Лісові казки (збірка) - Іваненко Оксана

Він летів попереду, із своїм довгим серйозним дзьобом, як строгий учитель, а за ним синички, як метушливі школярочки.

— Ай-яй-яй! — похитував головою дятлик. — Скільки гнізд з яєчками! Ану, мерщій роздовбуйте їх!

Та багато непомічених ще лишилося під снігом...

* * *

Яблунька дрімала цілу зиму, але крізь сон чула,— пташки цвірінькають і тихенько наспівують. Може, це тільки сниться, а насправді вона прокинеться і знову побачить, як противна волохата гусінь обгризає її листячко?

Крізь сон вона чула — метушаться діти, сміються, сперечаються.

"Мабуть, уже скоро-скоро весна.., Усі веселі", — думала вона і чула, як у неї на гілочках набухають бруньки, бо справді вже ставало тепло і наступила весна.

— Телегіз! Телегіз! Покинь сани, бери віз! — раптом почула вона зовсім веселу пісеньку. Прокинулася і побачила: справді, літають і співають свою весняну пісеньку клопотухи-синички.

Цією пісенькою синички споконвіку сповіщали людей, що вже весна. Вони були певні, що без цієї пісні ніхто и не здогадався б покинути сани!

Як їм було весело! Кожна пара синичок уже нагледіла собі будиночок, який зробили діти, і тепер клопоталася, щоб натягати туди соломинок, моху, вовни, зробити там кубелечко та покласти, як буде зовсім тепло, яєчка.

Дівчатка помітили це і нишком клали під яблунькою шматочки вати и різні клаптики в'д платтячок, які шили своїм лялькам. Це ж далеко цікавіше, ніж гра в ляльки Живі пташки, їм можна насправді допомагати!

Та пташкам треба було не тільки допомагати, а й берегти їх.

Зовсім рано, коли ще всі спали, одна синичка прокинулася і спустилася на землю. Яблунька побачила, як до пташки підкрадається нечутними кроками смугастий, пухнастий кіт Василь. Ой, як вона злякалася за маленьку!

І вітру не було, щоб дужче зашарудів торішнім листям. Кіт роззявляв жадібно пащу, зелені очі в нього горіли, а вуса так і ходили: вгору та вниз, вгору та вниз. Зараз він був зовсім не схожий на того лагідного кота, з яким любила бавитися дівчинка, а на лютого хижака.

Ще мить — і кіт схопив би необережну пташку. Але порятунок прийшов несподівано.

— Кіт! Василь! Ах ти, негіднику! — залунав знайомий голос. То хлопчик вибіг у сад і побачив, що збирається робити їхній улюбленець.

— Ач, який ти! — обурилась і дівчинка. — Ми тебе за хорошого мали, а ти на пташок полюєш! Твоє діло — миші, а до синичок — зась! Іди геть із саду! Сюди тобі пропуску не дано!

І вони вигнали засоромленого кота із саду. Він пішов сердитий і бурчав голосно:

— І сало для них, і все для них, а мені — миші? Самі мишей ловіть.

Це почула миша, яка жила в садку.

— Дуже добре,— пропищала вона, — а то й прогулятися, весняним повітрям подихати не можна, поки цей ненаситний звір бродить по саду. — І вона вилізла із своєї темної нори, в якій зимувала, і оглянулася навколо.

Ця гострозуба миша жила тим, що витягала з землі жолуді, які посадили діти, щоб виросли дубки, гризла стеблинки рослин, гризла кору дерев, усім заздрила і зневажливо пищала про всіх і про все:

— Хай інші працюють, а мені небагато треба... трошки там, трошки тут — з мене досить. — І вона безсоромно тягла, що їй зовсім не належало, так само, як і її сестри — польові і домові миші.

Вона зовсім знахабніла, ця миша. Їй, бачите, сподобався будиночок на яблуньці, де оселилися дві веселі синички. І коли ті десь літали, вона тихенько залізла в нього і вирішила звідти не вибиратися.

— Чудова квартира,— пищала вона,— саме для мене, мені небагато треба!..

Увечері прилетіли синички.

— Цві! Цві! — зацівікали вони стурбовано.— Хто в нашій хатці?

— Хи-хи! — захихикала миша і показала гострі зуби.

Злякані і схвильовані вкрай синички швидше подалися до дядька дятлика.

— Яке нахабство! — обурився він. — Негайно треба сказати бабусі сові — миші бояться її найдужче. Ач які!

Бабуся сова саме збиралася на лови. Вислухавши дятлика і синичок, вона так заблимала круглими очима, що синички перелякалися і сховалися за дятлика.

— Цю мишву треба нищити, нищити, нищити! — проговорила сова, замахала великими крилами і полетіла покарати нахабну загарбницю.

Миша, прогнавши синичок, спокійно висунулася і задоволено оглядала все навколо.

— А! Ось вона! — почулося раптом, і не встигла вона сховатися, як гострі пазури схопили її. Над нею заблищали круглі очі — і вона навіть не писнула, як сова потягла її в своє дупло.

Розчулені синички з радістю повернулися в своє помешкання.

Треба було поспішати,— адже ж весна, справді весна наступала!

— А! Вже весна! — прошепотіла гусінь у своїх гніздах і одна по одній почала виповзати і підкрадатися до бруньок.

— Дивись! Дивись! Гусінь!—закричала перелякана дівчинка. — Вона їсть бруньки! Що нам робити? — і вона побігла покликати старшого брата.

— Рятуйте! Рятуйте! — замахала в розпачі гілочками яблунька. — Адже в мене мусять бути цього року яблучка! З бруньок будуть квіти, а з квіток яблука. Діти так гляділи мене, що ж я їм подарую!

Гусені було байдуже і до квіток, і до яблук, і до дітей. Та тільки підкралася одна гусениця, велика, волохата, до яблуневої бруньки, як маленька блакитна пташка міцно дзьобнула її.

— Рятуйте! Рятуйте нашу яблуньку! — закричала смілива пташка. І всі синички накинулися на гусінь.

— Спасибі! Спасибі! — шепотіла яблунька, і, ніби в подяку, бруньки на ній розкривалися в чудесні рожево-білі пахучі квіти.

А діти сповістили всіх товаришів, зібрали відерця і вийшли другого дня із старшими збирати гусінь.

— Ну, ми проспали! — засміявся старший брат школяр.—— Синички за нас усю роботу зробили. От ваша яблунька і врятована. Тепер тільки обмажемо дерева, щоб комашня на них не лізла.

— Коли б не синички, яблунька загинула б, — сказала дівчинка.

— А коли б не ви, загинули б узимку синички. От як треба дружити: друзів берегти, а їхніх ворогів бити! — сказав старший брат. — За це яблунька подарує вам яблучка.

— А звідки ж узялася ця противна гусінь? — спитав хлопчик.

Як ходіла про все розповісти яблунька! І про красивих метеликів, і про гусінь, і про мишу, і про кота, і про лихих хлопчиків з рогатками! Вона все бачила і пережила сама.

І вітер бачив і знав. Він і зараз повівав і шепотів яблуневому листячку:

— Я ж казав, я ж казав...

Але, мабуть, і старший брат знав про все, бо він розповів докладно малятам, так само, як я вам.