертю...

Котру мені сукню взяти? О, вже ясну, певно — ні. До мого смертельного гумору було б се смішно. Візьму чорну оксамитну сукню; вона лежить на мені прегарно, і тим не хибну ані супроти мого сумного настрою, ані супроти доброго смаку.

* * *

(Він надвечір у себе, і в лихім гуморі). Се погане, мокре верем'я! Новий капелюх збавив я собі і нові, лиш передучора куплені рукавички — den Kuckuck auch noch einmal! [16]

Ну, але й був се чудний вигад з моєї сторони — шукати в цілім парку якусь незнану кокетку. Я стаю цілком таким, як усі прочі, як та "товпа", а щонайменше — поводжуся, мов гімназист. Коли б мене побачили мої поважні товариші — професор С. і та книжкова мумія, то, не надумуючись ні хвильку, сказали б одноголосно, що я — пропащий син. Але се наслідки життя в тім гнізді, що зветься головним містом і є лише мішаниною найсмішніших і найнекультурніших елементів. Так, від шістьох тижнів пхає мене якесь лихо пізнавати русинів, я потонув в їх світі вже так, що зачинаю їх справами заниматися, і вже просив одного з тих дикунів, щоб навчив мене їх ієрогліфів. Ха-ха! І на якого біса знати мені їх мову? Мені, німцеві, що перейде зі своєю мовою цілий світ, а другого Гете не знайде в жодній літературі! Ах, я вже просто здурів і зачинаю піддаватися тій грубій силі, що грозить нам десь у неясній далечині,— тій слов'янщині.

Переживаю тут лише самі прикрості та розчарування, фази такі, яких пережити не надіявся ніколи. І чи є справді на світі поважніший чоловік, як я? Певно, що ні, а таки поводився я нині не як муж науки і знання, а найменше вже як холоднокровний німець. Перед кількома днями удалася мені одна операція, на котру не один був би гордий, а нині я літаю... о, satis sapientiae!.. [17]

(Пізніше). Се лиш нудьга. В людській натурі лежить уже те, щоб чоловік мав якусь точку опори, якусь перехідну, малу, а все-таки "головну" річ. Богу дякувати, що я доволі психолог, щоб знати, що все, що мусить бути, і є en passant. [18]

Нині вечором мушу переглянути наспівші медицинські діла. [19] Вони лежать уже цілий тиждень, і я переглянув їх побіжно. Однак... чи належу я собі? Що вже чоловік всього не переживає і при тім зветься ще свобідною людиною! Я — невільник моїх ближніх і — підданий безумних... нервів. Тепер, наприклад (а мені саме до того!), маю скинути з себе оцей собачий настрій, переодягнутися, розуміється, якнайстаранніше і йти до пані презесової К. на якийсь чортзна-який вечірок. Чи ж се не іронія? Ах, коли б я був хоч мало-мало передчував, що вона заатакує мене зразу по моєму першому візиті своєю симпатією і затягне в свій чарівничий круг,— то не була б мене ніколи у себе бачила. І я себе питаю: що, ради бога, обходить мене те все? Чому мушу я туди йти? Ах, що вже чоловік — невільником, то, справді, тільки поезії про се пиши!..

Найліпше на цілій справі те, що там збереться цілий легіон бабства; про старі женські фрагменти вже й не кажу. Чого маю я між них явитися? Чому саме я? Ха-ха-ха! Яка вона хитра, та пані презесова... ну, але і я не впав на голову. Від молодих буду держатися в резерві, старі-бо мені ще завсігди миліші, хоч переслідують мене випитуванням про симптоми холери, так що вмерти можна вже з того самого.

(По малій хвилині). Ну, вона також не була ліпша... А що, якби і вона там була? Що за ідея! Впрочім, чому би ні? Адже мені незвісні знакомості тої старої Мінерви; я ще, слава богу, в її раю новак. Впрочім... обходить мене те все страшно мало, а в гуморі, в якім я нині, нехай би лиш яка там спробувала ущасливити мене своєю прихильністю... тоді, їй-богу, нехай звучить се, як хоче, скажу їй просто в очі, як каже десь той сатана Заратустра: "Меіnе Ohren sind nicht für Ihren Mund!" [20]

(Він, no вечірку, дома, зворушений). Вона була, вона була, там була! Herr Gott! [21] Ах, як вона подобалася мені, та й яка вона!.. Коли я її побачив, стояла між бабським гуртом в салоні, затиснена майже в кут, і мовчала. Виглядала так гарно і велично в темнім строю і гладко зачесанім волоссі, без тих звичайних Ропу-френдзлів на чолі. А її очі, о милий боже, що в неї за очі! З-під велону не бачив я їх досі добре. З її білого личка сяють вони вогким блиском, темно-сині вони, а голос її, а голос її, о! він не з тих срібних дзвінких etc. голосів; у неї милий голос, м'який і гласкав, мов оксамит, мою душу; я відчував його фізичне враження.

Була зворушена, коли нас знакомлено. Здається, вона взагалі нервова; однак-таки нервовість їй до лиця й показує супроти її волі велику силу чуття. По-німецьки говорить м'яко, як цілий рід велико— і малоросів, а се, розуміється, подобається мені, як і всім німцям. Але, коли вже спинявся на мені її погляд, то в моїй душі немов сяло сонце. А умна яка! Ну, се імпонує вже чоловікові без лютості, а при тім і "тиха", і "жіноча", неначеб споріднена з германським ідеалом жіночості. Вона і емансипована, оскільки я завважав, але її емансипація має свій стиль і не вражає так немило, як у деяких наших жінок, що дратують нас на кождім кроці до крові. Вона не така, як ті завзяті парки,— що в кождім і в найневиннішім мужчині бачать люципера і почуваються до ніким на них не наложеного обов’язку співати при кождій нагоді жалібну пісню про "рівноправність". Коли б залежало від мене, я дав би їм сей час рівноправність, щоб лише нас не чорнили так страшенно, а душ невинних істот не затроювали своїм пророцтвом про ліпшу будучність жіночу.

Її емансипація гарна і лагідна, отже, розуміється само собою, що бажання такої жінки радо сповняється. Вона поступає собі без сумніву, як хоче, не держиться судорожно старосвітських упереджень і кухнею пахучих чеснот буденщини не орудує, ніби зброєю задля "охорони", тим фарисейським шаблоновим "добрим тоном", під котрого плащем і лжеться, і грішиться так погано. Вона є, власне, наскрізь інтелігентною, і осталася, помимо емансипації, женщиною.

Знає і датську літературу, знає і того північного святого — Толстого, любується (це вже не по-нашому) в Гейне... О! цілу днину і цілу ніч і знов днину і ніч був би я говорив з нею, прислухувався їй і не відвертав очей своїх від уст і личка її!

Звинялася, чому її так часто можна подибати в парку. Се їй дуже немило (говорила), але мусить проходжуватися з причини слабого здоров'я.

Відгуки про книгу Він і вона - Кобилянська Ольга (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: