Воскреслий із мертвих - Чорногуз Олег
Спочатку здавалося, що вийшло двоє… Але, уважно придивившись, капітан помітив і Дмитра Палагнюка. Той тримався осторонь, бо, очевидно, мав завдання взагалі йти окремо. За вказаною адресою. З будинку він повернув праворуч. На вулиці зупинив таксі. Кульгавий з Циганом пішли ліворуч і сіли в автомобіль, який чекав їх у кінці кварталу.
"Отже, конспірація. Ми зі своїм "Кадилаком"
мало не вскочили в халепу", — подумав капітан Дубль. Але Дора припаркувалася за всіма правилами. Її скромний старий "Шевроле" нічим не відрізнявся від інших машин. Якщо ж дивитися збоку, то він і взагалі не виділявся з припаркованого загалу. "Рушили через раз", як висловився капітан. Спочатку пішла "Тойота", в яку сіли Кульгавий з Циганом, потім промчала дама на "Форді", очевидно, останньої марки, бо автомобіль блищав ніби щойно з автосалону, тоді вже рушила своїм "Шевроле" й Дора.
За рогом повернули різко праворуч і покотили у протилежний від Даун-Тауна бік. У бік Іст-Рівера. За третім поворотом лягли на лівий курс, перетнули 42 стріт по Четвертій авеню і повільно посунули в напрямку Централ-парку. Не доїжджаючи до будинку-праски, розвернулися і, проїхавши ще кілька метрів, зупинилися недалеко від безрекламного, але не без слави "Жаблоту". Магазин ще працював. Неохайний, брудний, схожий на київські автомобільно-спортивні магазини. Від інших він відрізнявся тільки тим, що товарів у ньому було навалом і яких завгодно: від однодоларової колоди карт до автомобільного замка на педалі. Пахло мазутом, автомобільними дезодорантами, шампунем і людським пітним тілом. Десь угорі спокійно горлав гучномовець і, треба сказати, не без гумору:
"Пані і панове! Наші потенційні покупці! Наш супермаркет — це не філіал знаменитого одеського товчка. Але, милі пані, оберігайте свої сумочки з грішми. Достоповажні панове, тримайте свої кишені, як Радянський Союз свої кордони, на замку. Союз розпався, але Одеса живе… Живе, як наш нью-йоркський безсмертний "Жаблот" — найкращий супермаркет Манхеттена і його околиць. Відвідуйте наш "Жаблот"! Тільки у нас ви можете за безцінь придбати всі необхідні вам речі. Купили ви, дайте можливість купити іншому. Ви не в Одесі — товарів вистачить усім. Ми нічого не ховаємо у підсобках. Тільки те, що не вміщається на прилавках. Сенк’ю! І, як кажуть в Одесі, щиро дякуємо!"
Останні два слова патріот Одеси вимовив в оригіналі, і закінчив наостанок англійською.
За прилавками жваво торгували італійці, негри, греки і євреї. На дверях висів цілий список, якою мовою тут розмовляють. Українська стояла на третьому місці. "На рівні України!" — подумав капітан Дубль і, взявши Дору під руку, як свою давню знайому, роздивлявся товари, які його не цікавили. Але його цікавили бічні двері, в яких щезли Кульгавий і Циган.
— Що вам купити? — запитав капітан Дубль.
Дора посміхнулася:
— Ми в такі магазини й не заходимо.
— Я розумію. А ми заходимо.
— Я вас не хотіла образити… У вас робота, — вони розмовляли українською мовою, як і домовилися. Хоча капітан Дубль добре володів англійською і вивчав її не тільки самотужки.
— Я вас теж…
Раптом капітан прислухався. Замовк. Здогадлива Дора кивнула: "Я, мовляв, зрозуміла. Ні пари з вуст".
— Таня, привєт! — почув капітан російську мову. — Как ти жівйош? В Адесу не тянєт?
— Тянєт, Аркаша, тянєт… В прінципє можна жіть… Єслі би нє еті чорниє морди… Воруют усьо. Хуже, чем в нашей Адєсє… Как я іх нєнавіжу, Аркаша! А как ти? Всьо замкі продайош, часікі?
— Пєрєшол на корєйскіє телефони… Атлічна йдут. Беру па трі долара, спускаю па сєм… Оптом для украінцев даю па п’ять… Єхалі на какой-то свой Всемірний форум… Ти слихала а таком?.. Бралі на сувеніри.
— Пачєму у тєбя? Ти што, жівьош в іх діаспорє?
— Таня, раскрой своі красівиє чорниє глазкі… Ані же все патріоти… Ані любят сваю украінску мову…
— Аркаша, ша-а!.. Я знаю, што ти етім хочеш сказать: мой Жора вчера тоже поцепіл на дверях іхній язик… Гаварят, ані там харашо атносятся к євреям. Лучшє чєм в Маскве і, канєшна, Расіі… Скажу па секрету… У нас здєсь тоже двоє. Мой Жора сказал: "Таня, ти нікагда нє відєла жівих агєнтов кагебе… Я севодня тєбє пакажу…"
— Ані што, таргуют аружієм?..
— Каму ета нада. Ета тєбє што, Грузія, Єреван, Баку?.. Ані рєшілі прадавать яйца.
— Какіє яйца?
— Крашениє, канєшна. Ані дєлают украінскій сувенірний атдєл… Я нічєво нє панімаю… їх вєздє навалам…
Несподівано Таня замовкла. До неї підійшов покупець. Став у чергу і капітан Дубль, мовчки подав італійський замок вартістю в чотири долари. Червоний з жовтим. Таня так само мовчки вибила чек, подала капітану.
— Сенк’ю, — навмисне підкреслено мовив Дубль. Став осторонь. Взяв у руки пачку автодезодорантів. Хотілося почути ще хоч кілька слів. Таня мовчки вибивала чеки. Капітан підійшов, поцікавився, як користуватися цими автомобільними дезодорантами:
— Аркаша, ти єво панімаєш?
— Да. Он спрашіваєт, как імі пользоваться і в какіх машінах прімєнять.
— Скажі єму в любих. Я ні хачу ламать язик… Я ісчо плоха гаварю на англійскам, но пачті всьо панімаю. Скажі єму, што єсть спеціальний касєтнік. Он работаєт. Туда, как касети, вкладиваются пластікавиє дєзадаранти і падключаются к акумулятару… І в кабінє тагда арамат яблак, лімонов і кафейних дєрєв’єв, запах моря, джунглєй… Што он любіт? Скажі єму… Ета всєво десять доларов… Очєнь бєрут…
— О’кей! О’кей! — зупинив її Аркаша. І темпераментно почав перекладати, перескакуючи з одного слова на інше, зчинивши таку веремію, що якби капітан не зрозумів Тані, то Аркаші він точно б не зрозумів.
Він щиро подякував Аркаші, а Дора — її повне ім’я було Дарина — навіть похвалила Аркадія-одесита і сказала, що він гарно говорить англійською. Але дещо з італійським акцентом.
— Мілан, Рим, Тольятті? — почала валяти дурня Дора.
— Тольятті! Тольятті! — закивав кучерявою головою колишній одеський громадянин. — А ви звідки?
— Канада. Онтаріо! — відповіла Дора.
— Привіт Канаді… Там наших також багато…
— О так, — мовив капітан. — Спагеті, піца!
Капітан Дубль далі не слухав. Подякував.
Йому хотілося ще трохи затриматися, але він боявся насторожити "одеських земляків". Отже, тут одесити. Тоді зрозуміло, чому тут і Циган. Дубль і Дора ще трохи постояли. Але Аркаша сказав, що йому пора, що зайде іншим разом, і побіг. За ним вийшли й Дубль з Дорою. При вході Дора раптом стисла капітанові руку вище ліктя. У "Жаблот" входив Джим Пеленс.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ
Гаррі Стреснер розливав на трьох. Гарячу каву, що ароматно парувала, тут же охолоджував сержант Луїс Роджерс. Начальник поліції Френк Фебер сидів за своїм міцно збитим столом і, відсунувши волохатою рукою папери набік, з нетерпінням чекав, коли підлеглі кинуть чаклувати над буденним напоєм і подадуть йому шматочок ще теплого тістечка з дрібно нарізаним авокадо і склянку кави, яку він пив так само часто, як любитель пива — пиво.
Могутнього складу чоловік, Френк Фебер розсівся за столом так, що металевий стілець здавався під ним дитячою іграшкою, яку він мав намір роздавити своєю статурою ще до того, як доп’є свою улюблену каву з молоком і з’їсть три шматки торту з кремом, щедро посипаним дрібно посіченими горішками.
Коли Гаррі поставив перед своїм начальником склянку, вона одразу щезла в його величезній волохатій руці із засуканим рукавом.
У поліцейському управлінні Френка Фебера підлеглі хоч і називали позаочі "Два Фе", але любили. Цей могутній здоровань, волохаті груди якого аж пашіли здоров’ям і силою, завжди мило посміхався у свої акуратно підстрижені пшеничні вуса і дивився на співрозмовника навдивовижу темно-синіми очима, майже ніколи не кліпаючи. Сержант Гаррі Стреснер — середнього зросту, не позбавлений почуття гумору, як і більшість американців, був улюбленцем не тільки начальника поліції, а й всього поліційного управління.
Капітан Дубль у супроводі Дем’яна Демчука піднявся сходами і, помітивши начальника за скляною перегородкою, дещо розгубився, не знаючи, чи то стукати в скляні двері з табличкою, чи просто відчиняти. Лейтенант Джеймс Коллінз, який щойно зробив перший ковток, щоб запити трохи засолодкий, як для нього, шматок торту, поставив склянку і з його уст ледь не вилетіло звичне: "Якого чорта!" Але Френк Фебер, застережливо піднявши могутню руку, вчасно зупинив його.
— Кемаль, — гукнув він і наказав Стреснеру подати для новоприбулих ще дві склянки і по порції торту. Капітан спочатку відмовився, але, помітивши посічені горішки на шарі крему і желе, передумав відмовлятися так поспішно. Що-що, а горіхи він любив у будь-якому вигляді.
— Ми вас чекали, капітане! — дружелюбно посміхнувся Фебер, міцно потискуючи через стіл по черзі гостям руки. — Ми працювали з німцями, французами, канадцями, колумбійцями… З ким ще працювали, Гаррі? — звернувся він до сержанта.
— З італійцями, китайцями і цілою армією дам, — посміхнувся Гаррі.
Френк мотнув рудою головою, що міцно сиділа на бичачій шиї, і додав, показавши на сержанта:
— Це наш поліцейський Марк Твен. Так, ми працювали з багатьма, але з українцями не працювали.
— Боюсь, Френку, — як до давнього знайомого, заговорив капітан Дубль, називаючи начальника поліції на ім’я, бо чув, що така манера імпонує багатьом американцям, і не помилився.
— О’кей, Алекс! — перебив той, простягаючи капітану на знак приязні руку. — О’кей, Алекс!
— Боюсь, Френку, — повів капітан Дубль далі, — спостерігаються деякі віяння з Афганістану через Європу в Америку.
— Є щось конкретне, сер? — втрутився в розмову лейтенант Коллінз.
— Так, є! — спокійно відповів капітан. — Я сказав би так: дуже конкретне і водночас дуже абстрактне…
— Це вже цікаво… Гніздечко в "Жаблоті"… Там ваші земляки… Одеса-мама, — посміхнувся Френк, показуючи не тільки міцні й рівні зуби, а й свої широкі міжнародні знання.
— Одеса-мама і Київ-тато, — додав своїх кілька слів Дем’ян Демчук.
— Нам потрібно проникнути у "Жаблот". Послухати, але не злякати Аркадія Свінцера.
— Ноу проблем!
— Мені здається, там розробляється серйозний план…
— О’кей, капітане. Гаррі, влаштуй викрадення сумочки. Бажано на солідну суму… Склади протокол і підсунь їм "колорадського жучка".
— Як казав один мій знайомий з Бродвею… — почав був сержант, але Френк його перебив.
— Гаррі, цитати потім, а зараз діло.
