Ясні зорі - Борис Грінченко
Ні, краще смерть, аніж таке життя!
А ти мене від його врятувала
І від гріха найгіршого, від зради,
Ти доброю рукою одвела.
Я дякую, єдина, вірна, люба!
Ти доброго та чесного життя
Вже не могла мені назад вернути,-
Дак ще мені зосталась чесна смерть.
Панас
Так, синку, так, бо смерть усяка ліпша,
Аніж стидке та зраднеє життя.
Як не судив Господь нам умирати,
То не вмремо й тепер, хоч близько смерть;
Коли ж звелить, то це вже неминуче...
Не винен тут ніхто, бо це сам Бог...
Утіштеся, дітки, не нарікайте!
Спочиньте ще!.. І я піду спочить...
(Іде ліворуч і лягає з невільниками.)
Дмитро
(До Олени.)
І я б умер, життя не пожалівши,
Якби й тебе на смерть страшну не вів.
Якби могла ти знов щаслива жити,
Вернувшися додому в рідний край,
Старенькую там доглядати матір
Та одинця кохати сина й тим
Маленькому всю душу напоїти,
Чим батькові його ти напоїла,
Щоб зрісши він, за батька й рідний край
Як лицар став,- я вмер би з упокоєм
У цій тюрмі. Тепер же смерть твоя
Мені докір, мій непрощений гріх.
Олена
Ні, Дмитрику: Бог милосердний може
За смерть таку простити всі гріхи,
І на тому нас не розлучить світі,
Як на цьому докупи звів на смерть.
Дмитро
Коли і там Господь нас не розлучить,-
Не страшно нам і смерті,- хай іде.
Чути, брязкає замок, одчиняються двері.
Олена
Оце вона прийшла-уже до нас.
ВИХІД ІІ
Аміна ввіходе й спиняється спершу біля порога.
Аміна
Як темно тут... Не бачу я нічого...
А! ось де ви: укупці сидите!..
Прийшла до вас поласувати я,
Поглянути, як ви тут перед смертю
Милуєтесь... Кажіть мені спасибі,
Що вас отут докупи я звела!..
А чом же ви не кажете нічого,
Не хочете подякувати? га?
Дмитро
Тобі того, щоб тіло вбити, мало,
Дак ти прийшла ще й душу нам вразить?
Аміна
А чом же ні? А ви хіба жаліли
Усе мене? Ти, зраднику, жалів?
Ти не вразив?
Дмитро
Так, правда, я караюсь
За вчинок свій. Я дуже помиливсь,
Зробив я гріх: на тебе очі звів…
Я мусив так ніколи не робити...
Аміна
Ха-ха-ха-ха!.. Якої він співа!..
Ну, зраднику, скажи мені ти щиро:
На кого це ти проміняв мене?
Хіба вона така, як я краса?
Чи з нею ти мене рівняти можеш?
Дмитро
В душі її великая краса.
Ти хвалишся обличчям, що сп'янила
На мить одну та й годі, а тепер
На смерть мене даєш немилосердно.
Вона ж бо так зо мною не зробила,
Хоча її я й тяжко уразив.
Намучившись, вона мене знайшла:
А ні шляхів далеких не злякалась,
А ні країн чужих,- сюди прийшла...
І не любов вона зустріла,- зраду,
Та, добрая, не метилась, а простила!
Аміна
Еге, хвали, хвали!.. Але ж за те,
Що я така погана, а вона
Такая то вже гарна,- я і знищу
Її, таку вже гарну... Я баші
Її віддам,- йому на втіху буде,
Із неї він знущається нехай;
А як уже зганьбить її до решти
Тоді звелю її в мішок зашити
Та й кинути у море. Що? Гаразд?
Скажіть, чи так вам буде до смаку?
Дмитро
Ой, Боже мій!.. Олено, серце, бідна!..
Олена
Ні, Дмитре, ти того не бійсь ніяк.
(До Аміни.)
Я думала, що ти таки людина,
Аж бачу - ні! Ти в людськім тілі зло
Безмірнеє, лихе... Та я зробити
Не дам тобі того, що хочеш ти:
Мене баші не можеш ти віддати,
Бо зараз же я розкажу йому,
Що ти його ізрадила,- тоді
Вже не мене - тебе в мішок зашиє
І втопить він. Сама це добре знаєш
І ти баші мене не віддаси.
Дмитро
Я сам про це, про наш з тобою гріх,
Кричатиму, як виведуть на страту,
Благатиму башу мене скарати,
Її ж відсіль додому відпустить.
Аміна
Чи ба! Вони це зрозуміли добре!
Ну, не віддам її баші, але ж
Звелю убить обох вас тут, в тюрмі,-
Хіба вже так вам байдуже про смерть?
Дмитро
До неї ми уже наготувались,
То нам вона і не страшна тепер.
Олена
Та й роду ми козацького і смерті
Вже звикли ми у вічі зазирати.
Тим часом дід Панас, голосної розмови дочувшися, підводиться й встає; за їм прокидаються й інші невільники.
Дід Панас
(ставши перед Аміною)
Чого сюди прийшла ти, зла людино?
Іди відціль!.. Готові ми на смерть:
Своїм катам скажи - нехай ідуть,
Сама ж до нас ти не мішайся більш
І не займай огидними словами
Ти нам душі!.. Йди, зраднице, відціль!
Аміна
Гаразд, піду... Хай з вами кат говорить!..
Дід Панас
Нам ліпший кат, ніж бачити тебе.
Невільник 1
Мерзеную лукавую змію!
Невільник 2
