Мобі Дік - Герман Мелвілл

Бувають такі людські заняття, в яких найвідповідніший метод - це старанно дотримуване безладдя.

Що глибше я поринаю в це китобійне ремесло, доходячи у своїх розвідках аж до самих витоків його, то дужче імпонує мені його стародавність і велика почесність; а особливо коли я натрапляю на стількох великих напівбогів і героїв та на всіляких пророків, що тим чи іншим шляхом прославили його, мене поймає захват від думки, що й я сам, хоч і в мізерному рангу, належу до такого вельможного братства.

Першим китобоєм був доблесний Персей, син Зевса; і треба сказати, на вічну славу нашого фаху, що перший кит, який став жертвою нашого братства, був убитий не задля ницої вигоди. То були рицарські часи нашої професії, коли ми підносили зброю тільки на захист знедолених, а не для того, щоб наповнювати чиїсь маслянки. Кожен знає знамениту історію Персея й Андромеди - як красуня Андромеда, царська дочка, була прив’язана до скелі на морському березі, і коли левіафан саме збирався вхопити її, з’явився безстрашний Персей, князь китобоїв, загарпунив страховище, визволив діву і взяв її за дружину. То був справжній подвиг майстерності: навіть найкращим нинішнім гарпунникам рідко вдається таке. Адже той левіафан був убитий першим кидком гарпуна! І хай ніхто не важиться піддати сумніву цю допотопну історію: в стародавній Йоппії, чи теперішній Яффі, що лежить на сірійському узбережжі, в одному з поганських храмів багато сторіч зберігався величезний кістяк кита, про який і міські легенди, і всі жителі міста твердили, ніби то справжні кістки того самого страховища, котре вбив Персей. А коли Йоппію завоювали римляни, цей кістяк привезли до Італії як окрасу тріумфальної процесії. Що в цій історії здається особливо дивним і сповненим глибокого значення, так це те, що з Йоппії відплив у море й пророк Йона.

Споріднена з пригодою Персея та Андромеди - дехто навіть гадає, ніби вона непрямо виведена з неї,- і славнозвісна історія святого Георгія й дракона. Я вважаю, що той дракон теж був китом, бо в багатьох старовинних хроніках кити й дракони дивно перемішані й нерідко підмінюють одні одних. «До водяного лева він був подібний і до дракона морського»,- каже пророк Єзекіїль, очевидячки маючи на увазі кита: в деяких наших перекладах Біблії навіть ужите саме це слово. Крім того, якби святий Георгій зітнувсь у двобої тільки з суходільним плазуном, а не з велетенським страховищем морських глибин, це помітно ущербило б його славу. Вбити змію може будь-хто, але щоб сміливо вступити в бій з китом, треба бути Персеєм, святим Георгієм або нентакітцем Гроббом.

І хай вас не збивають з пуття пізніші зображення цієї події: хоч те створіння, з яким бився доблесний китобій давнини, малювали в подобі якогось фантастичного грифона, а сам двобій на тих картинах відбувається на суходолі і святий сидить верхи на коні, але, взявши до уваги загальне невігластво, що панувало в ті часи - адже тоді художники зовсім не знали справжнього вигляду кита,- а також зваживши, що в пригоді святого Георгія, як і в історії Персея, кит міг виповзти з моря на берег і що той кінь, на якому сидів святий Георгій, міг бути просто моржем, бо деякі народи називають моржа «морським конем»,- зваживши все це, ми дійдемо висновку, що думка, ніби так званий «дракон» - це не що інше, як сам Великий левіафан, зовсім не є несумісною ні зі священною легендою, ні з найдавнішими зображеннями цих подій. І справді, перед обличчям суворої й невблаганної правди з усією цією історією станеться те саме, що з Дагоном, ідолом філістимлян, який був і рибою, і чотириногою твариною, і птахом водночас; як оповідає пророк Самуїл, коли цього Дагона поставили перед ковчегом господнім, то в ідола відпала коняча голова і обидві руки, а зостався самий тулуб, тобто те, що він мав від риби. Отже, один з нашого гордого плем’я є заступником і охоронцем Англії; і ми, нентакітські гарпунники, з цілковитим правом можемо стати кавалерами преславного ордену святого Георгія. А тому нехай рицарі - члени цієї шановної корпорації (з якої, наважуся сказати, ще ніхто не ставав до бою з китом, як їхній великий патрон) - не дивляться на нентакітців звисока, бо ми навіть у наших плетених вовняних куртках та заляпаних смолою штанях маємо куди більше підстав носити цю відзнаку, ніж вони.

Щодо того, чи залічувати до нас і Геракла, я довго мав сумніви: бо хоча, згідно з еллінською міфологією, цей античний Крокет 122 і Кіт Карсон, 123 цей крем’язень, що здійснив стільки славних подвигів, був справді проглинутий, а потім виригнутий китом, я не певен, чи це справді робить із нього китобоя. Ні з чого не випливає, що він загарпунив того кита - хіба, може, він зробив це зсередини. І все ж, мабуть, його можна вважати китобоєм мимоволі. У всякому разі, кит уполював його, коли не він кита. І я оголошую його членом нашого клану.

Правда, найбільші авторитети з різних наукових таборів вважають, що ця давньогрецька історія про Геракла й кита походить від іще давнішої іудейської історії про Йону й кита - а може, навпаки. І справді, між ними є дуже велика подібність. Та коли я оголошую своїм напівбога, чом мені не оголосити й пророка?

Одначе герої, святі, напівбоги ще не становлять повного реєстру нашого рицарського ордену. Нашого великого магістра ще треба обрати, бо, як і самодержці старовини, і ми шукаємо родоначальників нашого братства серед самих могутніх богів - не більше й не менше. Повторімо ж тепер оту чудесну легенду з Шастр - священної книги стародавніх індійців, яка дає нам у владарі грізного Вішну, одну з трьох іпостасей верховного божества індусів, самого грізного божественного Вішну, того Вішну, що в першому з десяти своїх утілень навіки-віків вирізнив і освятив кита. Коли Брахма, чи то бог над богами,- кажуть Шастри,- вирішив наново створити світ, після того як той світ ще раз, уже вкотре, запався, він породив Вішну, щоб той керував усім творенням. Але Веди, тобто таємні книги, які доконче мусив прочитати Вішну, перше ніж розпочати творення, бо ті книги, як видно, містили щось на зразок практичних вказівок молодим будівничим,- ці Веди лежали на морському дні. Тому Вішну втілився в кита і, поринувши в цій