Соломія Крушельницька - Врублевська Валерія
По-нічному свіже повітря здавалося густим від пахощів якихось квітів. Десь далеко, за кам'яницею вокзалу, вгадувалися контури міста. Соломія вірила легендам, і тому її чуття і думки полинули туди, в сад біля францисканського костьолу, що колись був цвинтарем. Там, у великій ніші з подвійними колонами, стояв старий рожевий саркофаг із пощербленого мармуру. З ним, ще задовго до Шекспіра, незнано чому пов'язалася легенда про прекрасну Джульетту Капулетті. Пристрасне бажання побувати там вибухнуло в Соломії з такою силою, що вона наче наяву почула чітку і виразно проспівану фразу Ріголетто: "В Верону ти рушай, я завтра буду там!" Соломія здригнулася, відчувши легкий холодок, що пробіг їй по руках, піднялася у вагон.
Прямо з вокзалу Соломія з батьком поїхали до Джемми Беллінчіоні. На них там уже чекали, і зустріч була тепла і зворушлива, аж батько Соломії заспокоївся. Йому так важко було обтяжувати чужу родину своїм клопотом. Джемма, з некрасивим і дуже худим обличчям, мала в собі стільки людської доброзичливості і щирості, що виглядала для наших мандрівників прекраснішою, ніж грецькі богині. Родина Беллінчіоні виділила Соломії кімнату. Тут вона мала мешкати на період свого навчання.
Наступного дня, по обіді, Джемма і Соломія зібралися йти до Фаусти Креспі. По дорозі Джемма розповідала про свою артистичну кар'єру, не лякаючи, але й нічого не приховуючи від подруги.
— Життя співачки, дорога Mea, дуже коротке, а якщо врахувати, що майже половина його йде на науку і на ствердження як артистки, то залишається років десять світлої зрілої праці...
Соломія мовчки слухала, жадібно вдивляючись в усе навкруги. Уважно розглядала мармурові плити, якими були вимощені деякі вулиці Мілана, глибоко дихала м'яким південним повітрям.
— Оперний співак — це вічний каторжник... Жорстока дисципліна, самообмеження, напружені заняття. А потім? Потім постійні хвилювання і постійний страх перед виставами, який врешті-решт підточить твої сили... А чого варті постійні гастролі за кордоном... До того ж ніяких сімейних радощів...
Біля пам'ятника Леонардо да Вінчі грав військовий оркестр. Музикантів було чоловік із п'ятдесят у парадній одежі карабінерів, вони грали розкішно. Соломії привиділося раптом обличчя піаніста і фортепіано на возі... Виконувалася увертюра до вагнерівського "Тангейзера".
Фауста Креспі, немолода чорноока жінка, зустріла Соломію з Джеммою дуже привітно, одразу ж призначила перший день занять. Щоправда вона попередила Соломію, що співати та почне тільки після кількох вступних занять. Що ж до розучування арій, то не раніше як через півроку.
Вона пригостила їх кавою, поводилася мило. За кавою розпитувала Соломію про родину, про заняття у Львівській консерваторії. Радила одразу ж почати брати уроки драматичної гри і запитала Джемму, хто був її вчителем цього предмета. Джемма спочатку загадково посміхнулася і по паузі відповіла:
— Мені пощастило, я вчилася в Елеонори Дузе! Соломія захоплено дивилася на подругу, вона добре
знала це ім'я, як і те, що знаменита італійка перемогла Сару Бернар.
— Якщо Елеонора зараз у Мілані, я пораджуся з нею про вчителя для вас, Mea.
Повертаючися додому, зайшли в трапезну церкви Санта Марія делла Грація, і там Соломія вперше побачила знамениту фреску Леонардо да Вінчі —"Таємна вечеря". Одинокий Христос сидить у центрі далеко від ворогів і друзів, безпомічно і приречено розкинувши руки з напів-розкритими долонями. "Один із вас зрадить мене!"— ось що він говорить своїм учням.
— Джеммо,— раптом озвалася Соломія,— а якби Іуда не продав свого вчителя, а просто відмовився від його вчення,— чи то так само було б зрадою?
— Не розумію!— здивовано глянула на неї Джемма.— Як ти сказала?
— Вибач, то дурниця,— поволі відповіла Соломія, добираючи італійські слова. Мову вона почала вивчати ще у Львові.
Вони знову проходили біля пам'ятника Леонардо да Вінчі, але оркестру вже не було, і скромний монумент виднівся у всій величній простоті. На строгому постаменті стояв уже старий чоловік, вдивлявся перед собою й, здавалося, все бачив...
На першому занятті у Фаусти Креспі Соломія вже не зустріла люб'язного обличчя чи запрошень на каву. Перед нею стояла поважна, зосереджена особа, яка мовчки показала їй на двері потрібної кімнати. Одразу ж попередила нову ученицю, що бельканто потребує повної віддачі, настирливості, уміння мислити і безконечної праці протягом усього життя.
— Ви повинні забути все, чого вас навчили інші вчителі, і довіритися мені. Спочатку ми навчимося дихати. Щоб дихання відчувати як опору голосу, бо тільки воно надає голосові притаманний йому тембр, політність, а головне, невтомність. Прошу запам'ятати: тільки невтомність голосу є однією з найголовніших професійних якостей і скарбом оперного співака.
Саме в диханні крилася таємниця майстерності кастратів у давнину. Вони мали жіночу теситуру діапазону голосу при чоловічій силі дихання. Це надавало їм можливість виконувати репертуар незвичайної технічної складності. Знаменитий Феррі протягом двооктавної хроматичної гами на кожній ноті робив ще й трель — і все це на одному подиху. А були й такі спеціалісти, які ще встигали під час видиху, співаючи, випивати склянку вина... Ото було дихання!
— Прошу запам'ятати, найважливіше у процесі роботи над голосом — це відчувати роботу голосниць під час звуку. Ви почнете з вокалізів, спочатку простих, а потім хроматичних. Спочатку в одну, а потім у дві октави, арпеджіо в стилі легато і стаккато, тріолі і нарешті особливі каденції для зміцнення дихання.
Ми будемо звертати найретельнішу увагу на поставу, гримаси, стійкість голосу, щоб він не тремтів і не хитався. Паралельно вчитимемося мистецтва філіровки — починати звук із піаніссімо непомітно, прошу запам'ятати, непомітно переходити до фортіссімо і вертатися знов на тому ж диханні до піаніссімо. Будемо вчитися ковзання, тобто зв'язування звуків, глісандо — тягнути соковито голос із верхньої ноти на нижню.
Досконала трель твориться гортанню. Той, хто не має трелі, ніколи не буде великим співаком!— сказала рішуче і уважно придивилася до Соломії.— А тепер давайте я вас прослухаю і після цього продовжимо обговорення нашої програми,— ніби і справді Креспі радилася, а не виголошувала непорушні принципи своєї школи.
Після прослухування Фауста Креспі, певно, лишилася задоволена. Та нічого не сказала, тільки перепитала:
— Ви гадаєте, у вас меццо-сопрано?
— Так.
— Ну що ж, намалюю вам картину нашої подальшої роботи. У чому полягає краса пасажів? Краса пасажів полягає у вірності інтонації, уривчастості, рівності, точності і легкості. І тільки після того, як ви оволодієте треллю і пасажами, ми перейдемо до навчання вимови слів. Повторюю, це буде не раніше ніж через півроку. Потім я вас учитиму правильної емісії звуку, чіткого фразування, речитативу, вокальної техніки, яка не знатиме труднощів за будь-яких пасажів... Прошу запам'ятати, ви повинні дуже добре і калорійно їсти! Ви граєте на фортепіано?
— Я маю освіту піаністки.
— Я забороняю вам грати.
Соломія дуже швидко призвичаїлася до Мілана і мілан-ців. Навкруги була справжня консерваторія. Рідко з якого дому не линули співи або музика. Крушельницька відчувала себе легко і вільно. Навіть архітектура міста була просякнута музикою. Вона поки що не помічала бідності, бруду і жебрацтва. Мешкаючи в центрі і навчаючися по шість годин тільки одного співу, Соломія мала обмаль часу, щоб так одразу побачити й інші вулиці. Вона працює надзвичайно багато, з запалом.
Та одного разу Фауста Креспі сказала:
— Дорога Mea, ви маєте лірико-драматичне сопрано, а не меццо-сопрано. Ви розумієте, що це значить?
Соломія добре розуміла, що то значить. Це була катастрофа. Треба було починати все спочатку... Якщо голос, який розвивали в неналежному напрямкові, ще не втратив своїх природних якостей.
Того дня вона довго тинялася вулицями Мілана, поки вони знову не вивели її до трапезної церкви Санта Марія делла Грація. Христос на знаменитій фресці видався їй цього разу трагічно самотнім. Тільки з більш мужнім виразом обличчя, як у людини, котра знає, що на неї чекає, але мусить пройти свій шлях до кінця.
"Господи, чому ти такий одинокий?"— хотіла вона спитати цього нещасного чоловіка і знала, що їй відповість голос самого Леонардо да Вінчі. Так, він говорив їй те, що не побоявся сказати свого часу князю Моро: "Бо ніхто не може йому допомогти!"
Наступного дня вона прийшла до своєї вчительки, як завжди, в призначений час. Була спокійною, підтягнутою і рішучою. Саме в цей день Соломія полонила серце Фаусти Креспі, котра, крім поваги до таланту своєї учениці, додала ще й захоплення нею як людиною. Вона називатиме все життя цю українку своєю найкращою ученицею і передаватиме їй всі свої знання натхненно, з любов'ю. Але вона ніколи не хвалитиме Соломію в очі. Єдине, що вона дозволить собі сказати:
— Mea, ви старанна учениця, ви ніколи не повторюєте зробленої помилки. Це дуже похвально, ви розумниця, Mea Крушельницька.
Мистецтво співу, як і кожне мистецтво, становить сплав важливих компонентів. Відсутність одного з них знецінює усі інші. Та тільки один із них такий, який обумовлює велич артиста, без нього артист не загине, але нестача цього компонента на все життя залишить його просто досвідченим професіоналом. Називають це геніальністю, а в звичайному житті вона означає внутрішній вогонь, який освячує і освітлює творчість. Це та пульсуюча, вічно схвильована емоційність, яка заражає людей, дає їм незрівнянну насолоду від прекрасного. Бернард Шоу, малюючи театральний портрет Елеонори Дузе, так писав про цю якість: "Елеонора Дузе утамувала мою жагу за прекрасним... Досягти досконалості їй допомогла сама природа, яка, на щастя, була до неї сувора і наділила її одним даром — геніальністю... Дузе без своєї геніальності просто пересічна маленька жінка, яку б не взяв жоден театр..."
Великих співаків у світі було не так уже й багато, значно менше, ніж драматичних акторів. Мабуть, тому, що сплав якостей потребується тут ще точніший, ніж у будь-якому мистецтві. "Один співак має хороший голос, а не має доброї вокальної школи, інший має одне й друге, а не має музикальності або пам'яті, чи не вистачає йому працьовитості, навіть здоров'я.
