Голий ювілей - Кононенко Євгенія

Йому виповнювалися ті самі п’ятдесят, і він зовсім не відчував від того ніяких проблем. Проблеми створювала його попередня дружина, його ровесниця, зів’яла й відвисла (невже я тепер така, як вона тоді?). А він, тоді стрункий і підібраний, хвацько відбивав молодих дівчат від молодих хлопців.

— Яка ти молода, мій Боже, яка молода, — шепотів він їй у відповідні хвилини, і вона бачила в півтемряві спальні, як на його очах з’являлися сльози.

Валерія пам’ятає п’ятдесятиріччя свого чоловіка; його святкували в ресторані "Театральний", якого зараз нема.

Він скасував усі віншування, сам виголошував тости на честь своїх гостей. Танцював з усіма запрошеними жінками, але вона, його молода дружина, була в центрі. То було справжнє свято зрілого чоловіка, якому є що згадати, проте й багато всього попереду.

Ювілеї чоловіка — святкування нового злету, нового кохання, нової хвилі молодості. А ювілей жінки — то кумедне бажання схопити за хвіст те життя, якого вже ніколи не буде. І всі претензії можна адресувати тільки Господові.

Патріархальне суспільство з його віковим гнобленням жінки тут ні до чого.

— Що ви робитимете, коли тобі буде сорок? — застерігали її подруги від шлюбу з перестарком.

У її сорок вони ще щось робили. Але потім до чоловіка прийшли інсульт, інфаркт, простатит і хвороба Паркінсона — не варто перераховувати всього.

— Якщо ти була подарунком до мого ювілею, то найкращим подарунком до твого буде, якщо я зроблю тебе вдовичкою, — шамкав він, — але не дочекаєшся! Я ще поживу. На— зло тобі. Хоча я знаю, що чоловіків, коли в них відмовляє амуніція, треба відстрілювати… — він ужив те саме слівце, що й Троня.

Те, що робить життя Життям, — це секс. А без нього — це вже перехід від життя до смерті. "Вони живуть", — кажуть про чоловіка й жінку, які мають секс. Отже, якщо вони його НЕ мають, то вони й НЕ живуть. А життя духу? Для цього нібито не потрібен секс. Скільки чудових розмов було в них із чоловіком після кохання! Вони могли говорити про все, могли говорити до ранку, забуваючи про буденні справи. Вона й нині намагається їх відновити. Знайома психолог з їхнього університету порадила їй повернутися до тих тем, які вони недообговорили колись. І вона неодноразово заговорювала з чоловіком про його монографію, яку він встиг дописати ще до хвороби Паркінсона, книгу, яку вона цитує у своїх лекціях в університеті гуманітарних стратегій.

Але чоловік не підтримує її прагнень "поговорити". Згадки про його колишню творчу спроможність лише підсилюють його нинішню лють. Уся його інтелектуальна міць диявольським чином трансформувалася винятково в те, щоб, незважаючи на кепський зір і постійно сльозливі очі, влучно підмічати найменші її вікові зміни:

— Я помру, а в тебе ніколи нікого не буде! Подивися на свій живіт! Але я ще поживу! Ти стара корова, а не жінка! А я в твоєму віці був молодий! Я міг би мати кількох таких, як ти!

Одна радість, що чоловік тепер багато спить. Засинає просто на дивані у вітальні й гучно хропе, широко роззявивши рота. І що вона робила би з ним, якби направду надумала святкувати ювілей? І дочка з Німеччини не приїде, її не відпустять з роботи. Але подарунок долі, цей двотижневий семінар. Вони побачаться з дочкою в Берліні. Все складається добре. Аби не те мало не щохвилинне відчуття болючої деформації тіла, яке в останні кілька місяців стає нестерпним. І так само болюче клекотання у грудях: статевого життя не буде, духовного також не буде. Буде животіння. Як у її старого чоловіка, скарлюченого, засцяного, лютого на весь світ.

У неї вже на руках квиток до Берліна. Вже домовлено з медсестрою, яка заходитиме до чоловіка. Домовлено з ректором, що її два тижні не буде в університеті. Її лекції скасують, а вона повернеться, коли відбуватиметься конкурс краси "міс викладачка". Отже, ювілей пройде непомітно, й ніхто не говоритиме їй за її гроші з чаркою її горілки про її полудень віку, хмільний, плодовитий, спекотний… про те, яка вона прекрасна жінка у свої зрілі літа… ревно відробляючи шинки, салати, можливість добре випити, "добрий розслабончик".

Але от жіночий голос у слухавці таки нагадує про ювілей і про давню дружбу. Це — Ніна. Третя з трійці Водолійок з їхнього класу. Точніше, перша. Її день народження був першим, і святкували саме її свято. Інші дівчата приєднувалися до неї та святкували свої дні народження наперед.

— Куди ти плануєш встромляти п’ятсот троянд?

— Це не твоє діло. Туди я тебе не запрошую.

— Я це переживу.

— Я знаю. У тебе насичене духовне життя. Я бачила тебе по телевізору. Ти говорила про досвід світової культури в сучасній освіті. А я запрошую тебе з Оленкою до своєї сауни "Змий печаль". На голий ювілей! Там не буде телебачення.

— Навіщо це тобі треба?

— Я запрошую! Ти знаєш, скільки все це коштує? А я з вас грошей не беру! Приходьте!

— Я лечу до Німеччини! Я не хочу дурних тостів і наїдків, від яких нудить!

— Я знаю твою позицію. Оленка мені розповіла. Це твоє діло. Але до моєї "Змий печаль" приходь. Це за два дні до твого від’їзду.

Ніна володіє мережею елітних саун "Змий печаль" по всій Україні. Її життєвий успіх значно вищий, аніж успіх Валерії Миронівни, завідувачки кафедри постмодерної толерантності в університеті гуманітарних стратегій. Але вона про те не кричить у ЗМІ, робить свій бізнес тихо, здаючи ванні кімнати під корпоративні вечірки, які не стоять порожні навіть у часи економічної кризи. Навпаки, графік став щільніший, доводиться відкривати нові філіали в області. Люди хочуть змивати з себе щоденний бруд у комфортабельних умовах.

Нещодавно один банкір із родиною святкував у неї ювілей.

Хто хотів, був голий, хто не хотів — у махровому халаті. Це й навело Ніну на думку попаритися з дівчатами. Складайте ваш одяг сюди. Для особливо сором’язливих ось халати від Benetton. Але є пропозиція халатами не користуватися.

В Олени сала на боках суттєво більше, ніж у Валерії. Але перша від того не комплексує, адже в неї, скромної учительки, на відміну від завідувачки кафедри Валерії Миронівни, чоловік зовсім молодий — у нього ювілей в наступному році.

Він нещодавно надумав піти до молодої. А Оленка взяла й виставила позов на половину всього майна, купно з дачею, машиною й меблями! Оленчин чоловік побачив, що половини майна йому аж ніяк не вистачить для облаштування життя з молодою, і повернувся трахкати ювілярку Оленку. Вернувся, як побитий пес! Оленка дуже пишається своєю житейською мудрістю. Інша бігала би плакатися до подруг або до попа — зараз відроджується така архаїчна форма збереження родини, яка майже ніколи не спрацьовує. Спрацьовує майно. Чоловіка й жінку має єднати сукупне майно. Це — гарантія того, що "секс для здоров’я" забезпечений доти, доки в чоловіка стоятиме. Бо жити треба. Треба якось жити.

— Так, жити треба, — гордо підхоплює тему розмови Ніна, виходячи гола перед голими подругами. У Ніни немає сального "рятувального круга" на боках і животі. Щоправда, живіт весь у зморшках. Зате вся вона вкрита рівномірною засмагою з солярію. Ходою манекенниці, пересмикуючи плечима, гойдаючи стегнами, ходить вона по килиму вітальні сауни, чекаючи оплесків від подруг.

— Це все бакси. Тут багато сотень баксів, — коментує Ніна свою, як вона вважає, ідеальну статуру. — У тіло треба вкладати і вкладати, щоб це було жіноче тіло, а не картопляне пюре в целофановому пакеті. Масажі. Ефірні олії найвищої якості. Парафінові сповивання. І, звичайно ж, се-е-екс. А пам’ятаєте, дівчата, як ми вперше роздяглися одна перед одною в Олени вдома? Я ніколи того не забуду. У жодної з нас тоді ще не було грудей! У мене й зараз нема! — Ніна пишається своїми маленькими грудьми, вкритими засмагою з солярію.

— Ну, ти ж у нас нєрожавшая, — каже Олена.

— То й що з того? У тебе дорослий син, а в мене мій пупсик!

Так, я зустрічаюся з молодими! І мені не треба думати про морально-етичний бік проблеми, оскільки в мене немає дітей!

То особливе почуття — молодий бичок біля ялової корови.

— То ти, мабуть, платиш своєму теляті! — І в наші літа можна бути жінкою, яку хоче молодий! І не тому, що вона йому платить! Просто треба бути яскравою особистістю! Я не плачу своєму! Він у мене працює! І добре заробляє! Їздить по регіонах, контролює сауни в обласних центрах! Він дуже здібний менеджер!

— Ви живете разом?

— Яка вам різниця? Йому є де жити. У нас вільний союз!

Я не триматиму його, якщо він захоче піти! Не триматиму, бо в мене відразу буде новий!

— Та краще б ти по-людськи вийшла заміж і народила дитину, ніж тримати якихось пупсиків! — кричить Олена.

Ніна зраділа. Саме такої реакції вона й чекала. Довести шкільним подругам, що то вони, матері родин, живуть неправильно, певне, було головною метою запрошення дівчат до "Змий печаль!" І Олена виправдала Нінині очікування, як то кажуть, за повною програмою.

— Гадаєш, не видно, скільки тобі років? — кричить Олена, — тіло за багато сотень баксів! Ніжний солярій сто баксів хвилина! А пика в тебе вся у зморшках! А живіт! Плаский, проте жмаканий! Подивись на неї, Лєрко! Голову Баби Яги прикрутили до тіла ляльки Барбі!

— Все одно краще, ніж у тебе! В тебе ні лиця, ні тіла!

— У мене і тіло, і лице! Інакше б мене не кохав чоловік! А він зі мною живе! Крім того, я душевна й високоморальна!

А ти зла й розбещена!

А от Валерія не піддається на провокацію. Підвелася й рушила до парильні. Чого, зрештою, прийшла сюди? Не для того, щоби лаятися з Нінкою. І господиня "Змий печаль!" міняє тактику. Коли дівчата вилазять із басейну й повертаються до вітальні, застають там накритий стіл. Пиво й горілка. Огірки, оливи, бастурма. Навіщо сваритися, давайте гуляти. Щоб ми всі прожили ще стільки ж.

— Стільки ж?

— Так, щоб прожили іще раз сім разів по сім, щоб знову те число, яке так полюбляє Бог, а потім за цією твоєю, Лєрочко, Сефер Єцирою, новий цикл… — І щоб зустрілися в цій самій сауні?

— Тоді вже ти точно висохнеш, стара хвойдо!

— А ти у двері не протовпишся, — обмінялися компліментами Ніна з Оленою.

Горілка пішла добре. І пиво теж. Хоча це дика суміш — горілка, пиво, парильня, басейн. Але все гаразд. Ніхто не обпікся, ніхто не втопився. Всі знову повернулися до кутнього диванчика у вітальні й сіли до столу.

— А тепер, бабоньки, у мене для вас сюрприз! Вгадайте, який?

— Біблія, читати на ніч.

— Розвоза, їхати додому.

— Не вгадали! Яке їхати додому! Розпочинається найціка-віше! — Ніна клацає пальцями, й до вітальні входять кілька молодих красенів від двадцяти до тридцяти з рушниками на стегнах.

— Дєвочки, все до ваших послуг! У цю ніч ці хлопці виконають будь-які ваші забаганки.