Українська література » Класика » Під Корсунем - Кащенко Адріан

Під Корсунем - Кащенко Адріан

Читаємо онлайн Під Корсунем - Кащенко Адріан

перший за всіх скрикнув Корецький. — Де ж нам змагатися з такою силою?

— Це неможливо! Неможливо! — почали гукати всі полковники. — У Хмельницького тепер уже мало не сто тисяч війська. І на що було тут спинятися? Треба було зразу як найскоріше відходити до городів!

— Не вірьте цьому підглядачеві! — озвався Калиновський. — Він навмисне лякає нас. Не може бути у Хмельницького такої сили війська!

Тут полковники почали говорити всі разом, перебиваючи один одного:

— Що ж тут неймовірного? Україна — то стоголова гидра!..

— Як не вірити, коли козак під вогнем те говорить?

— Нас заберуть усіх у брань. Нас віддадуть татарам у неволю, як віддали всю шляхту з війська пана Стефана.

— Боже мій, Боже мій! — неначе в розпачі, говорив тим часом Галаган, радіючи в душі, що його вигадка зробила таке вражіння на поляків. — Тепер же я зрадив Хмельницького!.. Не віддавайте ж мене, ясновельможний гетьмане, йому, бо він скарає мене на смерть.

Нарешті Потоцький спинив суперечку панів і сказав:

— Я вірю, що військо Хмельницького велике, бо з невеликим військом не спромігся б він вигубити військо мого сина так, що врятувався тільки один жовнір. Я казав, що нам треба було відходити до городів. Це пан польний гетьман намовив мене стати тут. Йому й дякуйте, що ми прогаяли день. Коли б учора не спинялися — були б досі в Богуславі.

— Та про що тут і сперечатисуь? — скрикнув Корецький. — Гляньте он на куряву, що стоїть за горою з самого ранку: хіба не видно, що там підходить і купчиться страшенна сила війська?

— Тікають тільки легкодухі! — гостро сказав Калиновський. — Треба зразу, не Вагаючись, ударити всім військом на Хмельницького, поки він того не сподівається. Або погромим його, або покладем голови!

— Одно класти голови та класти голови! — гукнув Корецький. — Що в нас по сотні голів у кожного, що ми будемо так їх розкидати? Адже по одній всього!

— Вмерти я зумію, — поважно сказав Потоцький. — Так не в тому ж послуга батьківщині, щоб умерти. Не славу ми собі придбаємо, якщо погубимо військо, а ганьбу й прокльони батьківщини. Річ посполита до самої Варшави лишиться тоді беззаступна. Я повинен зберегти військо.

Полковники й шляхта з задоволенням слухали коронного гетьмана, бо блиснула їм надія уникнути бойовища й одійти до міцних городів, де знов можна буде бенкетувати.

Потоцький тим часом обернувся до Галагана.

— Ти, я бачу, не простий козак, а досвідчений у справах Хмельницького. Так от я тобі що скажу: я подарую тобі життя, якщо ти по правді розкажеш, що думає Хмельцицький. Як він думає на нас бити?

— Та вже мені тепер до Хмельницького не вертатися. — відповів Галаган, — так я все розкажу... Поки ви тут стоїте, полковники козацькі Хвилон, тоб-то Джеджалій, та Перебийніс обходять ваші шанці зі сходу. Завтра вони вийдуть на Межіріччя, щоб перетяти вам шлях до Київа.

— Лукавий, проклятий хлоп! — скрикнув Потоцький, маючи на думці Хмельницького. Побачивши, що справа йде на добре, Галаган почав вигадувати далі:

— Оце Туган-Бей з татарами гарцює по-над окопами... То він навмисне вас дратує, щоб стояли ви й не рушилися звідсіля. А як днів зо два так простоїте, то Джеджалий з Перебийносом вдарять на вас із заду й тоді вже нікому не буде порятунку, бо Хмельницький обгорне вас з усіх боків. Він навіть похваляється: з Жовтих Вод, каже, утік один жовнір, а з під Корсуня не втече й жоден поляк!

— Не діжде того, проклятий пес! — скрикнув Потоцький. — Я не дитина, щоб дався йому до рук!

— Нам якнайшвидше треба рушати звідсіля, — сказав Корецький, — бо з усякою хвилиною ворог більше заходить нам за спину. Не слід гаяти навіть хвилини!

— Прошу пана, не хапатись! — гостро спинив Корецького Потоцький. — Ми підемо звідсіля, але не на очах ворога: Хмельницький не повинен знати, що ми хочемо рушатись з шанців. Прошу слухати мого наказу, панове! До вечора палити на ворога з гармат, а в вечері пан полковник Бігановський має улаштувати обоз до походу. За ніч вивезти гармати з шанців на битий шдях і як світ — обоз і гармати рушать шляхом на Богуслав, пан Корецький зі своїми хоругвами Має захищати обоз з півночі, гусари й улани — з півдня, жовніри спереду й заду. Всі чули мій наказ, панове?

— Чули наказ, що має всіх нас згубити! — гостро сказав Калиновський. — Ворогові тільки й треба, щоб ми покинули шанці!

— Пане польний гетьмане! — скрикнув Потоцький. — Ви підбурююте полковників до неслухняности! Я доведу про це на соймі!

Галаган, забувши своі пекельні муки й нестерпимий біль у спині, радів, що мети його досягнено. Лишалося ще тільки відвернути Потоцького від битого шляху, де польське військо все таки мало можливість оборонятися, й направити його йти манівцями понад Крутим Байраком.

— Ясновельможний гетьмане! — обізвався Галаган, — як підете ви битимшляхом, то буде лихо й не уникнути вам рук Хмельницького, а мені тепер його руки страшніші, ніж ваші; як тільки вийде ваше військо на битий шлях та на рівний степ так набіжить на вас вся орда татарська в п'ятьдесят тисяч коней і витолочить і змете все, мов вихор степовий. Бій на рівному степу — то татарам свято! Хмельницький того й чекає щоб ви пішли степом... На той випадок він і лишив усю орду тут, а козаків послав в обхід.

— А яку ж ти даєш раду?

— Єсть до Богуслава інший шлях — манівцями. Він увесь час іде лісом і татарам ні стріляти, ні нападати незручно, їхні стріли будуть плутатись поміж гилками, козаків же з Хмельницьким лишилось обмаль. Тим шляхом ми зовсім непомітно й безпечно дійдемо до Богуслава.

— Козак говорить до діла! — обізвався Корецький. — Коли татарів така сила, так ліпше нам іти лісом, ніж степом.

— Не вірю я цьому підглядачеві! — сказав Потоцькому Калиновський. — Защо він мусить бути нам приязним? Чи не за те, що пан гетьман спік йому спину так, що через днів два він і дуба дасть? Він ворог нам, а не порадник!

— Але він говорить до діла! — відповів Потоцький.

— Нехай він устромить руку у вогонь на доказ того, що говорить по-щирости!

— Потоцькому не шкода було чужої руки.

— Що ж, нехай! — згодився він. — Вивіримо його ще раз! Поклади руку на вогонь!

Галаган зблід, мов крейда, але вагався недовго. Яке вагання! Воля рідного краю дорожча за руку одного козака. Він рішучо наблизився до вогню й устромив у нього ліву руку. Червоне полум'я облизувало живе тіло своїми язиками, козак же стояв, мов чарівник, нерухомо... навіть найменший стогін не вибився з його уст, немов вогонь тільки лоскотав його. Скоро по повітрю знову пішов дух печеного м'яса, а рука козака почорніла й гулко почала репатись.

— Годі! — гукнув нарешті Потоцький. — Нема чого даремно мордувати людину. — Підійди сюди! — звернувся він до Галагана.

Микита витяг руку з вогню й підступив до гетьмана, але сили його покинули, світ в очах замутився й він упав на землю непритомний.

— Одлийте водою! — гукнув Потоцький. Жовніри принесли води й поливали Галаганові на голрву доти, поки він не прочуняв; тоді його підвели й, піддержуючи, повели до коронного гетьмана.

— Ти добре знаєш лісовий шлях на Богуслав? — cпитав той.

— Знаю добре, бо я тут зріс.

— Завтра світом ти вестимеш нас тим шляхом. А тепер, — звернувся Потоцький до хорунжого, — oдведіть його до лікаря: нехай погоїть йому, щоб він був живий.

Увесь цей день козаки й татари дратували поляків, наближаюнись до окопів, а поляки вибігали, щоб одгонити їх, і були задоволені з того, що козаки зараз же тікали до Росі.

Впала на землю ніч і оповила обидва війська своєю темрявою. І на північному, і на південному боці Росі було тихо, проте обидва війська не спали. Поляки всю ніч лаштували обоз та гармати до походу, а Хмельницький, діставши від Перебийноса звістку, що дозори козацькі чують у польському таборі скрипіння колес і метушню, догадався, що поляки, налякані Галаганом, збіраються тікати, й розводив свої полки так, щоб ранком вдарити на них з усіх боків.

ХІІІ

Як тільки почало світати, Галаган, із замотаною й прив'язаною до боку рукою, повів передні відділи польського війська до березового лісу. Уступивши в ліс, польське військо зразу почало розтягатись, бо дорога була вузька, у війську ж було майже з тисячу возів та панських ридванів. Проте полякам здавалося, що все йшло на добре: ворог ніде не виявлявся й з боку Росі не наступав на задніх.

Через дві години, коли сонце вже добре світило крізь віти берез, Галаган дійшов до, того місця, що з нього шлях пішов понад Крутим Байраком; заднє ж польське військо тільки тепер виходило з окопів і купчилося біля лісу.

У той час до Росі почали спускатися з гори козацькі полки Нечая та Богуна. Виблискуючи гострими списами й коливаючись, мов спіле жито на вітрі, запорожці двома живими річками збігли до Росі, вихопилися добрими кіньми на поле й розгорнувшись широкими лавами побігли на поляків. Жах обхопив заднє польське військо, що не встигло ще зайти в ліс, і в ньому почалася метушня. Поляки палили в козаків з мушкетів і, поспішаючись заховатись у лісі, давили один одного.

— Скоріше, скорiше — гукали вони на тих, що тяглися вузькою, лісовою стежкою, але, тим перепиняв рух обоз, і вони плутались по-між деревами, шматуючи собі одежу й розгублюючи зброю.

Що далі, в задньому польському війську гармидер більшав, і тільки Калиновський, що прибіг на постріли, дав військові де-який лад. До того ж Нечай та Богун спинили всіх козаків, щоб не лізли на мушкети, бо рішучий натиск на поляків Хмельницький звелів їм зробити тільки після того, як з боку Крутого Байраку вони почують вибухи гармат Перебийноса.

Тим часом Джеджалій зо своїм полком, проминувши Корсунь, почав обходити польське військо з правого боку. Хмельницький з гарматами йшов позаду, Морозенко та Чорнота з голотою заходили з лівого боку.

У той час Галаган дійшов до засіки, що він сам нарубав, зо своїми козаками кілька днів перед тим. Переднє військо спинилося, вози понаїздили один на одного, бо задні поспішалися. Счинилася тіснота й шарварок. З півгодини погаяли, поки розтягли засіку, а тим часом Джаджалій наскочив на поляків з правого боку, а Морозенко з білоштанниками-лугарями вже виявився, з лівого, й усі козацькі полки, не насідаючи дуже на поляків, що хвилини міцніше оточували їх з усіх боків.

Одбиваючись від козацъких наскоків, польське військо пішло далі по-над байраком, що звався Крутим.

Відгуки про книгу Під Корсунем - Кащенко Адріан (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: