Мобі Дік - Герман Мелвілл

матросів він часто вважав за кабестани. Здавалось би, що вся ота багатогранна майстерність, ота здатність вправно і швидко виконувати такі розмаїті роботи потребує надзвичайно живого розуму. Але насправді так не було. Бо в цьому чоловікові найдужче впадала в очі якась безособова апатія, чи то флегма; саме безособова, кажу я, бо вона так зливалася з безмежжям усіх довколишніх речей, що здавалась тільки невід’ємною частиною універсальної флегми, розлитої в цілому видимому світі; адже хоча в тому світі панує безнастанний рух у незліченних формах, однаково він зберігає вічний спокій і ігнорує вас, хай би навіть ви копали рови для підвалин соборів. Щоправда, крізь цю майже моторошну апатію, сполучену, здавалось, із цілковитою безсердечністю у ставленні до всього на світі, інколи проривались нотки якогось старого, калікуватого, допотопного, астматичного гумору, не позбавленого часом і блискіток ветхої дотепності,- такої, як та, що допомагала збавляти час у години нічних вахт на сивобородому баку Ноєвого ковчега. Може, річ у тому, що цей тесля все життя прожив у мандрах і, перекочуючись із місця на місце, не тільки не обріс мохом, як той камінь із прислів’я, а, навпаки, позбувся й тих дрібних зовнішніх наростів, які могли налипнути на нього первісно? Він був голою абстракцією, неподільною цілістю, безкомпромісною, як новонароджене немовля, і жив без ніякої обміркованої, свідомої позиції щодо цього або майбутнього світу. Хотілося навіть сказати, що ця його дивна цілісність таїла в собі якусь розумову тупість, бо у своїх численних ремеслах він наче послуговувався не розумом, чи інстинктом, чи просто засвоєними від інших способами, чи сумішшю всіх цих складників у рівних або нерівних частинах; ні, то був ніби якийсь сліпий і глухий, самочинний, механічний процес. Він працював самими руками; якщо він і мав коли розум, той розум, напевне, давно перетік із голови у м’язи пальців. Він нагадував один із тих не наділених розумом, а проте надзвичайно корисних шеффілдських виробів - multum in parvo, 154 - що мають вигляд звичайного складаного ножика, тільки товстуватого, але, крім ножових лез різного розміру, містять у собі ще й викрутки, штопори, щипчики, шила, пера для писання, лінійки, пилочки для нігтів, свердельця тощо. Отож, коли його начальники хотіли скористатися теслею як викруткою, їм досить було розкрити відповідну його частину - і шуруп уже на місці; а візьмеш його за ноги - і маєш готові щипчики.

І все ж таки, як ми згадували попереду, цей універсальний інструмент, цей складаний ножик-тесля кінець кінцем не був просто машиною чи автоматом. Коли в нього й не було душі, то її місце займала якась таємнича матерія, що виконувала її функції, хоча й трохи незвичайним способом. Що то було таке - чи ртутні випари, чи кілька крапель амоніаку,- я не можу сказати. Але воно там було, і там воно трималося, шістдесят чи й більше років. І саме воно, саме це незрозуміле й хитромудре життєве начало примушувало його майже безперестану мурмотіти самому до себе, але тільки так, як торохтить, обертаючись, нерозумне колесо. Або, може, краще сказати, що його тіло було немов будкою-вартівнею, а той внутрішній мурмотун - вартовим, і бубонів він весь час сам до себе, щоб не заснути на посту.

 

108
АХАВ І ТЕСЛЯ.

ПАЛУБА. ПЕРША НІЧНА ВАХТА

 

 

(Тесля стоїть коло свого верстака і при світлі двох ліхтарів завзято обпилює рашпилем кістяний брусок-ногу, міцно затиснутий у лещата. На верстаку лежать у безладді плити кашалотової кістки, ремінці, шкіряні подушечки та всілякі інструменти. На баку видно червоний вогонь у ковальському горні: там працює коваль).

 

 

- Кат би взяв цей рашпиль і цю кістку! Що мало б бути м’яким, те тверде, а що має бути твердим, те м’яке! Отак воно й ведеться тим, хто пиляє старі щелепи та гомілки. Ану, спробуймо іншу. О, ця пішла краще… ачхи!.. Слухайте, ця кістяна пилюка… ачхи!., та це ж… ачхи!.. та вона ж… ачхи!.. їй же богу, вона ж слова сказати не дає! От чого доробиться старий чоловік, коли працюватиме з мертвою кісткою. Спиляй живе дерево, то ніякої пилюки не буде; відріж живу ногу - теж ніякої тобі пилюки… ачхи! Куй, куй, старий чмирю, не лінуйся, щоб мені була готова ота оправка і клямра з гвинтом, бо зараз вони будуть мені потрібні. Ще добре… ачхи!.. що колінного шарніра не треба робити. Тоді б наморочився! А сама гомілка - це ж іграшки, це так, як вистругати тичку для хмелю. Треба тільки глянс навести як слід. Ех, час, час… Якби мені досить часу, я б таку ніжку зробив, що зграбніша… ачхи!.. ніколи не шаркала по паркету перед дамою. Куди там отим шкіряним ногам та литкам, що я бачив у вітринах! Лосяча шкіра від води розкисає, і, звісно, до такої ноги чіпляється ревматизм, і її треба лікувати… ачхи!.. всякими мастями та примочками, достоту як живу. Ну ось, обстругав; тепер, перше ніж відпиляти, треба покликати його могольську величність та приміряти, чи підійде довжиною. Бо щось мені здається - чи не закоротка. Ге! Вже стукає. Ну що ж, добре; він сам іде сюди, а як не він, то ще хтось, це вже напевне!

Ахав (підходить. У дальшій розмові тесля раз по раз чхає).

- Ну, що тут, людоробе?

- Саме вчасно нагодилися, сер. Дозвольте, з вашої ласки, зміряю довжину. Мірку зніму, сер.

- Мірку для ноги! Чудово. Ну, та мені ж не вперше. Ну, давай міряй! Ось поти, приклади палець. Добрячі в тебе лещата, тесле. А дай-но спробую, як вони тримають. Так, так, добре щипає!

- Обережно, сер, бо то таке, що й кістки може поламати!

- Не бійся. Я люблю, коли щось міцно тримає. Люблю відчути в цьому слизькому світі щось таке, що може тебе вдержати. Ну, а як же там отой Прометей? Коваль тобто. Що він робить?

- Мабуть, кує клямру й гвинт, сер.

- Добре. Славна спілка з вас: ти робиш кістки, він - м’язи. Але ж і вогонь червоний роздмухав!

- Так, сер. Для такої тонкої роботи йому білий жар потрібен.

- Гм… Білий жар, кажеш. Мабуть-таки, в цьому є якесь дуже глибоке значення, що той стародавній грек, Прометей, котрий буцімто змайстрував людей,