Мобі Дік - Герман Мелвілл

- Геть! - ревнув Ахав і відштовхнув його до фальшборту.- Веслярі, в човен! Яким курсом він плив?

- Господи! - вигукнув капітан-англієць, до якого було звернене це запитання.- В чому річ? Плив, здається, східним курсом… Що, ваш капітан божевільний? - пошепки спитав він у Федаллаха.

Але той тільки приклав пальця до губів і перевалився через фальшборт, щоб сісти за стернове весло у вельботі, а Ахав, підтягши до себе гак розбиральних талів, наказав матросам англійського судна спустити його в човен.

За хвильку він уже став там на кормі, а матроси-філіппінці налягли на весла. Марно гукав йому вслід англійський капітан. Ахав непорушно стояв спиною до чужого судна, а обличчям, наче витесаним із кременю,- до свого, аж поки вельбот не підплив до борту «Пеквода».

101
КАРАФКА

Перше ніж англійський корабель зникне нам з очей, варто відзначити, що він був з Лондона і назвали його так на честь покійного Семюела Ендербі, лондонського ж таки купця, засновника славнозвісної китобійної фірми «Ендербі й сини» - фірми, яка, на мою думку, думку скромного китобоя, з погляду історичного інтересу ненабагато поступається королівським династіям Тюдорів і Бурбонів, разом узятих. Чи довго існувала ця велика китобійна фірма до року божого 1775-го, зібрані мною численні документи з царини китоловства не з’ясовують; але в тому році (1775-му) вона спорядила перші англійські кораблі, що регулярно промишляли кашалотів. А втім, наші відважні Гробби та Мейсі з Нентакіту і Віньярду на той час уже кількадесят років (власне, з 1726-го) цілими флотиліями полювали на цих левіафанів - щоправда, тільки в Північній і Південній Атлантиці, а більше ніде. Я недвозначно стверджую тут, що нентакітці перші на світі почали гарпунити цивілізованою крицею великого Спермацетового Кита і цілих півсторіччя були єдиними з-поміж усього людства, хто важився його гарпунити.

1778 року розкішний корабель, «Амелія», споряджений спеціально для цієї мети виключно коштом заповзятливих Ендербі, відважно обігнув мис Горн і перший серед усіх націй спустив вельботи на води південної частини великого Тихого океану. Плавання пройшло дуже вдало й успішно, і коли «Амелія» повернулася додому з повним трюмом дорогоцінного спермацету, за її прикладом зразу пішли й інші судна - як англійські, так і американські, і таким чином були відкриті незміряні угіддя промислу кашалотів у Тихому океані. Але, не задовольнившися цим похвальним ділом, невгамовна фірма розпочала нові заходи: Семюел і всі його сини - а скільки їх було, про те відає тільки їхня мати - переконали британський уряд (і, гадаю, дали на це частину коштів) послати військовий шлюп «Гучний» у дослідницьку експедицію - вивчати можливості для китоловства в Південних морях. Під командою капітана військового флоту «Гучний» справді здобув у тому плаванні гучну славу і дав якусь користь; чи велику - точно невідомо. Та це ще не все. 1819 року та сама фірма вирядила на спробу свій власний корабель у плавання до далеких берегів Японії. Цей корабель, що мав назву «Сирена», справді відбув дуже успішний розвідницький рейс, і завдяки йому стали відомі великі японські промислові угіддя. «Сиреною» в цьому славнозвісному плаванні командував капітан-нентакітець, на прізвище Гробб.

Отже, родина Ендербі заслужила щонайбільшої шани; ця фірма, гадаю, існує й досі, хоча засновник її, Семюел, напевне, давно вже віддав кінці, вирушаючи в плавання по великих Південних морях того світу.

І корабель, названий на його честь, теж заслуговував усілякої шани, бо то було майстерно збудоване і швидке під вітрилами судно. Я одного разу побував на ньому в гостях опівночі, недалеко від патагонського узбережжя, і мене пригостили в кубрику дуже добрим пивним пуншем. Славний «гем» вийшов тоді в нас, і команда там - самі козирні хлопці. Дай їм боже короткого життя й веселої смерті. Той славний «гем», у якому я тоді брав участь,- це було через довгий, дуже довгий час після того, як старий Ахав торкався його палуби своєю кістяною п’ятою,- нагадує мені про шляхетну, надійну, чисто англосаксонську гостинність команди «Семюела Ендербі», і коли я її забуду, хай про мене забуде мій священик, а згадають чорти в пеклі. Пунш? Я сказав, що ми пили пивний пунш? Авжеж, пили, і пили зі швидкістю десять галонів на годину, тож коли налетів шквал (бо патагонські узбережжя - то шквалисті місця) і всіх матросів - як своїх, так і гостей - викликано брати рифи на марселях, ми на той час уже самі так набралися, що мусили підтягувати один одного нагору булінями, а нагорі, змотуючи вітрила, ненароком повмотували в них поли своїх бушлатів і зависли там, теж міцно зарифлені, серед ревучого шквалу, як промовиста осторога всім морякам-мочимордам. На щастя, щогли не полетіли за борт, і ми помаленьку позлазили додолу, вже такі тверезі, що довелося знов узятись до пуншу, хоч рясні солоні бризки, що влітали в люк кубрика, надміру розвели й підсолили той пунш, як на мій смак.

І м’ясо там було чудове - твердувате, зате тривне. Одні казали, що те м’ясо - з бугая, інші - що з верблюда; не знаю, як воно було насправді. Були в них і галушки - невеликі, але тугі - такі круглі-круглі балабушки, незнищенні галушки. Мені здавалося, що я, проковтнувши кілька штук, відчуваю їх у животі, як вони перекочуються там з місця на місце, а коли нахилюсь задалеко вперед, то вони викотяться з мене, як більярдні кулі. Хліб… але тут уже нічого не вдієш. Крім того, це в них був засіб проти цинги. Одне слово, в їхньому хлібі містилася єдина сира їжа, що вони споживали. Але кубрик там освітлювали не дуже ясно, і можна було відійти в темніший куток та й з’їсти його там. Та загалом як узяти корабель у цілості, від бушприта до штурвала, й урахувати місткість казанів у камбузі, зокрема живого казана - кухаревого черева,- то весь «Семюел Ендербі» з матросами й командним складом був, кажу, прекрасним кораблем; їжа ситна і не видавцем, пунш смачний і міцний, а вся команда - хлопці-козирі від голови до п’ят.

Може, ви подумаєте: чого це раптом «Семюел Ендербі», та й інші англійські китолови, про які мені доводилось чути,- правда, не всі,- такі щедрі та гостинні, чого це вони так охоче діляться м’ясом, і хлібом, і пуншем, і сміхом? Я вам поясню. Завжди добрий