Махно і махнівці. Вражіння очевидця - Ірчан Мирослав

Григоріїв і його трьох старшин обстоювали при своїм. Їх чотирох зараз-же убито на очах всіх (сам Григоріїв дістав 15 куль). Тоді Григоріївці в числі двох тисяч перейшли без протесту до Махнівців. Тепер повстанці подаються на ст. Мала Васка і розбивають більшовиків. До більшого бою приходить в с. Глодоси. Тут убито 500 комуністів, а 900 взято в полон. Полонених розброювали, читали їм свої "лозунги" і розпускали. В дальших битвах переходять більшов. полки до українських повстанців, а на ст. Помошній забирають в них 30 гармат та 200 скорострілів. Небаром приходить до боїв з російськими добровольцями. Повстанці розбили їх 13 разів, та вкінці мусіли відступити від Помошної перейшли через Ново-Українку і Плетений Ташлик до Ново-Архангельська, опісля до Торговиці. Тут довідалися, що українські повстанці Зеленого заняли були м. Умань, але більшовики відобрали його. Зараз — же відправлено два повстанські полки, вибити з Уманя більшовиків. Та вони завернулися, бо розвідалися по дорозі, що війська Директорії увійшли в місто. Від того часу зовсім окремо Махнівці бються з військами Денікіна і вже кілька разів прорвали його фронт та вибили з кількайнацятьох сіл.

Армія Махновців це переважно кіннота, піхота їздить вся на повозках (качанках), забраних по економіях. Заосмотрена вона у всі роди зброї і технічні матеріяли. Все це здобуто на ворогах. Воюють партізанськими відділами. Звичайно стягають всі сили в оден район, проломлюють фронт і женуться на зади ворогові. Опісля вертають назад широко розтягненими лавами (нерозбірливий текст) і виловлюють все. Старшин убивають, а салдатів по перечитанню їм своїх "лозунгів" відправляють на Московщину. З полоненими не обходяться по звірськи, і про це оповідають самі селяне. Їх обоз виносить 5000 повозок і підвод. Ранених забирають з собою і возять; тяжко ранених тільки на їх бажання добивають. Від початку повстання до сьогодняшних часів возили 4 тисячі ранених з собою. В бою Махнівці дуже відважні. За непослух або зраду на місці убивають. В їх армію приймають кождого, хто зголоситься. Можна й кожного дня за дозволом командування виступити з армії. В армії, що числить сьогодні близько 30 тисяч людей і поділена на сотні, полки та бригади, є дві партії: націоналістична, себто українська і безпартійна, або байдужна до національностей. Перша група постійно росте. Армія має досить великий процент інтелігентів, як лікарів, учителів, учительок, а навіть людей, що відомі добре з передвоєнної ще укр. літератури. Культурно-освітний відділ працює безупинно. Він кромі відозв, улаштовань лекцій для повстанців та агітації видає власний часопис на українській і московській мові. В тому відділі стрічав я панночок навіть в аристократичних родів, з універсітетською освітою. Повстанці, це переважно селяне, потомки Запорожців, Катеринославської та Херсонської губернії, а також Таврії. Одіті всяко, майже кождий оперезаний червоним або зеленим поясом. В кождого по кілька револьверів, за обома холявами чобіт, за поясом, в кишенях. З чорних, запущених облич видко, що для тих людей життя не представляє ніякої вартости. Набої і зброю мусять добувати від ворогів, харчі дістають від командування, але часто й самі стараються поодиноко. Ідять обід чи вечеру гуртками з одного казана. Звичаї у них, а навіть рухи, як в козацьких постатей з історичних повістей або малюнків. Це воскресіння козаччини представленої Кулішем. Здобуте майно шанують, напр. дотепер тягають кількайнацять здобутих авт і кількадесять мінометів возили за собою.

Сам Махно, якого всі називають "батьком" (він і підписується так на документах) невеличкого росту, одітий звичайно в синій однострій, в сивій шапці, має 33 роки. Обличчя брите, монгольського типу, на голові довжезне волосся. В кождому бою стоїть в першій лінії і сам веде повстанців на ворога. Має молоденьку жінку, незвичайної краси, з універсітетською освітою. Вона щира Українка, дуже розумна, самостійницьких поглядів. Їздить постійно з чоловіком. Сам Махно говоріть слабо по українськи, бо, як сам каже, забув через девять літ в каторзі. Заявляє все, що так довго зі своїми козаками не положить зброї, доки не стане на Україні чужинців-наїздників. Народ повинен на Всеукраїнських Установчих Зборах вибрати правительство, яке він зараз признає. Махнівці, як оповідають, мають всюди на задах ворога своїх людей, які в слушний час повстають. Недавно були вже з Катеринославщини в його штабі селяне і сповістили, шо 3000 повстанців бє добровольців. Селянство в цьому районі, де тепер оперує Махно, відноситься до нього повздержливо і мовчазно. Кацапів вилучують Махнівці зі своїх частин і саме тепер відправляють в Московщину. В їх частинах є навіть кількох Турків, Сербів, Татарів, були й Мадяри та инші.

Оповідач казав:

Платні у нас не дістає ніхто. Служимо даром. Степенів старшини не мають.

— — — Ми всі не узнаємо ніяких партій!

Наші звичаї вродилися з нашого бурлацького життя. Нпрм. кожний має право навіть найвищому командантові і самому батькові Махнови, говорити "Ти". Раз, вечером в степу, один козак тарахнув при вечері одного знаших визначних провідників ложкою по чолі так, що той перевернувся. — "Чому не ведеш нас четвертий день в бій?" —  закричав при тім козак. І ніхто ані словечком не сказав нічого козакові. Бо це було зовсім справедливо.

Махнівці дуже обережні. Цю обережність витворило також життя. Вониж звичайно на задах ворога, окружені його військом.

Кілька днів пізніше довелося мені бачити, як Махно їхав зі своїм штабом. На переді чета кінноти мчиться повним бігом — За нею 20 кроків позаду повозка запряжена трьома прекрасними кіньми. Візник, в шапці з червоного оксаміту, яким оббивають коштовні меблі, з кількома револьверами за поясом та за холявами чобіт. В повозці по середині в сивій шапці, з довгим волоссям, серйозним, бритим обличчям, в синьому жупані з чорними гусарськими викрутасами, підперезаний червоним поясом, в гарних чобітках зі срібними острогами — сам "батько" Махно. Біля нього двох прибічників. Оден бритий, непривітний, з довгим волосям, другий з інтеліґентним обличчям. Це начальники штабу. В їх ногах два американські скоростріли. За повозкою дві четі кінноти. Козаки одягнені всяко. Між ними видно однострої російські, німецькі, австрійські, француські, англійські (від денікінців), шкіряні куртки чорні і жовті, жупани сині і зелені, а багато мужицьких сіряків.

"Нехай не дивує Вас, що між нами є й жінки. Бачите, ми всі повстанці, а повставали цілими селами. Як спершу йшли тільки мужчини, то Німці, чи більшовики або кадети нападали на села, убивали з помсти наших жінок та дітей, а села палили. Цим приневолили нас забирати з собою на війну цілі семї.

Зброю маємо всяку. Кріси, скоростріли (цілі скорострільні полки), гармати. Кіннота має легку артилєрію, що в наступі женеться з нею разом. Звичайно оперуємо на задах порога. Все знаємо про ворожі пляни, бо по лісах долучується наша телєфонічна осередня до всіх ворожих дротів і перелапує всі депеші".

Кінчив:

"Давну козаччину можна аж тепер зрозуміти. В степу козак без коня як здорова людина без рук. Тому не дивуйтеся, що в нас багато кавалєрії та що й піхота не ходить пішки".

Сонце клонилося вже до заходу, як я виїздив зі штабу повстанців. Мене прощало двох здоровенних козаків, узброєних від голови до ніг. Вони повернули саме з фронту і росказували, що їх частини протягом сего дня прогнали денікінців з вісьмох сіл. Зі мною їхав знов цей самий повстанець, що привіз мене.

Якось дивно почував я себе. Мав глибоке задовіля, що бодай здебільшого записав історію цеї дивної групи завзятих людей, про яких всі думають, що вони бандіти, коли вони може й були колись теє-то, але тепер напевно ні: за час революції перейшли вони великий розвиток. Бо в горячій революційній атмосфері дозрівають думки-ідеї далеко краще в місяцях, чим за мирного часу в сотках літ. Так було і з цими повстанськими групами. Почали повстання або чисто відрухово, або з мрачними і хаотичними думками про більшовизм. А сегодня дійшли до зрозуміння найвищої ідеї, за яку й ми боремося — до ідеї Самостійної Української Влади. Вірте або ні. Але так воно є. Мені самому досі якось дивно робиться на душі, що маємо таких товаришів боротьби за свою високу ідею. Бо вони виглядають як бандіти. І я розумію ваґання нашої регулярної армії що до порозуміння з ними. Але бандітами вони не є. Це скаже кождий, хто огляне їх власними очима, як оглядав я. І хто поговорить про них з населенням.

І в мені зродилася міцна постнова відвідати ще штаб і групу повстанців отамана Зеленого. Може моя постанова увінчається небаром ділом.

Писано на фронті

24. вересня 1919 р.

ПРИМІТКА: Отся інтересна записка може послужити за зразок як описувати українські повстання. Булаб вона ще цінніща, якби описано табор укр. повстанців, їх штаб, поодинокі типи, більше розмов зі старшинами й звичайними повстанцями.

На підставі оповідань старшин УСС доповнюю описи автора: Махно властиво не має піхоти, бо вона їздить на двоколових візках — як за часів староєгипетської й асиріської держави. На кождім візку сидить двох повстанців і одна або дві жінки, які в часі наступу счиняють великий крик, чим наводять паніку на ворога. Та "піхота" пересувається з місця на місце неймовірно скоро. Крім цеї піхоти й кінноти має Махно також артилєрію. Оповідають, що має також два верблюди, які викликають загальне заінтересування й роблять йому рекламу між народом. Тактика Махна зовсім ориґінальна. В часі наступу "штаб" розвязується й кождий "штабовець" іде зі своїм відділом в бій. Остає тільки оден старшина, який має завдання орієнтуватися в перебігу битви. Просвітній відділ в групі Махна працює гарно. Махно змобілізував до нього кількадесять учительок. Він має для потреб свого війська власний скарб. Теріторії не має, бо переноситься з місця на місце разом з усім своїм добром, обозом і раненими.

З мого дневника, том V.;

під датою 28. вересня, 1919.

Др. О. Н.