Робінзон Крузо - Даніель Дефо
Сталося так, як я й передбачав. Незабаром спереду показалась маленька бухта, і мене швидко понесло до неї. Я правив як умів, стараючись держатись середини течії.
Але тут я мало не зазнав аварії вдруге, і, якби це сталось, я, їй-право, помер би з горя. Я не знав берегів, і мій пліт несподівано наскочив одним краєм на мілину і дуже перехилився, бо другий край його не мав на що спертись; ще трохи - і весь мій вантаж зсунувся б і впав би у воду. Я щосили підпер спиною та руками свої скриньки й намагався вдержати їх на місці, але, незважаючи на всі мої зусилля, не міг зіпхнути плоту. Не сміючи поворухнутись, я простояв так з півгодини, поки приплив не підняв трохи того краю плоту, що опустився; а трохи згодом вода ще повищала, і пліт сам зійшов з мілини. Тоді я відіпхнувся веслом на середину фарватеру і, здавшись на течію, яка була тут дуже сильна, опинився нарешті в гирлі невеликої річки з високими берегами. Я почав озиратися, шукаючи, де краще пристати; мені не хотілося віддалятись від моря, бо я сподівався побачити коли-небудь на ньому корабель, і тому вирішив улаштуватись якомога ближче до берега.
Аж ось на правому березі я побачив невеличку затоку й скерував до неї свій пліт. З великими труднощами провів я його поперек течії і ввійшов у затоку, впираючись веслом у дно. Але тут я знову мало не потопив усього мого вантажу: берег був такий крутий, що коли б мій пліт наїхав на нього одним краєм, то другий неминуче нахилився б і мій вантаж Потрапив би в небезпеку. Лишалось тільки чекати повного припливу, а поки що, упираючись веслом у дно, я тримався, мов на якорі, біля рівної площадки, гадаючи, що приплив накриє її водою. Так воно й сталося. Ледве я побачив, що води досить (бо мій пліт сидів майже на фут у воді), я підіпхнув його до площадки й там закріпив двома зламаними веслами, встромивши їх у дно з обох боків. Так стояв я, поки не настав відплив, а тоді мій пліт з усім вантажем опинився в безпеці, на березі.
Тепер мені треба було оглянути околиці й вибрати собі зручне місце для житла, де я міг би скласти своє майно, не боячись, що воно пропаде. Я досі не знав, куди потрапив: на континент чи на острів, в заселену чи незаселену країну; не знав, чи загрожують мені хижі звірі чи ні. Приблизно за півмилі від мене був горб, крутий та високий; як видно, він був найвищий у пасмі горбків, що тяг-лось на північ. Озброївшись рушницею, пістолем і порохівницею, я вирушив на розвідку. Коли я з великими труднощами зійшов на вершину горба, то відразу зрозумів свою гірку долю: я був на острові, з усіх боків розлягалося море, і навкруги не видно землі, коли не рахувати кількох скель, що стриміли віддалік, та двох острівців, ще менших за мій, миль за десять на захід.
Я зробив ще одне відкриття: ніде не було видно ні клаптика обробленої землі - острів, за всіма ознаками, був незаселений; може, тут жили хижаки, однак поки що я жодного не бачив; зате птахів була сила-силенна, щоправда, зовсім мені невідомих, і коли мені пізніше траплялось підстрелити котрогось, я не міг визначити з його вигляду, чи він їстівний. Вертаючись назад, я підстрелив величезного птаха, який сидів на дереві край великого лісу. То був, певно, перший постріл, що пролунав там від початку світу. Я ледве встиг вистрілити, як над лісом з криком знялися незліченні зграї птахів різних порід. Кожен кричав по-своєму, але жоден з тих криків не нагадував відомих мені криків. Забитий мною птах, як мені здалося, був різновид нашого яструба: він дуже скидався на яструба і забарвленням пір’я, і формою дзьоба, лише кігті в нього були значно коротші. М’ясо птаха смерділо падлом і було неїстівне.
Задовольнившись цими відкриттями, я вернувся до плоту й заходився переносити речі на берег; це забрало в мене решту дня. Як і де влаштуватись на ніч, я не знав, а лягти просто на землю боявся, не маючи певності, що мене не загризе який-небудь хижак, хоч, як я переконався згодом, цей страх був безпідставний.
Облюбувавши на березі місце для ночівлі, я обгородив його з усіх боків скриньками та ящиками, а всередині зробив щось подібне до куреня. Щодо їжі, то я досі не знав, як добуватиму її, бо, крім птахів і двох якихось звірят, схожих на нашого зайця, які вискочили з лісу на звук мого пострілу, ніякої живності я тут не бачив.
Тепер я почав міркувати, як забрати з корабля все, що там лишилось і що могло мені придатись,- насамперед реї, вітрила тощо. Я вирішив, коли ніщо не перешкодить, зробити ще один рейс на корабель. А знаючи, що перший же шторм розіб’є його вщент, я вирішив відкласти всі інші справи, поки не перевезу на берег усього, що зможу взяти. Я став радитися - сам із собою, звісно,- чи брати мені пліт. Це здалося мені непрактичним, і, дочекавшись відпливу, я пустився в путь, як і першого разу. Тільки тепер я роздягся в курені, залишившись у самій спідній картатій сорочці, полотняних підштанках та пантофлях на босу ногу.
Як і першого разу, я видерся на корабель канатом, потім спорудив новий пліт; але, навчений вже досвідом, зробив його не таким неповоротким, як перший, і легше навантажив. І все-таки я перевіз на ньому багато корисних речей: по-перше, все, що знайшлося в припасах нашого теслі: два чи три мішки з великими й дрібними цвяхами, велику викрутку, десятків два сокир, а головне, таку корисну річ, як точило. Потім я взяв кілька речей з комори нашого каноніра, в тому числі три залізні ломи, два барила з рушничними кулями, сім мушкетів, ще одну мисливську рушницю, трохи пороху, великий лантух з дробом і рулон листового свинцю. Але свинець був такий важкий, що я не мав
