В ярах - Вражливий Василь
А втім не подохнемо.
Забрязкотіли миски. Івась почепився на шию батькові і сховався з ним у хаті.
Запустіло в подвір'ї...
На ярах парких висвічувались хатки—там спали, .чекаючи завтрішнього, голодного дня... Через кручу, ' на другім кінці, виглядала Хведорова хата. Мертво.
Багаття загасло й огонь не грається на мокрому ^-тумані. З річки продирається потоками теплий пар.
Молодіє ніч. А небо затяглося хмарами, насупило брови. Стереже однобарвну хмару. Кладовище стоїть — осторонь, просунуло в пазуху хмар волохаті руки.
Стома...
Раптом пронісся загартований вітер і повідомляли І дуби один одного.
...Враз наповнились синім сяйвом ярки, засвітилось подвір'я.
Блиснуло і вмент золота гадюка зарилася у хмари.
А в підгір'ї ліс зашепотів.
Ударило.
А потім забризкав дощ... Забилось, залопотіло... Рипнули двері. Каленик глянув лагідно.
— Не оставляє таки доля — і пішов у хату. Ніч промайнула хутко.
Каленик одягся, взувся, нап'ялив шапку. Зійшовся там, де сходилися дві стежки, з Хведором. Поздоровкався. Хведір побіг, сковзаючись із гори, вперед. А Каленик зареготався.
— Ти сьогодні жінки не бив, того, мабуть, і веселий?
—А ти чого не надутий?
— Та я за дощик радію!
На листі стоманітним діямантом налились роси; од зорі зачервонілись луки; спереду тільки висока гора, залита лісом...
Хведір сміявся:
— Тебе жінка не била?
— Слухай, Хведоре, ти смієшся. А знаєш... Під гарячу руку замилую... Чортам буде тошно. Терплю, але як і ввірветься...
Хведір поміряв його поглядом:
— Я знаю: навкулачки ти вмієш, а тут куций, брате!
(Збризкувались прозорим, м'яким склом... Підходили до глинищ. Та-ж сама гора. І з неї видно однакові села...
Але Каленик полохливо обмер, обірвався:
— Диви!
1 жаху повні широкі, покров'янілі очі бігали по ямі. Хведір ковтнув глину, ноги затрусилися.
— Діждались дощика!
— І борошна — заїкнувся несамовито Каленик, потім припав з копаницею, підкопувався до заваленої ями.
— Може нетовсто, зверху тільки?
Сів і Хведір, брав руками важкі шматки і з прокляттям викидав...
...Каленик одкинув далеко копаницю.
— Що? Раділи за дощ? А тепер...—і раптом прокляв долю, дощ і глину.
— А їсти'
Завалена глиною яма, насмішкувато сіріла. Стояв синій ранок.
Верба общипана зрухнулась, затрусила мрякою, 1а біля заваленої ями прибилось дощем вчорашнє йбагаття—вугілля.
— Що робити?
— Підемо на заробітки.
— А жінка? А діти?
— А то не знаю. Тут де-небудь пристроїш!
— Тут де-небудь? — гірко перекривив Каленик,— я не піду додому. В село піду, може наймусь, або юозичу дещо!
Потім повернув вправоруч на дорогу.
...Каленик ходив найматись, його всюди стрічали з посмішкою і розводили руками.
— Самим не стає їсти!
І він обурений вернувся додому. Після дощу чебрець розривався в сонячному по-Гвітрі. Хата посвіжішала, бо бур'ян, що ріс на стрісі, позеленів. Катерина зустріла Каленика:
— Кінчили вже?
Він мовчав і дивився на діти. Катерина знову:
— Чого мовчиш? Хіба може...—боялась доказати, нервово перебирала пальцями передника.
— Завалилась яма!—вибухнув—і не балакай, а то вб'ю. Уб'ю!—і підняв руку.
— Коли це ти став такий? Лякаєш? Ох, горенько! —заскаржилась і раптом змовкла. — А потім знову: Йолопе, чого стоїш"? Нічого не їли сьогодні. Пху на тебе!—обернулась і плюнула.
Розлилась живцем кров по жилах. Надулись жили.
— На тобі! —Вдарив і вмить пішов у хату. Вона схватилась за голову і тихо сіла на порозі.
Не плакала. Івась прибіг.
— Мамо, я хочу їсти.
А там провалля сходили, підіймались на гору. Каленик проліз крізь двері.
— Катерино! Я йду на заробітки. Кажуть, що в Ковалівці хліб є.
— А я?
— Продаси кохту, мій піджак, поки-що. А там я навідаюсь.
Нічого не відповіла. Злісно подивилась услід. Постать Каленика трохи пригорблена нижчала в яру... Він пішов до Хведора. А маленька дитина злізла на руки до матери і закричала:—е,—е!
— їсти хочеш,—спитала Катерина і щільніш притулилась до дитини...
...Каленик вернувся з Хведором, взяв клунка і винуватий підійшов до жінки:
— Ну, прощавай! Не сердься, та бережи себе. Скотилась сльоза. Поцілував Івася і пішов.
А Катерина дивилась услід.
