Мобі Дік - Герман Мелвілл

життєвої снаги, так самісінько як верблюд, перетинаючи безводну пустелю, несе в своїх чотирьох додаткових шлунках запас води на майбутнє. Анатомією існування того лабіринту доведене незаперечно, а що висловлене щойно припущення про його функції цілком логічне й слушне, в цьому я переконуюся ще певніше, коли згадую, як уперто кашалот намагається, за висловом китобоїв, «видмухатись до кінця». Я маю на увазі ось що. Коли кашалота не тривожити, то він, виринувши на поверхню, щоразу зостається там однаковий час. Приміром, ось він перебуває на поверхні одинадцять хвилин і пускає фонтан сімдесят разів, тобто робить сімдесят вдихів і видихів. Тоді пірнає, а коли вирине знов, то можете бути певні, що він пробуде на поверхні теж одинадцять хвилин і дихне сімдесят разів. А якщо його сполохати і він пірне, встигнувши дихнути лише кілька разів, то неодмінно намагатиметься зразу ж і виринути, щоб таки вхопити свою звичайну порцію повітря. І не піде в глибину на повний термін, поки не дихне сімдесят разів. Звісно, у різних китів цей відтинок часу й число вдихів бувають різні, але в того самого кита вони завжди однакові. Ну, а чого ж кит так намагається «видмухатись до кінця», як не для того, щоб заповнити свій резервуар повітрям, перше ніж пірнути надовго? Очевидне й те, що саме ця необхідність кінець кінцем виринути й наражає кита на всі небезпеки зустрічі з китобоями. Бо коли цей велетенський левіафан пливе під водою за тисячу сажнів від сонячного світла, його не спіймаєш ні на який гак і ніякою сіттю. Отже, перемогу тобі, китобою, дає не стільки твоє вміння, скільки великі життєві необхідності.

У людини дихання відбувається безперервно - один вдих забезпечує всього два-три удари серця; тому, хоч би що вона робила, чи то наяву, чи то вві сні, вона мусить водночас і дихати, бо інакше помре. Але кит дихає тільки протягом сьомої частини свого життя - немовби лише по неділях.

Вище вже зазначено, що кит може вдихати й видихати повітря тільки крізь дихало; і коли б можна було з певністю сказати, що його видихи змішані з водою, то ми б, гадаю, мали пояснення, чому він, як здається, позбавлений нюху. Адже єдиним відповідником носа в кита є оте саме дихало, а коли воно мусить пропускати крізь себе дві стихії - повітря й воду,- то не можна сподіватися, щоб воно ще й розрізняло запахи. Та через оту таємницю фонтана - чи є в ньому й вода, чи сама пара - ми досі не маємо цілковитої певності щодо цього. Певне тільки те, що кашалот не має справжнього органа нюху. Але навіщо він кашолотові? Адже в морі нема ні троянд, ні фіалок, ні одеколону.

І далі: оскільки трахея кита має вихід лише в канал дихала, а в тому довгому каналі, немов у Великому каналі Ері, є щось подібне до шлюзів (які можуть закриватись і відкриватись), щоб затримувати повітря в легенях або не пропускати до них воду, то кит не має й голосу. Адже ви не образите його твердженням, ніби дивне китове бурчання - то його мова, і ніби він говорить крізь ніс. Та знов же: що мав би кит казати? Я рідко зустрічав справді глибоку душу, яка мала б що сказати цьому світові - коли тільки вона не змушена мимрити щось, аби заробити собі на шматок хліба. О, яке це щастя, що світ - такий чудовий слухач!

Так ось, той дихальний канал кашалота, призначений головним чином для проходу повітря, тягнеться на протязі кількох футів горизонтально, неглибоко під поверхнею тім’я, не посередині, а трохи збоку: цей дивний канал дуже схожий на газову трубу, прокладену в місті з одного боку вулиці. Та знов же постає питання: чи ця газова труба є водночас і водогінною? Іншими словами, чи струмінь кашалотового фонтана - це самі випари у видихнутому повітрі, а чи, може, те видихнуте повітря змішується з водою, яка попадає в рот і викидається крізь дихало? Точно встановлено, що кашалотова паща непрямо сполучається з дихальним каналом; але неможливо довести, що цей прохід існує для викидання крізь дихало води. Адже найбільша необхідність такого викидання виникає тоді, коли та вода ненароком попаде в пащу разом з поживою. Але ж кашалот хапає свою поживу на дуже великій глибині, а там він не може пустити струмінь, хоч би й захотів. Крім того, коли уважно спостерігати його, звіряючись із годинником, можна встановити, що в спокійного, ненаполоханого кита ритм дихання і ритм пускання струменів точно збігається.

Та навіщо ви докучаєте нам усіма цими міркуваннями? Кажіть навпростець! Ви ж бачили той фонтан, то й скажіть нам, що воно таке. Невже ви неспроможні розрізнити воду й повітря?

Шановний добродію, в нашому світі не так легко з’ясувати ці прості речі. Я навіть пересвідчився, що якраз прості речі бувають найдужче заплутані. Що ж до того китового фонтана, то можна стояти під ним, як під душем, і все ж не мати певності, що воно таке.

Центральний струмінь його схований у хмарці сніжно-білого іскристого туману; і як ви можете з певністю сказати, що там бризкає й вода, коли завжди, як тільки ви наблизитеся до кита настільки, щоб бачити той фонтан зблизька, кит шалено борсається, і бризки кругом нього летять цілими каскадами? А коли вам навіть здасться в таку хвилину, ніби ви справді розрізнили в фонтані краплі води, то звідки ви можете знати, що ті краплі не конденсувалися з пари вже в повітрі? І звідки ви знаєте, що вони не з тієї води, котра була в заглибині на китовому тім’ї, куди виходить отвір дихала? Бо навіть тоді, коли кашалот опівдні пливе по морю в мертвий штиль і горб його височіє над водою, висушений сонцем, наче горб верблюда в пустелі,- навіть тоді він весь час носить на голові невеличку водойму, так само як інколи під палючим сонцем можна побачити в скелі заглибину, повну дощової води.

Та й не дуже було б розважно для китобоя надміру цікавитися справжньою природою китового фонтана. Небагато користі він матиме з того, що вдивлятиметься в цей фонтан чи стромлятиме в нього носа. Та й підійти до цього джерела, наповнити з нього глек і піти собі теж неможливо. Бо коли вас бодай торкнуться ті випари, якими огорнений фонтан, вас відразу неначе ошпарить - такі вони ядучі. Я знаю одного