Українська література » Класика » Казкові пригоди Грайлика - Нестайко Всеволод

Казкові пригоди Грайлика - Нестайко Всеволод

Читаємо онлайн Казкові пригоди Грайлика - Нестайко Всеволод

Сорока Скрекекулія першою на посадку зайшла. За нею Грайлик на літачку.

Сіли.

Сорока Скрекекулія від слабості на ногах не встояла, впала. Лежить, лапки догори, дзьоба роззявила, хекає.

Грайлик з літачка вийшов. Озирається.

Ніхто не зустрічає, не вітає, не кричить "Ура!", "Слава!", "Хай живе!". Бо нема нікого. Пустеля, колючки якісь, тільки вітер гуляє.

Посеред пустелі стоїть стовп скособочений і на ньому табличка на одному гвіздку теліпається. А на тій табличці напис:

"Порожляндія-Нічогонемандія.

Вхід вільний".

Сорока Скрекекулія відхекалася, підвелася. Роздивилася, табличку теж прочитала.

— Отаке! Скрекеке! — скрушно головою похитала. — Полечу подивлюсь. Може, все-таки щось знайду. Бо ж їсти дуже хочеться.

Полетіла Скрекекулія.

Грайлик лишився чекати.

Довго чекав.

Нарешті прилітає сорока. Веселенька, очі блищать.

— Не горюй! — каже. — Жити можна. Сама наїлася і тобі принесла. їж на здоров’я! На!

І кладе перед Грайликом на крило літачка щось у дзьобі принесене.

Дивиться Грайлик здивовано:

— Що це?

— Як — що? Жучки-хробачки! Смакота!

Скривився Грайлик з огидою:-

— Я цього їсти не можу. Люди цього не їдять.

— Диваки… твої люди! На жаль, нічого більше у цін країні нема. Сам же бачиш — "Порожляндія-Нічогонемандія".

А їсти хочеться — аж пече!.. Хоч плач.

— Нема — так буде! — рішуче сказав Грайлик. Сунув руку в кишеню, вихопив чарівну таблетку, кинув у рота і подумки скоромовкою: "Хочу, щоб з’явилося швидше і їсти і пити, — все, що я люблю!"

У роті зробилося солодко-пресолодко, а тоді враз гірко-прегірко.

І на літачковому крилі, де лежали жучки-хробачки, з’явилося вмить усе-все, що так любить Грайлик, — і борщ з пампушками, і вареники з вишнями, і коряча ніжка, і яєчня з салом, і морозиво крем-брюле, і цукерки "Пташине молоко"… І пляшки з "пепсі-колою", і мандариновий сік.

— О! Це інша справа! — потер долоні Грайлик і почав їсти.

Коли людина голодна, їй здається, що вона безперервно їстиме три години. А насправді через п’ятнадцять — двадцять хвилин уже й все — наївся.

Ліг Грайлик на пісок голічерева, відпочиває. Думає.

Потім питає у Сороки Скрекекулії:

— А довго нам іще летіти?

Дивиться на нього Скрекекулія насмішкувато:

— Ми скільки земель пролетіли? Чотири. А нам куди треба? У Тридесяте Царство. А воно Де? За Тридев’ятою Землею. От і рахуй. Не маленький.

Задумався Грайлик: "П’ять чарівних таблеток я вже використав. Лишилося дві. А пригод-перешкод ще може бути на тих землях хтозна-скільки. Вихід один — за допомогою чарівної таблетки опинитися у Тридев’ятому Царстві, минаючи решту земель з їхніми пригодами-перешкодами. І чого я раніше до цього не додумався? Було б у запасі ще стільки таблеток!"

Підхопився Грайлик.

— Ану сідай, Скрекекуліє, зі мною на літак швиденько. Бо залишишся назавжди у цій Порожляндії-Нічогонемандії. Зараз будемо вмикати надзвукову космічну хуткість.

Сів Грайлик, Сорока Скрекекулія за ним у літак стрибнула. Грайлик дістав таблетку, у рота вкинув і з усією рішучістю: "Хочу без посадки-пересадки прямісінько у Тридесяте Царство прилетіти! Якнайшвидше!"

У роті зробилося солодко-пресолодко, а потім ураз гірко-прегірко.

Загуло-завило — закрутило…

Блись!

РОЗДІЛ VII

Тридесяте Царство. Мордань-Здоровань.

Лисий Карлик

Прочумався Грайлик після блискавичного перельоту з космічними перевантаженнями, дивиться — приземлилися вони перед могутньою брамою. Над нею вивіска барвиста: "Тридесяте Царство". А внизу меншими літерами: "Вхід платний".

При вході стоїть височенний Мордань-Здоровань. В одній руці рушниця, у другій — гострюща шаблюка.

А збоку віконце — каса. Сердита касирка визирає. Поряд з віконцем об’ява: "Вхідний квиток для дорослих — п’ять тридесятників, для дітей — сім тридесятників. Чужоземні птахи й тварини не пропускаються".

От тобі й раз! Виходить, Скрекекулії зовсім вхід заборонений. 1 що це за гроші — тридесятники? І чому це для дітей квиток дорожчий, ніж для дорослих. Всюди навпаки, а тут…

— Що це за порядки?.. Де це бачено… — почав був Грайлик, та Мордань-Здоровань сердито перебив його:

— Будеш балакати, і з квитком не пущу!

Довелося прикусити язика.

Розгубився Грайлик, засмутився.

Що робити?

Де узяти оті тридесятники? Та ще й аж сім?

І чарівна таблетка лишилася всього лише одна. А ще ж і додому вертатися треба.

Ех, нащо він так нерозумно витрачав ті таблетки! На вареники з вишнями, на крем-брюлеї Не міг потерпіти трохи. Але того вже не вернеш.

Стоїть Грайлик, руки опустив.

Раптом чує — хтось гукає до нього стиха:

— Гей! Іди сюди!

Обернувся Грайлик.

З-за товстелезного дерева, що росло неподалік, висунулася чиясь маленька рука, пальцем йому накивує, підкликає.

Підійшов Грайлик, зазирнув за дерево. Бачить — стоїть Карлик, одне око примружене, друге лупате, беззубий рот розтягнувся в усмішці, Довгий ніс підборіддя торкається, блискуча лисина сонячні зайчики випромінює. Одягнений у подертий халат — латка на латці.

— У тебе — що? — тридесятників на вхід нема? — усміхнувся Карлик.

— Нема, — зітхнув Грайлик.

— Можу допомогти, — підморгнув Карлик. — У мене є.

— Буду вам дуже вдячний.

— Еге! За "дякую" у нас гроші не дають, — засміявся Карлик. — "Дякую" у нас безкоштовне. Хе-хе-хе!

— А як же?

— А так же. Продай мені свого літачка.

— А… а як же я назад полечу?

— Ти для чого прилетів? Щоб одразу назад летіти? То лети! І не мороч мені голову! — розсердився Карлик.

"А й справді — чого я хвилююсь. У мене ж чарівна таблетка є. За допомогою таблетки я й без літачка назад повернусь", — подумав Грайлик.

— Ну добре. Я згоден.

— Оце інша справа, — усміхнувся Карлик, витяг з кишені сім райдужних папірців — тридесятників, — простягнув Грайликові.— На! І дякуй, що я тобі зустрівся, що мені саме такий, маленький, літачок потрібен. Бо я карлик. Тільки будь обережний у нашому Тридесятому Царстві. Тут не всі такі добрі, як я.

Грайлик хотів щось іще спитати Карлика про Тридесяте Царство, але не встиг. Карлик зник. І літачок Грайликів теж ізник.

Сорока Скрекекулія від подиву тільки дзьоба роззявила.

— Вибачай, Скрекекуліє, що я тебе тут залишаю, — сказав Грайлик, беручи у касі квитка. — Ти ж бачиш, птахів не пускають.

— Та бачу-бачу, не хвилюйся. Я почекаю. Будь обережний. Хай тобі щастить.

Попрощався Грайлик із Сорокою Скрекекулією, пред’явив вхідний квиток Морданю-Здорованю, той одчинив браму і впустив Грайлика у Тридесяте Царство.

РОЗДІЛ VIII

Зустріч з царицею

Грайликові здалося, що він потрапив у парк культури й відпочинку. Так було гарно у Тридесятому Царстві. Широкі алеї, обсаджені квітучими деревами і кущами, вели до мальовничого озера, по якому плавали білі лебеді і ще якісь, невідомі Грайликові, прекрасні птахи. Через озеро був перекинутий мереживний аркодужний місток, посередині якого стояла обплетена диким виноградом альтанка. І з тієї альтанки линула мелодійна тихомрійна музика. У повітрі запаморочливо пахло квітами.

Але на алеях не було нікого. Безлюддя.

Грайлик пішов у бік озера, до альтанки. Раз музика грає, хтось там, може, і є. Треба ж спитати, як іти до Безодні Гарних Надій, де мусять бути золоті терези, про які говорив дідусь Татай.

Він уже підходив до озера, як раптом з кущів вийшла якась бабуся в очіпку.

— Здрастуйте, бабусю! — кинувся до неї Грайлик.

— Здрастуй, милий! Вітаю тебе у моєму царстві,— лагідно усміхнулася вона до нього.

— Так ви… цариця? — знітився Грайлик.

— Цариця, цариця! — закивала вона, припіднімаючи очіпок (під очіпком була корона). — Цариця Тридесятого Царства Роза Плат. Тому й вхід, вибачай, платний. Але ти правильно сказав. Тут мене всі називають саме бабусею — "баба Роза". Слухаю тебе уважно, дорогий. Що привело тебе у Тридесяте Царство?

"Говорити чи ні?" — завагався Грайлик. Але Цариця усміхалася так привітно і здавалася такою доброю, що він вирішив не обманювати її.

— Мені погрібна Безодня Гарних Надій.

— "Гарних"? — здивовано перепитала цариця. — А нащо тобі та Безодня?

І знову Грайлик завагався, але вирішив уже бути відвертим до кінця:

— Там, кажуть, є золоті терези.

— А-а… Є! Є! — цариця пильно глянула на Грайлика. — Так тобі потрібно терези?.. Ну що ж… Але доведеться почекати. Спершу побачу, що ти за один. Іди поки що погуляй з дітками.

Цариця кивнула на кущі, звідки визирали три хлоп’ячих голови, і —зникла.

РОЗДІЛ IX

Свистун, Бочка і Нахабей

Як зникла цариця, вискочили з кущів троє хлопчиків. Один — мордатенький рожевощокий товстун. Другий — бистроокий дженджуристий свистун (одразу засвистів у два пальці), третій— кирпатий розхристаний забіяка (відразу кулака вперед виставив). І він же, забіяка, перший і спитав:

— Ти хто такий? Признавайся!

— Грайлик, — признався Грайлик. — А ви хто такі?

— Я — Нахабей, — сказав забіяка.

— Я — Свистун, — сказав свистун (міг і не говорити).

— А я — Бочка, — сказав товстун.

— А що ви тут робите? — спитав Грайлик. — Ви жителі цього царства?

— Та ні! Які там жителі! — махнув рукою Нахабей. — Хіба тут можна жити? З нудьги помреш. Призначення чекаємо.

— Якого?

— "Якого-якого", — перекривив Нахабей. — У різні цікаві країни. Я — у Страховиндію-Жаховиндію. Щоб страх наводити на всіх. Я це люблю.

— Я — У Веселяндію-Забавляндію, — підморгнув Свистун.

— А я у Ледариндію-Неробиндію, — мрійливо звів очі догори Бочка.

— О! — вигукнув Грайлик. — Так я ж там був!

— Та ну!

— Брешеш!

— Розкажи швидше! — кинулися до нього хлопці.

Розказав Грайлик все як було.

— Ух ти! Здорово! Це мені підходить! — вигукнув Нахабей, почувши про Страховиндію-Жаховиндію.

— Ах ти! Сила! Тілька мріяти можна! — вигукнув Свистун, почувши про Веселяндію-Забавляндію.

— Ох ти! Люкс! Оце життя! — вигукнув Бочка, почувши про Ледариндію-Неробиндію.

— А де ти ще був? — спитав Нахабей.

Розказав Грайлик і про Порожляндію-Нічогонемандію.

— А-а, ясно! — сказав Свистун. — Ми про цю країну вже чули.

— Від кого? — спитав Грайлик.

— Був тут один кадр з цієї країни. Теж хлопець. Губа-Губило, — сказав Нахабей.

— Правда, його країна називалася колись Квітляндія-Вседавандія, — сказав Бочка. — Не країна була, а квітучий сад. Але жителі усе винищили і порозбігалися. І зробилася Порожляндія-Нічогонемандія. Губа-Губило останній утік з неї.

— А де ж він? — спитав Грайлик.

— Сьогодні зранку зник десь. Снідати не прийшов.

Відгуки про книгу Казкові пригоди Грайлика - Нестайко Всеволод (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: