Коли зійде місяць - Забіла Наталя

Увійшла С о р о к а, незадоволено оглядаючись навколо.

С о р о к а
Всюди злагода і тиша,
а для мене — це загин.
Я ж чутками тільки й дишу,
жить не можу без новин!
Я не знаю — як же бути?
Що робити — не збагну:
де б почути, де б здобути
хоч маленьку новину!..

(Взялася за свою поштарську торбу.)

Зазирнути б в цю торбинку,
прочитати хоч листи,
щоб знайти якусь новинку
і по світу рознести!..

Кажучи це, вона витягла з торби кілька листів і тільки-но заходилася їх розпечатувати, як тишком-нишком до неї підкрався Т х і р і зненацька схопив її за хвіст!

Т х і р
Ага, базікало! Це ти!
А де мій гострий ніж?!
С о р о к а (намагаючись вирватись)
Ай-ай-ай! Пусти, пусти!
Не ріж мене!.. Не їж!..

Т х і р
Про мене нащо ти плела?!
Тепер тобі капут!

С о р о к а
Та звідки ж знати я могла,
що ти й насправді тут?!

Т х і р
Ну, добре! Я тебе пущу,
базікало дурне!
І навіть щедро заплачу,
та слухайся мене!

С о р о к а
Я буду слухатись!..

Т х і р
Гляди ж!
Зроби, як я звелю:
у лісі треба чимскоріш
знайти куму мою…

С о р о к а (зацікавлено)
А де живе кума твоя?
І хто вона така?

Т х і р
Лисиця — ось її ім’я,
живе біля струмка,
ще там такий дубок стримить,
а збоку — комиші.
Отож лети до неї вмить,
щодуху поспіши
і передай — та не барись! —
від імені Тхора,
що Півник з Курочкою в ліс
втекли з цього двора.
Їх слід впіймати та зв’язать,
замкнути під замок!..

С о р о к а (хвалькувато)
Як треба щось переказать,
звертайтесь до сорок!
Що цю роботу я люблю —
віддавна кожен зна.
Лечу, лечу!.. Усе зроблю!..
Цікава новина-а-а!!!

З таким веселим криком Сорока кинулась до хвіртки і хутко зникла. Тхір подивився їй услід, задоволено й зловтішно посміхнувся і почав гратися ножем, підтанцьовуючи.

Т х і р
Я — хижий Тхір,
зубатий звір,
нікого не боюсь!
Як не крути,
як не верти,
а я свого доб’юсь!
Як день мине,
я все смачне
повитягаю з хат.
Ніхто мене
не прожене,
не прийде пес Пірат!
Залізу в пень,
просплю весь день
і місяця діждусь…
На те я Тхір,
зубатий звір,
нікого не боюсь!

( З а в і с а )

ДІЯ ДРУГА

Картина перша

По обидва боки зеленої галявини в лісі примостилися одна проти одної дві хатки: Зайчикова хатка і Білоччина хатка. Галявину оточили високі дерева та густі чагарники, а тут, біля Білоччиної хатки, розрослися квіти, доріжки прочищені — видно, що дбайлива хазяєчка, любить, щоб усе було чепурно й чисто. Отож і цього дня вона, ця Б і л о ч к а, в білому фартушку поралася біля своєї хатки.

Б і л о ч к а
Як тільки сонечко зійшло,
я вийшла працювати,
щоб чисто й чепурно було
у хаті й біля хати.
На смітник треба віднести
лушпайки від горішків.
Мітлою гарно підмести
і ґанок, і доріжки.
І потрусити килимок,
щоб сходинки заслати,
і посушити рушничок,
що встигла я попрати.
Тепер в коновку під кінець
води набрати з бочки,
щоб материнку і чебрець
полити у садочку!

Приказуючи так, вона все це робила. Коли раптом на галявину прожогом вискочив З а й ч и к, кинувся до свої хатки і, зовсім знесилений, захеканий, упав на лавочку біля дверей. Сів і почав обмахуватися хусточкою.

Б і л о ч к а
Що ти, Зайку? Схаменися!
Чи страшне побачив десь?

З а й ч и к
Ой, таке страшне у лісі:
ходить там мисливський пес!..

Б і л о ч к а
Ай-ай-ай, це й справді страшно!
Не люблю і я собак.
Тож не диво, бідолашний,
що захекався ти так.
Добре, хоч у себе вдома,
у такій гущавині,
тихо й мирно живемо ми —
і мисливці не страшні!

З а й ч и к
Ох, сусідко! Й тут не краще,
я і вдома теж боюсь…

Б і л о ч к а
І даремно!

З а й ч и к (злякано прислухається)
Що це в хащі?!
Чуєш? Чуєш?.. Хрусь та хрусь!..
Хтось іде!

Б і л о ч к а
Мерщій у житла!

Б і л о ч к а й З а й ч и к швидко поховалися в своїх хатках. На галявину вийшли П і в н и к та К у р о ч к а. К у р о ч к а дуже стомилася, Півник подає їй руку, допомагає вибратися з чагарників.

П і в н и к
Ну, подружко, бадьорись!
Бач, яка місцинка світла,
ще й хатки стоять якісь…

К у р о ч к а
Ой, болять у мене ніжки!
Ми ж так довго йшли та йшли,
все по хащах, без доріжки,
а Пірата не знайшли!.. (Плаче.)

П і в н и к
Ну не плач, не треба, прошу!
Відпочинь!.. А я піду
у хатинку цю хорошу
і пораду там знайду.

П і в н и к підійшов до Зайчикової хатки і постукав у двері. З а й ч и к прочинив трохи двері й обережно визирнув.

З а й ч и к
Хто це стука? Хто то, хто то
не дає мені поспать?

П і в н и к
Вибачаюсь за турботу!
Я хотів лише спитать:
ми шукаєм пса Пірата,
ви не бачили його?

З а й ч и к
Пса Пірата?! Геть від хати!
Забирайтесь!.. Ще чого?!

Отак вигукнув З а й ч и к злякано й обурено і хряснув дверима перед самим носом Півника, ще й замкнувся зсередини. П і в н и к оторопів, здивовано знизав плечима і відійшов від дверей.

П і в н и к
Ой, які ж сердиті звірі
у хатинці тут живуть!
Довговухі, зовсім сірі…
Хоч би знати, як їх звуть?
Що ж, у другій поспитаймо,
може, тут нам пощастить?

К у р о ч к а
Краще, Півничку, тікаймо!

Але П і в н и к все ж таки підійшов до дверей Білоччиної хатки і постукав.
Визирнула Б і л о ч к а.

Б і л о ч к а
Хто це, хто це стукотить?

П і в н и к
Вибачайте громадянко,
що постукали до вас…

К у р о ч к а
Ми із дому вийшли зранку,
ходим, бродимо весь час…

П і в н и к
Може, саме вам відомо —
де тут, в лісі, пес Пірат?

Б і л о ч к а (насторожено)
Пес Пірат? То ваш знайомий?

П і в н и к
Це наш вірний друг і брат!

Б і л о ч к а (глузливо)
Он як?! Справді? Як приємно!
Ну й цілуйтеся із ним!..

Б і л о ч к а хряснула дверима і замкнулася зсередини у своїй хатці. П і в н и к дуже здивувався і відійшов від хатки.

П і в н и к
Тут усі такі нечемні!
Підем далі.

К у р о ч к а (зітхає)
Що ж, ходім.

П і в н и к і К у р о ч к а взяли свої рюкзаки й ціпки і пішли собі далі. Тільки вони зникли з очей, як зі своєї хатки вийшла Б і л о ч к а.

Б і л о ч к а
Зайчику, виходь із дому!

З а й ч и к (боязко визирає)
Їх немає вже?

Б і л о ч к а
Нема!

З а й ч и к (виходячи з хатки)
Хто ж такі це?

Б і л о ч к а
Невідомо.
Я дивуюся й сама…
Це якісь собачі друзі
забрели сюди чогось…
Ще таких в усій окрузі
зустрічать не довелось!

З а й ч и к
Ну, та ми їх налякали,
вже не з’являться!..

У цю хвилину на галявинку з лісу враз вискочила С о р о к а.

С о р о к а
Привіт!

Б і л о ч к а
А-а, Сорока!

З а й ч и к (насмішкувато)
Прискакала?
Як ся має білий світ?

С о р о к а (хвалькувато)
От, всі кажуть про Сороку,
що базікало пусте,
лиш плітки плете щокроку,
що не скаже — все не те!
Хоч таку про мене славу
розпустили з давніх пір,
а мені важливу справу
доручив сьогодні Тхір!

Б і л о ч к а
Що ж таке?

С о р о к а
Таємна звістка!
Я вже з нею цілий день
скрізь літаю… Розповісти?
Ви ж нікому — нітелень!

Б і л о ч к а й З а й ч и к, зацікавлені, підійшли до Сороки, і вона їм стала пошепки щось розповідати.

Б і л о ч к а
Що ти кажеш? До Лисиці
передати від Тхора?

З а й ч и к
Хто-хто-хто?

Б і л о ч к а
Дві свійські птиці
із пташиного двора?

С о р о к а (захопившись, далі вже каже вголос)
Щоб Лисиця їх схопила
і замкнула під замок!

Б і л о ч к а
Як?! Невже ти це зробила?!

С о р о к а
Ще не встигла… Дайте строк,
зараз все зроблю! Негайно (Хоче бігти.)

Б і л о ч к а
Слухай! Я тобі скажу…

С о р о к а
Потім, потім!

Б і л о ч к а
Почекай-но!

С о р о к а
Зараз ніколи! Біжу!..

С о р о к а схопилася й побігла, не слухаючи Білочки. Вона зникла з очей. З а й ч и к з Білочкою тільки похитали здивовано головами, дивлячись їй услід.

Б і л о ч к а
Як так можна?! До Лисиці
Від Тхора носити вість?!
Просто злочин!..

З а й ч и к (зітхає)
Бідні птиці!
Адже їх Лисиця з’їсть.

Б і л о ч к а замислилась на хвилинку і враз сплеснула руками.

Б і л о ч к а
Слухай, Зайку! Мабуть, щойно
це ж вони отут були!
Розмовляли так пристойно,
поспитались і пішли…

З а й ч и к
Справді так!

Б і л о ч к а
І ти їх, брате,
надаремно налякав!

З а й ч и к
Та шукали ж пса Пірата…

Б і л о ч к а
Мало хто кого шукав!
Значить, пес їм був потрібний.
Через цей твій переляк
ми поводилися хибно
й неповажно!

З а й ч и к
Справді так!..

Б і л о ч к а
Ні про що не розпитались,
зразу — в крик!.. Дверима — трах!..

З а й ч и к (зніяковіло)
Так, негарно все це сталось!
Дуже шкода бідолах,
бо Лисиця ж та хитрюща
зразу їх підстереже…

Б і л о ч к а
Я того боюсь найдужче,
що вони у неї вже!

Б і л о ч к а і З а й ч и к принишкли, схвильовані подією. Потім Б і л о ч к а рішуче поклала руку на плече Зайчикові.

От що, друже: цих мандрівців
ми врятуємо самі!

З а й ч и к (злякано)
До Лисиці йти? До вбивці?!
При своєму ти умі?

Б і л о ч к а
Ні! Ми знайдем пса Пірата,
все йому розповімо,
й до Лисиччиної хати
ми його проведемо!

З а й ч и к
Пса Пірата? Я не можу!
Я боюсь!

Б і л о ч к а
Зате ж Пірат
цим нещасним допоможе,
він же їхній друг і брат!

З а й ч и к
Страшно!..

Б і л о ч к а
Ми ж з тобою друзі,
підем разом!

З а й ч и к
Не піду,
пса боюсь я…

Б і л о ч к а
Боягузе!
Ну й сиди! Сама знайду!

З а й ч и к
А мене покинеш?

Б і л о ч к а
Діло
доведу я до кінця!
З а й ч и к (вагаючись)
Ну… якщо така ти сміла,
я з тобою!

Б і л о ч к а
Молодця!

Б і л о ч к а взяла його за руку, щоб разом бігти, але в останню хвилину З а й ч и к знову відступив.

З а й ч и к
Ні, не можу!..

Б і л о ч к а
Зайчик, любий!
Хоч на мить свій страх забудь,
бо Лисиця ж їх погубить!..

З а й ч и к
Ну, ходімо! Будь-що-будь!..

Вони побралися за руки і вирушили в путь, співаючи.

Б і л о ч к а і З а й ч и к
Скоріше, Зайчику, скоріш!
Не можна гаять час!
Лисиця візьме гострий ніж,
птахів заріже враз!..
Та ми безбоязно йдемо
на поміч тим птахам
і панувати не дамо
зубатим хижакам!

( З а в і с а )

Картина друга

Б і л о ч к а і З а й ч и к прибігли на берег лісового озерця чи болітця. Берег весь зарослий очеретом, різними болотяними рослинами й квітками, а над ними низько похилилась велика стара верба з розложистими гілками.

Б і л о ч к а
Ну, де ж той пес?

З а й ч и к
Послухай, Білко,
а може, він пішов на луг?

Б і л о ч к а
Стривай, я заберусь на гілку
і роздивлюсь згори навкруг.

Б і л о ч к а швидко збігла по похилому стовбуру верби нагору й стала пильно вдивлятися в далечінь.

З а й ч и к
Ну що?

Б і л о ч к а
Не можу помилиться…
Он-он, де скошена трава…

З а й ч и к
Що там ти бачиш?

Б і л о ч к а
Край болітця
мисливський пес відпочива!
Його покличу я відразу!

З а й ч и к (злякано)
А я?..